Президент Фінляндії Мауно Койвісто першим прибув у незалежну Україну з офіційним візитом. Це відбулося у травні 1992 року, коли була перша церемонія вручення вірчих грамот від посла Фінляндії. 
Про це
в інтерв'ю «Главкому» розповів перший керівник президентської служби протоколу Георгій Чернявський.
За словами Чернявського, у перші роки незалежності України було дуже цікаво працювати, так як все доводилося починати з «чистого аркуша».
«Адже до того часу Україна була лише республікою Радянського Союзу і не приймала керівників іноземних держав. Нам належало створити свій державний протокол і церемоніал. Треба було взяти майданчик перед Маріїнським палацом і побудувати цілковито нову конструкцію: визначити, в яких місцях слід встановити державні прапори, як під’їздить машина з гостем і де спиняється, де вишикується почесна варта, коли лунає гімн тощо. Таких нюансів було тисячі», – пригадує дипломат.
На питання, хто саме вирішив, що Маріїнський палац стане майданчиком для урочистого прийняття зарубіжних гостей, Чернявський відповів: «Мабуть, я». На його переконання, альтернатив Маріїнському палацу не було.
«У нас, на жаль, не було такої споруди, як Кремль, – і з точки зору масштабу та історичності, і з точки зору безпеки», – зауважив екскерівник служби протоколу. Він також пригадав, що у 1992-1993 роках іноземних гостей ще зустрічали на радянських «Чайках».
Дипломат розповів, що президенти та делегації, які приїздили з візитами до Києва, зупинялися у резиденції на вулиці Липській, у Липському особняку, між готелем «Київ» та будівлею Верховної Ради. Однак, там можна було розмістити всього дев’ять осіб, тому делегації нерідко зупинялися в готелі.
«Саме в Липському особняку зупинявся президент Фінляндії, решта делегації ночували в готелі. А весь церемоніал зустрічі та переговори проводили в Маріїнці», – пояснив Чернявський.
Перший керівник президентської служби протоколу також звернув увагу, що у ті роки через поганий стан палацу вони використовували лише третину його площ, а решта стояла досить занедбаною.
«Хоч у правому крилі споруди засідав Комітет захисту миру, ми це крило не використовували, у лівому крилі була друкарня Верховної Ради. І так тривало понад десятиліття – на Маріїнку завжди не вистачало коштів, аж до того часу, коли за президентства Віктора Ющенка палац поставили на капітальний ремонт», – пригадав дипломат.
Програму найперших візитів розробляв і пропонував керівництву теж Георгій Чернявський. За його словами, з часом він напрацював схему візитів.
«Зустріч в аеропорту, потім офіційна церемонія зустрічі біля Маріїнського палацу – за участю почесної варти, з виконанням гімнів двох країн. Килимова доріжка… Відразу після урочистої зустрічі президенти піднімалися в залу переговорів, потому – переговори у розширеному складі у Зеленій залі. Опісля делегації займали місця у Білій залі, потім оголошувалося про вихід президентів і перелічувалися документи, які будуть підписані. Про це оголошував хтось із МЗС. Відтак – церемонія підписання, після неї – келих шампанського, потім – підхід до преси. На цьому закінчувалася офіційна частина візиту», – розповів дипломат.
У пізніші роки після офіційної частини були зустрічі з бізнесменами, додав Чернявський. Однак обов'язово була оглядова екскурсія Києвом, а якщо візит відбувався влітку – екскурсія була на катері Дніпром. Екскерівник служби протоколу підкреслює, що почесних гостей возили у Києво-Печерську лавру, у Софійський собор.
Зміни до офіційної програми були внесені за президентства Віктора Ющенка, підсумовує Чернявський. Тоді до програми внесли покладання зарубіжними гостями квітів до пам’ятного знаку жертвам Голодомору на Михайлівській площі.
Георгій Володимирович Чернявський (народився 1946 року) – керівник служби державного протоколу за часів президентства Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.
Ще школярем відвідував курси англійської мови при Будинку вчителя в Києві, тому досить легко вступив на факультет романо-германської філології Київського університету ім. Шевченка. Спеціальність – референт-перекладач з англійської та французької мов. Крім того, володіє італійською мовою.
З середини 1970-х років працював на різних посадах в Українському товаристві дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами. У 1986 році перейшов на роботу в секретаріат Верховної Ради УРСР, очолював сектор міжнародних зв’язків, супроводжував у закордонних відрядженнях голову парламенту радянської України Валентину Шевченко, а в 1990-1991 рр. – її наступника Леоніда Кравчука.
З лютого 1992 року очолив новостворену службу державного протоколу. З 2002 по 2005 роки мав статус радника президента, при Кучмі та Ющенку.
У 2005 –2012 роках був Надзвичайним і повноважним послом України в Італії. З 2012 року на пенсії.
