[xvalue_foto1]Іще раз про Олександра Валентиновича - за що його варто поважати і як в.о. президента і секретаря РНБОУКінець березня 2014 року. Україна самі знаєте в якій ситуації. Іще армія толком не розгорнута і не переміщена із Правобережжя до кордону із РФ. В.О. президента збирає в себе засідання представників ОПК України і ставить питання про проекти із радикального укріплення обороноздатності держави. Фіксуємо - іще армія не розгорнута, а Турчинов пропонує дивитися на перспективу. Саме на відповідному засіданні був даний старт проекту Вільха, де головним підприємством є ДККБ Луч.
Перед тим як іти далі треба зафіксувати іще один момент - те, що ставка була зроблена не на традиційні КБ Південне і Південмаш, а на ДККБ Луч. Так в відповідного підприємства був на той час досвід роботи по керованим ракетам - по ПТРК. Але ПТРК це одне, а керовані ракети із дальністю 70, 130 і 200 км це трошки таки інше. Але не побоялися зробити ставку саме на Луч. І не прогадали як виявилося. Колектив на чолі із Коростєльовим не підвів.
Тепер далі. В січні 2016 року РНБОУ затверджує ракету програму, а вже в березні 2016 року були перші публічні пуски по проекту Вільха. Але той хто знає як створюється озброєння підтвердить, що за 3 місяці і рівень креслель і розрахунків не пройдеш, а не те що на пуски вийти. Тому те що пуски почалися через 3 місяці і система пройшла державні випробування в квітні 2018 року це наслідок рішень, які були ухвалені не в січні 2016 року, а в березні 2014 року.
І от тепер Україна вийшла на те, що в нас є система, яка сама в разі масованого застосування даватиме можливість міняти ситуацію на оперативному рівні. Те чого нам так на Донбасі в 2014-15 роках не вистачало. До кінця 2019 року будуть готові перші 200 ракет по проекту Вільха.
І загалом це вся історія це гарний приклад того, що в нас в 2014-19 роках нарешті зявилася здатність ставити завдання і виконувати їх. Система запрацювала. І роль Олександра Валентиновича тут далеко не остання.
Тому аве ракетному пастору!
