Попри сподівання на те, що глибші атаки дронами змусять росіян вийти на протести проти війни, масові виступи виглядають малоймовірними. 
Про це пише журналістка The Atlantic Анна Нємцова.
Війна «прийшла додому», але бунту немає
Цього літа Україна розпочала одну з найамбітніших кампаній війни проти Росії – удари дронів углиб російської території вивели з ладу низку найбільших нафтопереробних заводів країни й спричинили загальнонаціональний дефіцит пального. У деяких регіонах росіяни чекали на бензин по 69 годин у чергах довжиною в кілька кілометрів, а нетерплячі водії билися й навіть різали одне одного ножами. Проблему визнали навіть підконтрольні державі медіа.
Україна та її партнери, вочевидь, сподівалися, що невдоволені росіяни повстануть. Через понад чотири роки війна нарешті «прийшла додому» – і можна було припустити, що дедалі більше громадян, відчувши її наслідки, вимагатимуть завершення бойових дій і тиснутимуть на Путіна напередодні парламентських виборів восени. Однак наразі жодного масового повстання не передбачається – ні зараз, ні в найближчій перспективі.
Спадок радянського довготерпіння
Авторка нагадує, що росіяни звикли до незручностей ще з радянських часів, коли дефіцит був нормою, а черги – настільки повсюдним явищем, що науковці навіть теоретизували про формування російської ідентичності через терпіння. Але навіть тоді, за її словами, ніхто не протестував – люди знали ціну скаргам: у 1962 році тисячі демонстрантів у Новочеркаську вийшли проти підвищення цін, і уряд Хрущова відповів військами, які вбили близько двох десятків людей.
Росіяни й сьогодні бояться власної влади. Колишня сусідка авторки в Санкт-Петербурзі, вчителька малювання й активістка, на запитання про вуличні протести лише розсміялася: «Ви що, живете на Місяці? Не розумієте, наскільки тут небезпечно?» За її словами, зараз навіть гірше, ніж за радянських часів, – одного знайомого посадили на два роки за вірш і квіти, залишені біля пам'ятника українському поету.
«Ми люди, ми пристосуємося»
На думку журналістки Ірини Бороган, яка досліджує російських дисидентів, замість втоми від війни росіяни радше стверджують, що на них «напали», і що настав час «затягнути паски». Коли BBC запитало чоловіка середніх років у Криму про дефіцит пального, той лише знизав плечима: «Ми ж люди. Пристосуємося». Економіст Костянтин Сонін, який покинув Росію 2015 року, розповів авторці, що його друзі в Москві обмежилися мінімальними воєнними пристосуваннями – наприклад, відправляли дітей у літній табір у Геленджику замість Криму, хоча обидва регіони перебувають у зоні досяжності українських дронів.
Директор «Левада-центру» Денис Волков заявив, що не бачить жодних ознак народного повстання: «Я б сказав, що очікування революції в Росії не ґрунтуються на жодних реальних фактах. Усі наші дані свідчать про протилежне». За його словами, росіяни звинувачують у своїх бідах передусім Захід і Вашингтон, а не Путіна.
Втім, за даними того ж «Левада-центру», 16% росіян заявили про готовність узяти участь у вуличних протестах – це більше, ніж 11% у 2024 році. Торік почуття страху чи смутку відзначали 16% опитаних, цього літа – вже 29%.
