Оприлюднено графік основних заходів у рамках робочої програми європейського візиту президента США. Лідер Вільного світу зустрінеться з країнами Сімки, ЄС і союзниками по НАТО. Активно готується також американсько-російський саміт у Женеві. Отже, наступні два тижні можуть мати важливі наслідки як для еволюції стратегічної безпеки в світі, так і перспектив євроатлантичного партнерства. Ці заходи матимуть вплив і на Україну. Однак, зустрічі Байдена із Зеленським у порядку денному поки немає. Дивлячись на безпорадні і хаотичні дії Банкової, з кожним новим днем (і сигналом з Києва) посилюється відчуття, що її, швидше за все, на жаль, так і не відбудеться. Дипломатичною мовою це називається “відсутність сприятливого клімату”.
Спробуємо розібратися чому, тобто подивитися на Зеленського очима Байдена:
1- Складно зрозуміти, чим керувався Зеленський, коли кидав в ефір запитання Байдену “Чому Україна ще не в НАТО?” Думати, що це пройшло непоміченим і забуто у Вашингтоні, було б недалекоглядним. Всіма своїми прямолінійними діями Київ лише посилював відчуття незручності моменту для союзників. Це, певне, і стало одним з факторів, чому Київ не було запрошено на саміт НАТО у Брюсселі, адже такі запитання українського президента вказують одразу на дві речі: перше - необізнаність у предметі, і друге - непередбачуваність поведінки. Де гарантія, що і в Брюсселі він не вдався б до непритаманних дипломатії імпровізацій.
2- Зустріч Зеленського з Байденом точно не пройшла б без негативного присмаку Північного потоку 2. Як і у випадку з членством в НАТО, глава держави нещодавно необачно кинув виклик президенту Байдену, вказавши на його неодмінний програш, якщо він не зупинить цей енергетичний проект Путіна. Попри правильність напряму думки, такі сигнали не можна давати у публічний простір. Як правило, вони залишаються “за закритими дверима”. А тому знов мінус у карму спілкування і відкладені перспективи зустрічі між президентами США і України.
3- Україна продовжує залишатися токсичною темою для внутрішньої політики США. Цей чинник так само не пройшов би непоміченим. Допоки Київ продовжує танцювати на граблях розслідування по “плівках Деркача”, перевіряти автентичність голосу Байдена на сумнозвісних записах (які свого часу глава Білого дому кваліфікував як «heavily edited”), Україна залишатиметься більше тягарем, ніж активом для Білого дому. До речі, наступного року в США проміжні вибори і міжпартійна боротьба лише загострюватиметься.
4- Безперечно, Байден обізнаний з творчою недипломатичністю президента Зеленського. Не здивуємося, якщо у Білому домі далі переживають як не потрапити у ситуацію сумнозвісної телефонної розмови Зеленського з Трампом, де він вдався до необдуманих висловлювань у бік партнерів у Парижі і Берліні. Останнє інтерв’ю німецькому FAZ, в якому Зеленський фактично закинув Берліну, що той міг би робити і більше, не могло не нагадати про словесну непередбачуваність глави нашої держави.
5- Тінь Коломойського, якої Зеленському все ще не вдалося позбутися, навіть попри задекларовану боротьбу з олігархами. Прагматики у Вашингтоні ніколи не купляться на лицедійство у цій історії. Їм треба результат, а не шоу чи імітація. А що треба робити прямо підказав у березні Держсекретар Блінкен, коли на спеціальній прес-конференції оголосив про санкції проти екс-власника Приватбанка.
Як висновок: чим більше Київ дивуватиметься “як можна було не запросити Україну”, і неважливо на саміт НАТО, у Женеву, чи у Вашингтон, тим менше шансів на зустріч, і не лише з президентом Байденом. Банковій слід ретельно попрацювати як над змістом і стилем, так і над наративами, які запускаються в інформаційний ефір. Міжнародні партнери мають відчувати і не сумніватися у розсудливості поведінки України, її прогнозованості, її справжній відданості європейській і євроатлантичній інтеграції та готовності дослухатися до думки і підказок союзників. Судячи з останніх сигналів, все не так. Сподіваємося, що поки....
