Коли агресор знищує нас за нашу мову, притомна мисляча людина не може далі демонструвати свою причетність до «русского міра». 
Таку думку
виразив директор Інституту української мови Національної академії наук Павло Гриценко у спецпроєкті «Главкома» «Про мову».
Мовознавець пояснює, що укладнення з мовою інколи виникають там, де у колективі виявляється той, хто діє за принципом: вдавлюся, але не змирюся: «Мовляв, усе життя спілкувався російською, то навіщо тепер мені напружуватися і переходити на українську?».
Проте Павло Гриценко наголошує, що обставини війни для багатьох українців посилили внутрішню потребу мовної трансформації.
«Коли агресор знищує нас за нашу мову, а на тимчасово захоплених територіях випалює усе, що пов’язане з українською мовою, історією, культурою і поспішає все замінити мовою російською, коли з намаганням стерти українську мову і замінити її російською мовою, пов’язав з мовою геноцид українців, то притомна мисляча людина за цих обставин не може надалі демонструвати свою причетність до «русского міра», продовжуючи послуговуватися російською мовою», – зауважує директор Інституту мови.
На його думку, цілеспрямоване викрадення рідної мови й заступлення її російською мовою спровокувало мовне каліцтво кількох поколінь українців, різні форми свідомого чи мимовільного мовного відступництва.
Павло Гриценко підкреслює, що це вияв глибоких шрамів від комуністичного минулого, які виказують хворобу ментальності українського суспільства.
«Цю хворобу не можна нести з собою у день завтрашній, особливо за умови, що ми прагнемо збудувати сильну державу із безконфліктною мовною сферою. Та чи це досяжно це в Україні? Усе вказує на те, що це можливо», – акцентував український філолог.
Зрештою, додав мовознавець, мова спілкування – це завжди вибір особистості, тому примус чи тиск не завжди ефективні. Значно глибше діє усвідомлення необхідності переходу на українську мову.
