[xvalue_foto1]Хочете побачити ще одну схему реалізації реваншу? Це стосується діяльності загалом добропорядних, часто належним чином рефомованих структур. Вони, за умов відсутності недобропорядних втручань у їхню роботу, телефонного права, тиску влади тощо, давали цілком адекватний для правового суспільства результат. Візьмімо для прикладу той же Верховний Суд України. Він єдиний, який повністю пройшов процедуру очищення під час судової реформи, суддів підбирали за участі Громадської ради доброчесності. Якісь сумнівні постаті туди таки пробралися, користуючись шпаринами в законодавстві, але ж їх там мізерна меншість. Ми вже з певністю говорили, що поки ще злочинці можуть купити рішення судів першої та апеляційної інстанції, але у касації справедливість конче восторжествує. І так усе й виглядало до недавнього часу.
Але раптом щось пішло не так. Спершу російські та олігархічні пропагандисти зуміли провести надуспішну дискредитацію чинної влади та всіх її досягнень, далі населення ("оні же усталі") виригнуло зі себе 73% насєлєнія, які вирішили перезавантажити країну "новими обличчями". Ті з почуттям цілковитої безвідповідальності обрали владу, яка, хтось від тупості, а хтось і за злим умислом, відкрила дорогу реваншу. І в одну мить усі інститути демократії просто обвалилися. Про ДБР та його Трубу мова окрема -так втратити гідність, щоб з керівника найвищого слідчого органу країни перетворитися на дрібного підлизувача двох дружків-Андріїв: Портнова й Богдана, це ще треба зуміти. Але я тут про наш реформований і очищений Верховнийт Суд (відмітьте: пишу без лапок).
Вони за останні тижні вже подавали перші тривожні сигнали, але на них звернули увагу лише окремі спеціалісти. А тут - мов обухом по голові: Клюєв і Шарій можуть балотуватися і ЦВК мусить їх зареєструвати. Але ж це повний правовий нігілізм прямо на догоду силам реваншу! Тут же не може бути двох оцінок.
Для розуміння суті проблеми наведу короткий правовий і фактографічний екскурс, дуже простою людською мовою. Отже, балотуватися в депутати не може особа, яка останні 5 років не проживала постійно в Україні. Не буду обтяжувати вас деталями встановлення цієї безперервності проживання, але там усе абсолютно чітко. Є термін перебування за кордоном, понад який особа втрачає цю безперервність. І є виключний перелік винятків (коли відсутнім можна бути довше). Це такі обставини, як дипломатична служба, офіційне довготривале відрядження, плавання на кораблях під українським прапором, праця на антарктичній станції... У всіх інших випадках безперервність втрачається. Доказувати, як у Саакашвілі, що він за кордоном перебував не за своїм бажанням - уже правовий нігілізм - нема таких винятків (у Саакова ще й з часом початку перебування в Україні недобір), але суддів це геть не зацікавило.
Але випадки Шарія й Клюєва просто шокуючі. Суд заявив, що факти їхнього перебування упродовж кількох останніх років поза межами України непереконливі. А які ж це факти, що через них ЦВК не бажало обох реєструвати? Клюєв офіційно покинув Україну в лютому 2014 року. Кордон перетнув у напрямку "звідси" й донині ні разу не здійснив перетин у керунку "сюди". ЦВК підтверджує цей факт офіційним повідомленням прикордонної служби. А ще ж ьули його заяви з Москви, дані розвідки, багато іншого. Про що ще можна після цього говорити. Ви покидаєте країну й більше в неї не повертаєтеся, але ваш адвокат заявляє, що ви весь цей час жили в Україні, але в її окупованій частині, тому ви є особою, яка безперервно проживає в країні. І реформовані, очищені судді кажуть: "Так точно!" Офіційного підтвердження неправдивості цих слів від державної прикордонної служби для суддів недостатньо, а голослівні слова адвокати - достатні! А те, що Україна офіційно закрила всі свої пропускні пункти на неконтрольованій ділянці кордону й проникнення через них на окуповані території не лише не може бути встановлене як юридичний факт, але й є злочином, це для суддів пустий звук. Бо ж сказав адвокат "ааах какого харошєго чєловєка", що Андрій Клюєв проживав увесь цей час в українському місті Донецьку, і цього досить.
Десь подібним чином виглядала ситуація з пропагандистом Шарієм. Там крім даних прикордонників є ще відомості ОБСЄ, факт надання Шарію права притулку в Литві (втік туди ще на фініші Януковича - це ж треба так перестаратися в проросійській агітації, щоб навіть від Януковича втікати). Ще є сотні власних текстів і фото, оприлюднених Шарієм на підтвердження свого перебування в ЄС. Він і зараз не приховує, що перебував і перебуває не в Україні. Але є в Шарія хороші вірні друзі. І серед них, крім іншого до вчорашнього дня опального чоловічка Гужви, попадаються дуже впливові при нинішній владі персонажі. Наприклад, персональний друг А.Богдана та творець усієї системи кривосуддя в часи Януковича Андрій Портнов. А ще персональний медіа-кілер Коломойського О.Дубинський. І лише цього виявилося достатньо, щоб наші реформовані винесли вердикт, що "чорне - це біле, біле - це мокре, а мокре - це кисле..."
Я до чого все це тут так розгорнуто пишу? Бо сьогодні увесь цей обвал демократичних інституцій ще не став незворотним і тотальним. Усе може зацементуватися зовсім скоро - через три тижні. От стараюся себе переконати, що такі дикі й очевидні речі хоч когось стримають від голосування за реванш остаточний і незворотний. А цей приклад - це просте роз'яснення, що всі позитивні зміни нічим не гарантовані і можуть обвалитися за одну мить. І ні записи в Конституції, ні всі попередні реформи, ні антикорупційна інфраструктура нічого-нічогісінького не захистить. Але поки логічно думати хочуть далеко не всі, принаймні насєлєнія, то вже точно...
