В Україні можна не зносити пам’ятники російським і радянським полководцям, однак це стосується лише певної категорії монументів. 
Про це
в інтерв’ю «Главкому» розповів голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович.
«Якщо радянський полководець не брав участі в злочинах проти українців, наприклад, під час Голодомору, або не переслідував війська Української Народної Республіки, наприклад, під час Української революції, то пам’ятники таким полководцям можуть залишитися. Бо це цілком відповідає законодавству про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні», – пояснив науковець.
Якщо говорити про постаті з сумнівною історичною біографією, наприклад, про Ватутіна, то Інститут рекомендує пам’ятники таким діячам перенести в інший простір. І вже в іншому місці коментувати ці пам’ятники, пояснювати, кому вони встановлені, яке місце в історії цих людей, пам’ятники яким встановлені.
«Якщо вони мали відношення до якоїсь наступальної операції зі звільнення якогось конкретного регіону, і немає якихось інших контраверсій історичних даних про них, то в принципі логічно, що пам'ятник цієї людини може продовжувати стояти. Якщо людина похована в Україні, то найкраще, аби пам’ятник їй було розміщено на цвинтарі поряд з могилою. Але як правило, якщо це пам'ятник місцевого значення, то всі повноваження щодо його долі, зокрема зберігання і відновлення, належать місцевій владі. Якщо це пам’ятник національного значення, то органом, який має ухвалити політичне рішення щодо цього пам’ятника, має бути Міністерство культури та інформаційної політики, яке опікується охороною пам’яток», – пояснив голова Інституту національної пам’яті.
