[xvalue_foto1]Українські спецслужби провели спецоперацію в стилі Моссад зразка 1960-го рокуФахівці Служби безпеки України в тилу ворога, в підконтрольному проросійським бойовикам "днр", у місті Сніжне провели спецоперацію, в результаті якої був затриманий і доставлений до Києва екс-начальник «ППО-днр» Володимир Цемах.
Важливості цій «здобичі» додає той факт, що крім військових злочинів, якими 58-річний житель Донбасу хвалився на телебаченні окупованій частині України, Цемах — це людина, яка може пролити світло на найстрашнішу таємницю Кремля — хто 17 липня 2014-го збив Boeing MH17. На борту цього лайнера перебувало 298 осіб, як пасажирів, так і членів екіпажу, рейсу, що прямував з Нідерландів до Малайзії. Всі вони загинули. Москва всіляко заперечує свою причетність до цього злочину, як і заперечує сам факт своєї участі в збройному конфлікті на сході України (очевидної всім, крім ряду столиць з не найбездоганнішою репутацією).
Отже, українські спецслужби викрали Цемаха 27 червня з його квартири в місті Сніжне, а це майже 45 км від лінії розмежування вглиб окупованої української території. Тепер Цемаха очікують неприємні розпитування і допити. В ідеальному випадку — неприємний суд. Гріхів Цемаха, якщо вони будуть доведені, досить, щоб позбавити його волі на довгі роки — навічно, а то й довше.
Втім, час покаже. Зараз багато медіа, наприклад, Цензор. Нет, смакують підсумок самої спецоперації, а найсміливіші пера журналістики порівнюють це затримання Цемаха з рівнем роботи ізраїльської спецслужби Моссад. Найімовірніше маючи на увазі справу Адольфа Ейхмана — нацистського злочинця, якого в грудні 1959-го випадково вдалося виявити переховуваним в Аргентині.
Момент в історіїІзраїльські спецслужби шукали Альберта Ейхмана з особливим азартом. Колишній оберштурмбанфюрер СС, під час Другої світової війни завідував відділом гестапо, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання». На його совісті (якщо вона у нього була) 4 млн убитих європейських євреїв. (Інші загиблі 2 млн євреїв, як цинічно заявить Ейхман, проходили по іншому відомству).
Відразу ж після війни сліди Ейхмана надійно загубилися на просторах Земкулі. Дружина нацистського злочинця, Віра Ейхман-ЛІБЄЛ, і після війни проживала з дітьми в Австрії. Вона оголосила свого чоловіка загиблим. Багато років носила траурні одягу. Тужила. І все навколо повинні були це помітити.
Моссад не міг розділити з нею це горе, і тому уважно стежив за невтішної вдовою. Але нічого в жінці не видавало, що вона блефує. А вона блефувала. В кінці 1950-х Віра Лібель вирушила з дітьми в Аргентину. Там вона раптово вийшла заміж за якогось Рікардо Клемента. Тим і втішилася. Діти досить швидко прийняли «вітчима».
І так жили б вони, не тужили. Але недалеко від загадкового сімейства, в Аргентині проживав єврей Лотар Герман, що втік з Німеччини. Майже вся його рідня загинула в концтаборах. В один симпатичний день дочка Германа розповіла татові, що познайомилася з молодим чоловіком на ім'я Ніколас, який хвалився, що його батько був функціонером Третього рейху, що він брав участь у знищенні євреїв, і що Ніколас дуже шкодує, що його тато не закінчив розпочате. Герман навів довідки про це еесвяте сімейство. Як виявилося, це сім'я Віри Лібел і Рікардо Клемента. Через своїх знайомих німецьких юристів, Герман передав інформацію про підозрілу сім'ю в Моссад.
Ізраїльське керівництво спецслужби дало добро на початок операції, в надії що вони дійсно напали на слід Ейхмана. Хоча тому ще не було ніяких явних доказів. Звернутися безпосередньо до аргентинського уряду, наприклад, для допомоги у викритті і потім екстрадиції потенційного Ейхмана, не було сенсу. Буенос-Айрес не видавав нацистських злочинців навіть ФРН, тим більше ніяких шансів на таку передачу не було в Ізраїля. Між країнами не існувало договору про видачу. Крім того, ймовірний Ейхман, якщо і скоював злочини, то проти держави, якої на момент злочинів ще не існувало.
Усувати ймовірного злочинця, як це вже практикувалося в Моссаді, не захотіли. Хоча це був відносно простий хід. Але в Тель-Авіві вирішили, що в ім'я справедливості необхідно провести повноцінний процес над Ейхманом, що дивом уникнув Нюрнберзького процесу, на який напрацював потом і кров’ю. Своїм потім — чужою кров’ю.
Але для початку потрібно було переконатися, що Клемент — це аргентинська ширма Ейхмана. Не буду зараз розписувати всю складність спецоперації, всю мережу, що Моссад розкинув за 15 тис. км далеко від Ізраїлю. Це була «довга дорога в дюнах».
Ну хіба що один кумедний епізод з життя розвідки. Ті, хто стежили за будинком подружжя Клемента, помітили, що в один з днів він прийшов додому з букетом квітів, і привітав свою дружину з якоюсь важливою для неї подією. Покопавшись в архіві мосадівці виявили, що цей день припадає на дату «срібного» весілля Віри Лібел з її чоловіком Адольфом Ейхманом. Навряд чи, вирішили фахівці, Рікардо Клемент вітав би свою дружину з 25-річчям її першого шлюбу. Так по крупицях і було зібрано досьє на «Рікардо Клемента».
Увечері, коли Ейхман повертався з роботи, спритні руки співробітників ізраїльської спецслужби «прийняли» нацистського злочинця і упакували його в автомобіль. У цьому затриманні теж є багато веселих подробиць. Але не буду на них відволікатися. Надалі головна складність для Моссада полягала в тому, як же тепер доставити Ейхмана до Ізраїлю? Прямих авіарейсів між країнами не було. Та, якщо й були б, що це змінює? Як же їм проникнути в літак з таким «токсичним» вантажем? Відправити морем? Це ще більш ризиковано.
Якраз в ці травневі дні 1960-го Аргентина готувалася відсвяткувати 150-річчя своєї незалежності. Намічалися грандіозні торжества.
І тоді Моссад пішов на хитрість. Він оплатив чартерний рейс для міністра закордонних справ Ізраїлю та великої делегації з ним, щоб ті прилетіли на святкування аргентинського ювілею. МЗС Ізраїлю не знав, що залучений в нетипову гру, що вони — ширма для таємної спецоперації, можливо найгучнішої в новітній історії Ізраїлю.
У ті травневі дні Аргентина приймала сотні делегацій і тисячі гостей на свої великі іменини. Ідеальний шум для тихої операції.
Отже, поки країна кружляла в «аргентинському танго», Клемента (а на той час вже було ясно, що це Ейхман) накачали транквілізаторами, посадили в літак ізраїльської делегації, що відлітає додому. Прикордонникам представили справу так, що це їх нещасний співробітник авіакомпанії, який в Аргентині потрапив у ДТП, і тепер він терміново потребує госпіталізації. Природно, в Ізраїлі. Аргентинська влада нічого не запідозривши випустила нацистського злочинця на зустріч його сумній, але цілком заслуженій долі.
Ейхмана судили за всіма правилами цивілізованого світу. Правда Ізраїлю довелося пережити великий міжнародний скандал, коли стало відомо про те, ким був цей «уявний хворий». Крім того, Ізраїль оплатив німецьких адвокатів для Ейхмана. Процес був довгим і публічним.
Але злочини останнього були настільки очевидні, доказова база така обширна, а свідчення очевидців — переконливі, що винесення смертного вироку Ейхману було лише справою часу. І 11 грудня 1961-го Ейхману зачитали вирок, а 15 грудня він був виконаний.
Якщо я не помиляюся, це перша і остання страта в сучасній історії Ізраїлю. Але точно не перша, і не остання блискуча операція Моссаду в глибокому тилу ворога. Правда у всіх інших випадках Моссад працював на ураження. Як, наприклад, це сталося після загибелі спортсменів ізраїльської олімпійської збірної в Мюнхені 1972 року. З ними тоді розправилися терористи з ісламського світу. Але в підсумку вбивць відпустили додому, де їх зустріли, як національних героїв. Світова спільнота глибоко стурбованих лицемірів не залишили Ізраїлю ніяких надій на торжество справедливості. І тоді Моссад самостійно знайшов всіх тих «Олімпійських героїв» і винищив їх.
Але це вже інша історія.
Українські спецслужби ще не мають ні такого досвіду, ні таких ресурсів як у Моссада, щоб витягати з ворожого тилу обвинувачених у злісних злочинах проти українців. Але, можливо, справа Цемаха покладе тому початок. Хто знає?
