Американський журналіст Саймон Шустер у своїй книзі про Зеленського «Шоумен» пише про різне бачення військової стратегії між президентом та генералом Залужним. 
Уривки з книжки
публікує видання NV.
Як пише Шустер, на початку повномасштабного вторгнення Зеленський практично віддав управління військами Залужному і зосередився на міжнародній підтримці, однак після звільнення Київщини дедалі більше втручався у справи Генштабу.
«Всього кілька місяців тому він [Зеленський] дозволив військовому керівництву вести бойові дії, — розповідає Шустер, — але тепер він відчував себе достатньо впевненим у своїх здібностях головнокомандувача, щоб впоратися з найважливішим питанням воєнної стратегії».
За словами автора, головнокомандувач ЗСУ восени 2022 року хотів просуватися в бік Криму, але президенту Зеленському була потрібна блискавична перемога для демонстрації Заходу українського потенціалу. Валерій Залужний вважав, що український контрнаступ восени 2022 року мав відбуватися на півдні. Але у Володимира Зеленського були свої плани: він хотів швидкої перемоги на північному сході країни. Це було необхідно президенту, щоб продемонструвати конкретні результати західним партнерам та заручитися їхньою подальшою підтримкою.
Президент доручив очолити північно-східний наступ генерал-полковнику Олександру Сирському. Як стверджує журналіст, саме Сирського очільник держави розглядав як кандидата на посаду головнокомандувача ЗСУ напередодні великої війни, але врешті віддав перевагу «молодшому й харизматичнішому» Залужному.
«Тепер, у віці 57 років, Сирський отримав свій шанс очолити найбільший контрнаступ війни, і він не розчарував», — йдеться в книзі.
На початку вересня українські військові під командуванням генерал-полковника прорвали ворожі рубежі навколо Харкова та протягом кількох днів деокупували сотні населених пунктів в регіоні. 14 вересня Зеленський приїхав у звільнений за чотири дні до цього Ізюм. Протягом майже всієї поїздки Сирський не відходив від президента, що спровокувало чутки про майбутнє звільнення Залужного та призначення на його посаду генерал-полковника, стверджує американець. Шустер, зокрема, звертає увагу читачів на те, що на жодному кадрі зі звільнення Харківщини, які в ті дні показували в національному телемарафоні, Залужного не було.
За словами автора книги, чинний очільник ЗСУ в той час знаходився у своєму командному центрі та координував дії на південній лінії фронту, де контрнаступ відбувався «з болісною швидкістю та величезними втратами». В оточенні Залужного вважали, що звільнення Харківщини, попри свою безсумнівну територіальну та моральну цінність, тоді було не на часі.
«Деякі стверджували, що це віднімало занадто багато сил від одночасного наступу на південному фронті, ще більше віддаляючи більш важливий приз — Крим — від досяжності», — пише Саймон Шустер. Однак в Офісі президента ніхто навіть не сумнівався в тому, що Зеленський був абсолютно правий, коли вирішив атакувати росіян саме під Харковом. В оточенні очільника держави відверто критикували Залужного, який сперечався з президентом щодо доцільності такого рішення, пише Шустер.
Український лідер не став гаяти час і вирішив відразу скористатися результатами блискавичної перемоги Сил оборони на Харківщині, звертаючись до західних колег з новим запитом про надання зброї. Дійсно, вже через два дні після початку наступу в цьому регіоні Білий дім повідомив Конгрес про намір виділити додаткові $2,2 млрд допомоги Україні.
«Рання перемога України в битві за Київ досі вражає багатьох спостерігачів як військове диво, — дає свою оцінку тим подіям Шустер. — Але битва за Харків продемонструвала, що Україна, оснащена зброєю та розвідданими з Заходу, може вистояти проти ЗС РФ і потенційно перемогти їх».
Однак у вищих військових лавах далеко не всі були готові аплодувати Зеленському. Дехто зі старших офіцерів продовжував вважати, що військові дії на сході України зупинили наступ на Крим. Ба більше, акцентує журналіст, в готовності Сирського очолити звільнення Харківщини за наказом Зеленського вбачали «акт кар’єризму та непокори» (щодо головнокомандувача).
Влада тримала Залужного поза зоною публічного простору, «забороняла», як стверджує Шустер, їздити на передову та вільно спілкуватися з військовими. Ще більше уваги ОП приділяв помічнику головнокомандувача полковнику Олексію Носкову. Його, за інформацією автора книги, допитували в СБУ щодо звʼязків з російськими спецслужбами та змусили пройти поліграф. Команда президента зі свого боку вимагала звільнити Носкова. Але жодних офіційних обвинувачень проти нього так і не було висунуто.
Український волонтер Юрій Тира в одній з розмов сказав Шустеру, що в цьому змаганні з популярності серед військових Зеленський так і не зміг здобути перемогу. В лавах збройних сил саме Залужний мав шалену популярність, на яку не міг розраховувати жоден політик, переповідає слова Тири автор книги. Особливо в ОП хвилювались через те, що головнокомандувач став кумиром молодих українців, і іміджмейкери з Банковою нічого не могли з цим зробити.
«Спроба звільнити генерала або якось інакше підрізати йому крила не буде розумною стратегією, сказав Тира, тому що військові піднімуться, щоб захистити свого командира», — йдеться в Шоумені. І найгірша ситуація буде після війни, цитує Тиру Шустер, бо українське суспільство неодмінно поставить питання — а чи все зробила влада, щоб уникнути війни та запобігти такій кількості жертв.
Слобожанський контрнаступ був не єдиною суперечкою президента Зеленського та генерала Залужного. Пізніше вони не зійшлися в питанні відходу збройних сил з Бахмуту. Головнокомандувач хотів вивести війська кількома тижнями раніше, натомість очільник держави наполягав, щоб ЗСУ продовжували захищати майже повністю знищене місто в Донецькій області, яке стало символом українського спротиву.
