Ще на початку 2000-х років Україна вважала, що Захід її помилково зневажає і дотримується «надто наївних» поглядів на російського диктатора Володимира Путіна. Про це попереджали тогочасного прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера. При цьому Україна сподівалася на його підтримку у питанні вступу в ЄС через 10 років після здобуття незалежності. 
Про це пише
The Guardian з посиланням на нещодавно опубліковані британські документи.
Україна поставила за мету добитися «європейського майбутнього», але тогочасний міністр закордонних справ Великої Британії Джек Стро натомість запропонував ідею «особливого статусу сусідства» для України, Білорусі та Молдови.
Але спеціальний радник Блера з питань Європи Роджер Ліддл попросив прем'єр-міністра подумати, чи буде «дійсно справедливо об'єднати українців разом з Білоруссю і Молдовою».
«Українці можуть дуже погано сприйняти цю ідею», – застеріг британський дипломат, про що свідчать документі, опубліковані британським Національним архівом.
Посол Великої Британії в Києві Роланд Сміт також був налаштований критично, запитуючи, чи така пропозиція Стро з’явилася не тому, що «ми не вважаємо українців справжніми європейцями?».
«Білорусь – остання диктатура в Європі, а Молдова – найбідніша країна Європи, уряд якої не контролює значну частину своєї території... Україна – недосконала демократія, а не диктатура», – написав Сміт.
«Якщо ми вважаємо, що членство в ЄС для України виключено, я думаю, ми повинні запитати себе, чому саме ми готові сприйняти таку довгострокову мету для Албанії, Болгарії, Румунії і західних Балкан, але не для України. Тому що українці – не справжні європейці? Тому що країни, які були частиною Радянського Союзу довше, ніж країни Балтії, невиліковно інфіковані радянською ментальністю? ... Тому що ми справді вважаємо, що Україна має повернутися в склад Росії, де їй і місце? ... Питання в тому, чи визнаємо ми право українців на таке прагнення», - додав тогочасний британський посол.
Інформуючи Блера перед зустріччю з Путіним, Ліддл написав: «Українці пригнічені тим, що більша частина Європи і нова адміністрація США применшують їх. У нас занадто наївні уявлення про Путіна (який, на їхню думку, є розумним, презентабельним силовим політиком, але ніяк не демократичним героєм), і ми зневажаємо Україну».
Колишній президент України Леонід Кучма звернувся до Тоні Блера з прямим особистим проханням підтримати амбіції України щодо членства в ЄС у 2002 році, написавши: «Знаючи Вас як щирого друга України, я покладаю великі надії на Вашу особисту підтримку в цьому винятково важливому питанні».
Ліддл радив Блеру, що зміцнення хиткої демократії та економіки України підвищить стабільність на майбутніх східних кордонах ЄС і стане «грізним бар'єром для будь-якого відродження російського імперіалізму». Проте Британія мала менш «дбайливі» відносини з Україною, ніж Франція і Німеччина.
«Кучма може не подобатися, але він – важливий гравець, добре пов'язаний зі своїми найближчими сусідами. Він зустрічається з Путіним раз на 4-6 тижнів», – писав Ліддл.
У той час як президент Франції Жак Ширак влаштував для Кучми «розкішний державний бенкет», а канцлер Німеччини Герхард Шредер проводив з ним «великий щорічний саміт», Британія ігнорувала Україну з точки зору «політичних контактів на вищому рівні», – зауважував Ліддл.
«Проте українці хочуть побудувати з нами особливі відносини, якщо тільки ми проявимо більше зацікавленості», – наголошував радник Блера.
