Оцінки ефективності останнього, 18-го пакету санкцій ЄС наразі лунають критичні. Зокрема, захід про зниження максимально допустимої ціни на російську нафту на 15% нижче ринкової не супроводжується реальними механізмами контролю. Ситуація нагадує країну, де обмеження швидкості на дорогах є, але ніхто їх не дотримується — просто тому, що немає жодного покарання.
Про це пише
Le Monde.
ЄС і США додали до санкційних списків майже 600 танкерів, але фактично лише 2% із них припинили діяльність. Більшість суден продовжують транспортувати російську нафту, не ховаючись, з увімкненим GPS, під новими прапорами і з мінімальними витратами. Тим часом старі, списані раніше танкери повернулися до експлуатації, що суттєво підвищило екологічні ризики: обслуговуванням флоту займаються сумнівні страховики і компанії з країн третього світу, яким байдуже на техніку безпеки.
З приблизно 15 тисяч західних санкцій лише близько 2000 спричинили відчутні втрати, а справді ефективними були лише одиниці. Одним з небагатьох прикладів дієвих заходів стала заморозка до 300 мільярдів євро резервів Центробанку рф — це сума, яка дорівнює всім військовим витратам росії за 2022–2024 роки. Водночас фінансові обмеження, введені у банківській системі, щорічно коштують економіці рф додаткових 10–30 мільярдів доларів.
Втрата європейського ринку також стала болючим ударом: експорт газу впав приблизно вдвічі, а до 40% нафти тепер прямує в Індію замість ЄС. Це означає додаткові витрати в 5–7 доларів на кожен барель нафти — тобто до 7 мільярдів доларів втрат щорічно. До абсурду ситуацію доводить логістичне коло: російська нафта експортується в Індію, там переробляється і повертається в Європу у вигляді дизпального — дорожчого, ніж було до війни. Таким чином, і росія, і ЄС несуть витрати, які могли б бути спрямовані на підтримку України.
Попри те, що у 2024 році російський ВВП зріс на понад 4%, у 2025–2026 роках прогнозується стагнація — менше 1% приросту. Причина — вичерпання екстенсивних резервів: безробіття впало до 2,3%, виробничі потужності завантажені до межі, а оборонні підприємства працюють понаднормово. Подальше зростання можливе лише через підвищення продуктивності праці, але середній річний темп її зростання за останнє десятиліття — лише трохи понад 1%. А для інвестицій потрібні стабільність і низька ставка — наразі ж в рф базова облікова ставка на рівні 18%. У таких умовах економічна мобілізація на війну вичерпує ресурси — швидко й невідворотно.
