Рішення президента Росії Володимира Путіна надати рішучу підтримку венесуельському лідеру Ніколасу Мадуро на тлі загострення політичної кризи призвело до помітного охолодження й ускладнення діалогу між Москвою і Пекіном. 
Про це пише
The Times.
Дії Кремля щодо Каракаса викликали серйозне невдоволення у китайського керівництва, яке дотримується більш обережної та прагматичної стратегії в латиноамериканському регіоні. Поки Росія демонструє готовність йти на пряму конфронтацію зі США, відправляючи до Венесуели військових фахівців і обіцяючи політичне заступництво режиму Мадуро, Китай прагне убезпечити свої багатомільярдні інвестиції та зберегти економічну стабільність. Розбіжності між двома найбільшими союзниками Мадуро підкреслюють глибокі тріщини в їхньому підході до глобальної геополітики.
Китайське керівництво вкрай занепокоєне тим, що агресивна риторика і дії Москви можуть спровокувати США на ще більш жорсткі заходи у відповідь, що поставить під удар не тільки венесуельську економіку, а й китайські проєкти в цій країні. Пекін протягом десятиліть вкладав величезні кошти в енергетичний сектор Венесуели і тепер побоюється, що авантюрна політика Путіна перетворить регіон на зону затяжного військового конфлікту.
У дипломатичних колах зазначають, що Китай не був заздалегідь проінформований про деякі кроки Кремля, що було сприйнято як нехтування інтересами партнера. Це призвело до того, що традиційно злагоджена позиція Москви і Пекіна з ключових міжнародних питань у цьому випадку дала збій, змушуючи китайських дипломатів дистанціюватися від російських ініціатив.
Ситуація ускладнюється тим, що Дональд Трамп розглядає дії Росії у Венесуелі як пряме порушення сфери інтересів США. На цьому тлі Китай, що перебуває в стані складної торгової війни з Вашингтоном, не хоче брати на себе додаткові ризики через солідарність із Москвою.
Путін, навпаки, бачить у захисті Мадуро можливість зміцнити статус Росії як глобальної держави, здатної кидати виклик американському домінуванню навіть у Західній півкулі. Однак така стратегія йде врозріз із китайською концепцією мирного піднесення і стабільного економічного розвитку. У результаті довіра між двома столицями похитнулася, а Пекін почав активніше шукати власні канали зв'язку з венесуельською опозицією, щоб гарантувати повернення боргів у разі падіння нинішнього режиму.
Таким чином, венесуельський кейс наочно показав, що інтереси Росії та Китаю не завжди збігаються, незважаючи на зовнішню демонстрацію єдності. Прагнення Путіна відігравати роль головного захисника антиамериканських режимів по всьому світу стає тягарем для Китаю, який віддає перевагу м'якій силі та економічному впливу, а не прямому військовому або політичному втручанню. Подальший розвиток подій навколо Каракаса залежатиме від того, чи зможе Москва скоригувати свою позицію з урахуванням китайських побоювань, або ж Венесуела стане точкою остаточного розриву в їхній спільній стратегії протистояння Заходу. Наразі експерти констатують, що необдумані кроки Кремля вже завдали значної шкоди якості російсько-китайського партнерства, перетворивши його зі стратегічного союзу на вимушене і вкрай нестабільне сусідство за інтересами.
