За красивими фасадами НБУ йдуть великі фінансово-політичні ігрища
Відомий вислів про те, що «гроші люблять тишу» в Україні розбивається в іншу реальність: за будь-якими державними процесами, у яких фігурують гроші, стабільності годі шукати.
Очевидним доведенням цієї істини можна вважати те, як Офіс Президента Зеленського вслід за «Нафтогазом», тягне свої руки до Національного банку. Мета одна – перетворити регулятора в інституцію, яка виконуватиме усі побажання Банкової: від додаткових проведених емісій до заморозок облікових ставок. А далі – за планом – перепрофілювання державних банків на «кишеню», з якої фінансуватимуться амбіційні проекти Зеленського, на кшталт «Великого будівництва».
Рік тому Офіс президента Зеленського примусив тодішнього голову НБУ Якова Смолія скласти повноваження. Ще тоді нова влада запустила маховик перетворення Національного Банку на повністю підконтрольну структуру. На тому етапі західні партнери України вважали це тривожним сигналом, однак скандал, який розгорався навколо Нацбанку, швидко затих. «Переконування» Смолія, очевидно, звелося до ознайомлення зі змістом течок, які Зеленському завчасно підготували в СБУ. Подібна практика для звільнень за власним бажанням – не нова.
Рік тому Офіс президента змусив тодішнього голову НБУ Якова Смолія скласти повноваження (фото: bank.gov.ua)
Учасники фінансового ринку прекрасно знають, що причиною відставки Смолія виявилася якраз не претензія щодо професіоналізму глави НБУ, а його явно виражене небажання підлещуватися до Банкової, а також демонстративна політика рівновіддаленості від усіх політичних гравців. Але ця «деполітизованість» дратувала Офіс президента найбільше.
[size="5"]
Навіщо поспішає новий глава НБУ?[/size]
Кілька днів тому на круглому столі «Рік після зміни глави НБУ: підбиваємо підсумки» експерти виставляли оцінки рівню політичної незалежності призначеному торік голові Нацбанку (яким став виходець із «Укргазбанку» Кирило Шевченко). І дали нинішньому голові аж 75 балів зі ста (для порівняння: незалежність Смолія на посаді оцінили в 95 балів).
Очевидно, що це суб’єктивне оцінювання, але цього тижня воно публічно оформилась в демарш аж трьох ключових Департаментів Нацбанку.
Спочатку заяви про звільнення написали керівники Департаменту ліцензування на чолі з Олександром Бевзом. Своє рішення вони пояснили відходом регулятора від стандартів роботи. Того ж дня про відставку повідомив Віталій Ваврищук – керівник Департаменту фінансової стабільності. А слідом за ним – і директор департаменту супроводу кредитів Національного банку Олег Новаковський.
Існують різні версії, чому так відбулось. «Главком» спробував розпитати детальніше, що ж стало останньою краплею перед прийняттям такого колективного рішення. Адже публічний демарш керівництва трьох ключових департаментів – це вже не про випадковість.
І почали з Наглядової Ради Нацбанку. Єдиний з членів Ради, хто погодився на публічний коментар був Віктор Козюк, який пояснив, що «мандат Ради НБУ не передбачає, що вона може бути арбітром в адміністративних стосунках між керівниками НБУ». «З особистісної позиції, прикро, коли НБУ покидають досвідчені професіонали, - написав Козюк. - Не зі всіма був знайомий, але відданість Нацбанку людей, з ким перетинався, сумнівів не викликає. З інституційної позиції, ситуація є складнішою».
В коментарі «Главкому» Олександр Бевз, уже колишній керівник Департаменту ліцензування розповідає, що його команда прийшла до Нацбанку ще три роки тому і встигла попрацювати з трьома головами НБУ – Гонтарєвою, Смолієм і тепер уже – Шевченком. «По ряду кейсів ми зрозуміли, що зараз наш погляд не враховується, що ми не можемо впливати на ухвалення рішень. З грудня минулого року наш департамент був підпорядкований Ярославу Матузці – власне, з ним я і намагався говорити, як зі своїм керівником, – розповідає Бевз. – Розумієте, нам усім у команді по 30-32 роки, ми прийшли в НБУ з приватного сектора із бажанням працювати на державу. Зараз бачимо, що продовжувати там працювати взагалі немає сенсу. Нашим звільненням ми б хотіли просто звернути увагу на необхідність коригування внутрішніх процесів».
На запитання, які саме процеси не влаштовували керівників Департаментів, Бевз відповів так: «Я б не хотів, щоб суспільство недооцінювало важливість інформації стосовно прийняття рішень в НБУ. Наглядові комітети не мають бути ширмою для ухвалення одноосібних рішень. Вони можуть бути помилковими, не враховувати усіх обставин».
Разом з тим, усередині Нацбанку почали поширюватись чутки, що за відставкою трьох керівників департаментів стоїть… перша заступниця глави Національного банку Катерина Рожкова.
«У мене складається враження, що хлопців просто використали «втемну» для реалізації своїх аибіцій», - на правах анонімності говорить ще один із членів Ради НБУ, з яким «Главком» поспілкувався в режимі оф-рекордс. І додає: «Я не виключаю, що це спроба «підірвати» авторитет Шевченка, особливо у день, коли Верховна Рада ухвалює закони, які потрібні для продовження співпраці з МВФ».
«Рожкова дійсно одна з небагатьох заступників Шевченка не у всьому погоджується з ним, і має на це право. Але чутки про її причетність (до звільнення керівників Департаментів НБУ – «Главком) навмисне розпускає команда голови Нацбанку Кирила Шевченка, аби на когось повісити це публічно. Кирило Євгенович взяв під контроль уже більше половини директорів з трьох десятків департаментів. При чому, що якщо за часів Гонтарєвої кількість співробітників Нацбанку зменшувалась, то зараз вона росте за рахунок. Шевченко прилаштовує всіх, кого просять «зверху» – часто дуже випадкових, але відданих йому людей», – парирує інше джерело «Главкома», яке знайоме з «внутрішньою кухнею» НБУ.
Не підтверджує «слід Рожкової» і вже згаданий Бевз. «Після звільнення я дійсно розмовляв і з своїм безпосереднім керівником – і з Матузкою, і з Катериною Рожковою. До речі, вона мені сказала, що не коментуватиме цю ситуацію, бо не вважає, що вправі».
Про амбіції Рожкової очолити Нацбанк (якщо рано чи пізно відбудеться відставка Шевченка) ніхто зі звільнених також не чув. Однак Бевз вважає, що «якщо колись зміниться керівництво цієї установи, якщо нас запросять, і ми будемо бачити сенс у роботі там, ми повернемося. Ані я, ані жоден з колег, які звільнились разом зі мною, на момент написання заяви, не мали домовленостей щодо працевлаштування в іншому місці. Ми пішли в нікуди».
«Главком» адресував пряме запитання щодо оцінки ситуації пані Рожковій. Та відповіла так: «Я вважаю, що ситуація (зі звільненням директорів департаментів НБУ – «Главком») – дуже сумна та небезпечна. Чи можна щось зробити, щоб її виправити, поки що не знаю. Вважаю, краще звернутися за коментарями до самих представників команди, що йдуть. Тим паче, що ваше питання стосується їхньої мотивації – то треба спитати в них».
На багаточисленні звернення до прес-служби Нацбанку отримати коментар голови НБУ Кирила Шевченка, як він оцінює останні події, відповіді «Главком» так і не отримав. Як і на запит про інтерв’ю.
«І не отримаєте, бо Шевченко боїться публічності», – передбачає один із колишніх співробітників прес-служби регулятора. Разом з тим у разі надходження такого коментаря, ми обов’язково його дамо.
[size="5"]
Навіщо заходить Роднянський?[/size]
Зрештою, якщо хтось думає, що демарш директорів трьох ключових департаментів – це вже закінчення п’єси, яка розгортається у будівлі на Інститутській, мусимо розчарувати. Бо уже за кілька тижнів спливають повноваження заступника голови Нацбанку Дмитра Сологуба. А це означає, що за вакантне місце розпочнеться справжня битва. Це крісло, подейкують, «підігріте» для Олександра Роднянського, який у березні цього року став членом наглядової ради державного «Ощадбанку» (про цей банк ми розповімо нижче).
Син відомого телевізійного продюсера, попри свій молодий вік, є доктором економічних наук, професором, викладає у Кембриджі, в якому навчався.
Але, як відомо, не тільки фундаментальні знання є запорукою того, що людина може може посісти крісло заступника голови НБУ.
Роднянського лобіюють безпосередньо з Офісу президента, недарма його батько – в минулому один із засновників телеканалу «1+1» (зараз живе в Росії) – має теплі дружні стосунки як з главою ОП Андрієм Єрмаком, так і з самим президентом Зеленським. До речі, Роднянський-молодший за даними агентства, був економічним радником Зеленського після його обрання на посаду президента, а згодом – і радником прем’єр-міністра Гончарука.
Єдиною перешкодою, яка може не дати Роднянському зайняти цю посаду, є… громадянство його дружини – російської актриси Яніни Студіліної. Втім, перевірка перед призначенням на наглядову раду «Ощадбанку» на цей факт увагу не звернула.
«Близькість Роднянського до Офісу президента, та лобіювання його кандидатури, очевидно, що нервує діючого голову Нацбанку. Не виключено, що він включить усі непублічні механізми, аби Роднянського не затвердили, бо той може потім претендувати на керівництво, Публічно він проти нього не піде, оскільки знає, що може «прилетіти» назад», – розмірковує один з колишніх співробітників Нацбанку, який певний час працював із Шевченком.
Очевидно, саме тому глава Нацбанку намагається довести Офісу президента, що він на своїй посаді може бути корисним.
«Зрештою, нічого постійного в українській політичній немає. Адже середній термін перебування на посаді голови НБУ в Україні – 2,5 роки (Шевченко – 12 голова НБУ – «Главком»). І то, це якщо рахувати, що тільки Ющенко за президента Кучми і Стельмах за президента Ющенка відбули повний термін. З того часу жоден голова НБУ не може пережити політичний цикл», - ділиться думками з «Главкомом» аналітик, який понад шість років аналізує фінансово-політичні тенденції.
[size="5"]
Навіщо Офісу «Ощадбанк»?[/size]
«Шевченко добре чує всі побажання Банкової. І зараз йому сказано не просто перевести Роднянського на посаду в НБУ, але й вирішити глобально питання «Ощадбанку», чим він, врешті, і займається», – розповідає один із учасників фінансового ринку.
Очевидно, що влада завжди потребує власну «операційну систему», через яку можна підживлювати ті чи інші проекти, на кшталт «Великого будівництва». Чому саме вибір впав на «Ощад»?
«Укргазбанк», який є колишньою вотчиною Шевченка, і на який він досі зберігає суттєвий вплив, для цієї ролі не підходить. Надто фінансово дрібний, там не розженешся.
Ще один державний банк – «Укрексімбанк» – очолює Євген Мецгер, який теж прийшов на цю посаду після «Укргазбанку» з 2016-го по 2020-й роки. Він уже задіяний у багатьох президентських ініціативах. Свого часу ЗМІ активно обговорювали, як Зеленський на нараді з бізнесом особисто телефонував Мецгеру і вимагав вирішити питання реструктуризації кредитів для бізнесменів з Хмельниччини. Так що у цієї структури місія уже є.
Націоналізований «Приватбанк», до якого у світі аж надто велика увага у прив’язці до імені Ігоря Коломойського, на роль «головного фінансового оператора» ОП також не підходить. Надто багато шуму. А враховуючи те, що банк після націоналізації демонструє позитивну динаміку (у червні банк перерахував у повному обсязі за попередній рік в держбюджет 19,4 млрд грн дивідендів), зачіпати таку цінну «дійну корову» рука не піднімається. Особливо в контексті того, що нинішня голова наглядової ради Шерон Іскі є колишнім експертом-консультантом Міжнародного валютного Фонду.
[size="5"]
Навіщо Пишному повертатися?[/size]
«Ощадбанк» не має такого «даху», як «Приват», тому і став головною ареною нинішньої позиційної боротьби. Бо саме на нього роблять основну ставку в Офісі. Більше того, між головою НБУ Кирилом Щевченком і нинішнім головою правління «Ощаду» – Сергієм Наумовим – стосунки досить натягнуті.
«Все почалось з того, що під час конкурсу на голову правління «Ощаду», у фінал вийшли колишній заступник Шевченка по «Укргазбанку».Геннадій Халемський і Сергій Наумов. В результаті наглядова рада обрала Наумова. Шевченко був дуже невдоволений, а Халемський навіть блокував через суд вступ Наумова на посаду. З того часу Шевченко періодично вставляє палки в колеса», – нагадує «Главкому» один із учасників ринку.
Але найцікавіше почалося, коли Нацбанк почав відмовляти у погодженні кандидатур членів правління «Ощадбанку», яких пробував призначити Наумов та пропонувала затвердити наглядова рада установи.
Спочатку не затвердили Дмитра Буца, попри те, що він виграв конкурс на цю посаду, наглядова рада підписала його 5-річний контракт і він приступив до обов’язків ще 1 грудня 2020 року.
«Родзинка» цієї дискваліфікації полягала в тому, що Буц пройшов погодження та співбесіду у Департаментах НБУ, але коли його затвердження винесли на Комітет, рішення було негативним.
«Зазвичай Комітет довіряє рішенню профільних Департаментів. Це правило працювало завжди. Однак цього разу все було навпаки. Очевидно, так Наумову почали показувати, «хто в домі тато», – розповідає на правах анонімності працівник одного з Департаментів НБУ.
При цьому він додає, що Дмитро Буц - фаховий банкір. Врешті-решт, Наумов призначив його директором одного з департаментів «Ощаду», що не потребувало погодження НБУ. До слова, вже згадувана вище Катерина Рожкова тоді назвала ситуацію «тривожним сигналом: «Схоже, або Комітет «змінився», або щось у процесах змінилося».
Але чи варто дивуватися, якщо цей Комітет, очолюваний заступником голови НБУ Ярославом Матузкою (його в Нацбанку називають найбільш довіреною особою Кирила Шевченка), мав зовсім інші цілі?
В підтвердження даної тези говорить і той факт, що Нацбанк в подальшому так само не затвердив ще двох заступників Сергія Наумова – Ольгу Бейцар, яка мала відповідати за мікро-, малий та середній бізнес, а також Олену Малинську, яка мала готувати банк до приватизації.
Зрештою, на волоску висить і вся наглядова рада «Ощаду». У квітні цього року уряд відхилив стратегію розвитку банку. Як свідчать прес-релізи, Міністерству фінансів було доручено поінформувати наглядову раду «Ощадбанку» про наявність у Мінреінтеграції та Мінекономіки зауважень і пропозицій до зазначеної стратегії.
З того часу нічого не змінилось. Але незатвердження стратегії може потягнути за собою відставку усієї наглядової ради, яка підставляє Наумову своє плече.
Учасники ринку кажуть: якщо скласти всі ці ігри навколо Шевченка, Наумова та «Ощаду» в один пазл, то наприкінці можна буде прочитати ще одне прізвище – Андрій Пишний.
Невже колишній голова правління хоче знову повернутися на свою посаду в «Ощадбанк», яку він лише рік тому покинув?
«Главком» зв’язався з Андрієм Григоровичем в надії, що той підтвердить, або спростує свої наміри повертатися в «Ощадбанк». Відповідь була такою: «Наразі, ні! По-перше, для цього немає передумов. В «Ощаді» є голова правління, він обраний за результатами конкурсу, і я щиро бажаю і йому, і команді успіху. По-друге, я в найближчій перспективі маю інші плани».
Втім, ми не уточнити, чи готовий Пишний стати головою наглядової ради «Ощаду», і вже з цієї позиції налагоджувати подальшу співпрацю з нинішнім главою Офісу президента Андрієм Єрмаком? Ми готові опублікувати його відповідь і щодо такого сценарію.
Між тим, в посольських колах впевнені: питання перезавантаження діючої наглядової ради «Ощадбанку» – майже доконаний факт. Та й після бліцкрігу зі зміною глави «Нафтогазу» питання про корпоративне управління, прозорість процесів та ясність намірів уже давно не стоїть. І «наразі ні», завтра може бути вже, як «так».
Це лише – невеличкий екскурс в те, що насправді відбувається за красивими фасадами НБУ.
І насамкінець, аби закрити двері після візиту до Нацбанку. Допоки триватиме щорічна докапіталізація окремих державних банків, у влади завжди буде бажання керувати ними в ручному режимі. А голова НБУ прикриватиме ці наміри під страхом бути звільненим уже завтра. І навряд чи Кирило Шевченко сам цього не розуміє.
