У тому, що наплів Путін у своїй безглуздій статті, нема насправді нічого для нас нового, бо він і раніше все це виголошував. Мізків у старого маразматика не більше, ніж у водяної курочки, тому там жодного прогресу в мисленні не відбувається.Як він і двадцять, і десять років тому плів гарячку, так і досі плете. У 2001 році відбувся перепис населення України, який показав 17% росіян, хоча це було значне перебільшення, і загалом перепис був сфальсифікований, бо демонстрував в Україні присутність окремих північних народів у кількості, вищій, аніж на «русском Сєвєрє».
З тих пір населення у нас зменшилося, і зменшилося саме за рахунок жителів сходу й півдня, а отже, росіян уже далеко не 17%. Але в Путінській зацементованій голові ті 17% перетворилися на 17 мільйонів, і від цієї цифри він завше відштовхується, коли розпачає про долю росіян в Україні.
Мантра про «адін народ» вбита цвяхом в самосвідомість росіян. І жодні докази того, що ми ніколи не були одним народом і ніколи не розмовляли однією мовою, до них не дійдуть. Тому сперечатися з Путіном марна справа. Всі знання, отримані ще в КГБ, запрограмовані в його голові до самої смерті. Жодна свіжа думка не має змоги там поміститися, і ми нічого нового від нього уже роками не чуємо і не почуємо. Бо Путін – такий самий терорист, як і ті, що створювали ДНР і ЛНР та намагалися створити Новоросію. Чим його висловлювання відрізняються від їхніх?
Ось, наприклад, один із «бєзврємєнно умєрших» – Боцман, він же Сєргєй Поваляєв (1976 – 2016), офіцер російського спецназу, причетний до збиття Боїнга. Офіційна версія – помер в Московії від запалення легень. За іншими даними – ліквідований своїми ж. Ось його висловлювання: «Украинцы думают, что взамен того, что они воюют с «москалями», им будет предоставлено национальное государство. Да не будет у них ничего. Они существуют до тех пор, пока существует Россия. Когда не будет России, проект Украина тоже никому не нужен».
І те саме висловив Путін, що без Росії нам просто кірдик, вживши теж слово «проєкт»: «В проекте «анти-Россия» нет места суверенной Украине», «Наше родство передаётся из поколения в поколение… Вместе мы всегда были и будем многократно сильнее и успешнее. Ведь мы – один народ».
При цьому не стримується, щоб і не прифантазувати: «Один из иерархов Униатской церкви Иосиф Рутский сообщал в Рим, что жители Московии называют русских из Речи Посполитой своими братьями, что письменный язык у них совершенно одинаков, а разговорный – хоть и отличается, но незначительно». А фантазуючи, ненароком все ж визнав, що не було в ті часи ніякої Росії, а була Московія.
Взагалі всі Путінські екскурси в історію України – це суцільна кагебістська брехня, яку я мав змогу прочитати ще в 1980-х роках. Була така видана «для служебного пользованія» чекістам брошурка, яка тлумачила джерела українського націоналізму, починаючи від Адама. Все, що писалося там про Мазепу, Петлюру, Бандеру, сумлінно повторив Путін і зараз.
Міхаіл Толстих (1980 – 2017), Гіві, який після смерті Мотороли обіцяв захопити всю Україну, висловлювався так само: «Если Украину сохранить – она станет монстром. Вырастет поколение, которое всё русское будет ненавидеть до зубовного скрежета. Рядом с нами возникнет страна‑камикадзе, страна‑гиена, готовая по сигналу дрессировщика перегрызть горло России».
«Пісатєль» Гєннадій Дубовой вважає, що «украинцы не состоялись, мы имеем дело с результатом этнокультурной и цивилизационно‑политтехнологической трансмутации – украми. Нацией выведенных в пробирке гомункулов, пребывающих в сконструированном для них алхимиками от политтехнологий иллюзорном мире и запрограммированных на уничтожение человека как образа и подобия Божия. Таких «наций», используемых глобалистской «элитой» как орудия установления антихристианского миробеспорядка на планете выведено уже достаточно, укры не исключение».
Путін фактично говорить те саме, але іншими словами. І коли він звинувачує українців у тому, що в нас владу захопили «неонацисти» і «націоналісти», то якось не уточнює, про кого мова. Очевидно, йдеться про єврейських неонацистів на чолі з президентом?
А от у себе під боком нацистів не помічає, хоча вже давно «проффесор» Московського університету Дугін відкрито закликав вбивати українців: «Убивать, убивать, убивать! Больше разговоров никаких не должно быть! Как профессор я так считаю».
Г. Дубовой, який, як і Путін, бачить неозброєним оком «украинских фашистов и карателей», легко товаришує з нацистами. Наприклад, з такими, як московит Алєксандр Жучковський, який ще навесні 2014 року прибув на Донбас з групою Стрєлкова. Цей, теж «пісатєль», вже видав кілька книжок про «рицарів Новоросії» і опублікував безліч статей з нацистськими закликами.
«Мне видится глупостью утверждение, что «мы воюем не с украинцами, а с украинским фашизмом» (в основном «мы воюем» звучит от людей, которые «воюют» только в интернете). Это полная чушь. Мы воюем с украинцами. Не «хорошие украинцы против плохих украинцев», а русские против украинцев. Точка».
«Воевать и побеждать можно только с ненавистью к врагу и ко всему, что этот враг олицетворяет — т.е. с украинской государственностью, украинским языком и украинской культурой. Точно также русским следует понять, что сама Украина и сами украинцы как народ — это исключительно враждебное нам явление, а все враждебное следует уничтожать».
«Украина, украинский народ, украинский язык специально, сознательно и целенаправленно создавались геополитическими противниками России для того, чтобы расколоть русский народ, ослабить и расчленить Россию. Для того, чтобы соединить русский народ, собрать заново и усилить Россию, — Украину и украинцев необходимо уничтожить».
«Чем раньше мы начнем это делать, тем меньше украинцев появится и тем больше количество русских сохранит свою идентичность и свою жизнь».
«Каждый, кто станет украинцем — перестанет быть русским. Соответственно, нам следует не допускать появления лишних украинцев, поскольку это сокращает количество русских».
Я проглянув деякі інтерв’ю з тими «рицарями Новоросії», більшість із яких вже стали перегноєм. І бачу, що там нема нормальних людей. У 2014–2016-му вони ще мріяли дійти до Києва, взяти знову Берлін, погуляти на руїнах Пентагона... Ці мрії лягли в землю разом з ними. Але теперішні діти на сепаратистських територіях вивчають їхні біографії, у їхніх підручниках є всі ці гіві, мотороли, захарченки. І є їхні висловлювання. Ні, не про те, що треба вбивати українців, а про те, що більша частина України чекає на своє визволення від неонацизму, що проєкт Новоросія ще чекає на своє втілення.
Коли-небудь Путін відкине копита, штучно створені республіки самоліквідуються, бойовики втечуть, захоплені землі разом з Кримом повернуться в Україну.
А я собі думаю про тих милих діток, вихованих у ненависті до нас. Це ж вони стануть виборцями не лише місцевої влади, а й народних депутатів, а декотрі – й самими народними депутатами. Яку Україну ми будемо разом з ними будувати?
