Колишній співробітник спецпідрозділу "Алмаз" МВС Білорусі Ігор Макар висловив готовність дати свідчення в Офісі генерального прокурора України про обставини прослуховування керівництва білоруського КДБ. Він також сказав, що передав відповідні докази українській стороні в грудні 2020 року.Про це повідомляє
"Суспільне".
Макар заявив, що передав записи не тільки журналістам, але й українським правоохоронцям.
"Ми робили все, щоб дати розголосу, і найголовніше - щоб завершити розслідування цього злочину і довести, що до цього причетні спецслужби Білорусі. Я передав записи приблизно в грудні", - розповів викривач.
Екс-спецзназовец покинув Білорусь і зараз проживає в одній з країн Євросоюзу.
За словами Макара, з ним вже зв'язувалися представники українських спецслужб, але офіційного допиту ще не було. Викривач погодився на співпрацю, заявив про готовність дати свідчення Офісу генерального прокурора і навіть відвідати Київ, якщо це буде потрібно.
"Коли буде така необхідність будуть якісь факти, я, звичайно, буду повідомляти. А коли українська сторона буде готова, щоб я прилетів і дав свідчення, - я готовий", - запевнив він.
Макар уточнив, що Вадима Зайцева, голову КДБ Білорусі у 2008-2012 роках, записував один з його підлеглих. Зараз це колишній співробітник КДБ теж знаходиться в ЄС.
За словами Макара, матеріали прослушки потрапили до нього ще у 2012 році. На плівках він почув ім'я свого друга Олега Алкаєва - колишнього начальника Мінського СІЗО, в якому приводяться у виконання смертні вироки. У 2001 році Алкаєв виїхав з Білорусі і опублікував книгу про страти і позасудові розправи в СІЗО Мінська. У 2007 її видав Павло Шеремет.
Макар стверджує, що спершу передав записи американським спецслужбам, щоб врятувати життя Алкаєва та інших своїх знайомих - екс-командира бригади спецназу Володимира Бороданя і начальника відділу МВС Білорусі з боротьби з корупцією В'ячеслава Дудкіна. Їхню ліквідацію теж обговорювали фігуранти "плівок".
Викривач наполягає, що не міг надати запису гласності раніше через те, що існувала загроза його життю. Однак на питання, чому "плівки" не були опубліковані відразу після вбивства Шеремета, прямо він не відповів.
