Російська академія наук відновила опрацювання масштабного інфраструктурного проєкту, що передбачає часткове перекидання водних ресурсів річки Об у Казахстан та Узбекистан. Ініціатива подається як інструмент «стабілізації водозабезпечення півдня росії», однак за суттю є модернізованою версією радянського плану «розвертання сибірських річок». Від цього проєкту у 1986 році відмовилися через високі та непередбачувані екологічні ризики.
москва прагне переорієнтувати вплив у Центральній Азії, де її традиційні важелі, насамперед газовий шантаж, уже не працюють. Казахстан і Узбекистан є експортерами газу, орієнтованими передусім на китайський ринок, а економіка регіону дедалі більше спирається на китайський і західний капітал. У цих умовах росія робить ставку на «водну дипломатію», фактично формуючи новий інструмент політичного тиску на пострадянські країни.
Фінансові оцінки підкреслюють масштаб задуму: за попередніми розрахунками, вартість проєкту стартує від 100 млрд доларів. Але стратегічні витрати можуть виявитися значно більшими, якщо врахувати екологічні наслідки. Переорієнтація водних потоків здатна спричинити опустелювання одних районів і зоболочення інших, дестабілізувати гідрологічні системи та пришвидшити танення арктичних льодовиків. Порушення водного балансу у Сибіру може стати тригером масштабних кліматичних зсувів на більшій частині Євразії.
