Рідне місто президента Росії Володимира Путіна Санкт-Петербург, попри те, що воно офіційно російське, до самих росіян фактично не має жодного відношення. Там зовсім інша ідентичність, інше уявлення про світ. 
Про це
у коментарі «Главкому» заявив Олег Дунда – депутат зі фракції «Слуга народу», член Тимчасової спеціальної комісії з питань підготовки державної політики України щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів Російської Федерації.
Нині настрої в країні-агресорці не тішать її мешканців, чимало корінних народів дедалі більше віддаляються від Росії як держави. Великі регіони й міста насправді не є споконвічними територіями РФ, зокрема й батьківщина кремлівського диктатора.
«Достатньо одного точного удару в одному маленькому місці, умовно Кавказі або Карелії й імперія посиплеться під тиском своєї маси, – малює оптимістичні сценарії Дунда. – США, Велика Британія, Франція ще пів року тому не те щоби боялися цього процесу, а просто у це не вірили. Але після бунту Пригожина зрозуміли, що це можливо і ніхто не готовий боронити центральну владу у Росії. На Заході вже готові обговорювати сценарії, як діяти під час розпаду цієї імперії. І всередині Росії цю слабкість влади також побачили. Імперія зсередини дуже крихка і я би не обмежував діяльність цієї комісії лише корінними народами. Ті ж Урал, Сибір, Санкт-Петербург, незважаючи на те, що вони офіційно російські, до росіян фактично не мають жодного відношення. Там зовсім інша ідентичність, інше уявлення про світ. Та ж Казань ближча до Москви, ніж Єкатеринбург, але чомусь Єкатеринбург – це «ісконно русская» територія. Як так сталося?»
Нардеп не вірить, що дисиденти з-за кордону мають шанси очолити майбутні рухи спротиву у Росії. Скоріш за все, на його думку, це будуть представники існуючої системи. А задля «благої справи» Україні треба навіть буде закрити очі на далеко небездоганну репутацію певних персонажів, якщо вони спроможні об'єднати навколо себе цілі регіони.
Нардеп упевнений, що комісія «з розвалу Російської імперії» має стати найважливішою структурою Верховної Ради, вище навіть за комітети з нацбезпеки чи бюджету, і запевняє, що оптимізму йому надають самі закони історичного процесу. Він наводить приклад Радянської імперії – до того як вона розвалилася, вважалося, що вже утворився стійкий образ радянської людини, а всі етнічні та національні ознаки народів СРСР встигли переваритися у спільному казані. Але дев’яності показали, що це не так, а трагічні події 2022 року в Україні це тільки підтвердили, серйозно засмутивши кремлівських старців, які, схоже, досі живуть радянськими міфами.
