В неділю увечері три невеликі українські кораблі залишили порт в Одесі і вирушили в інший український порт в Маріуполі. Дорогою їм потрібно було пройти через Керченську протоку - вузьку смугу, яка лежить між окупованим Росією Кримом і материковою російською територією.В українських суден було повне право бути в акваторії. Схожа група пройшла через протоку близько місяця тому. А угода від 2003 року гарантувала право кораблям обох країн використовувати ці води. Але цього разу Росія влаштувала ретельно сплановану провокацію і її судна відкрили вогонь по кораблях України, а потім схопили їх разом з 23 членами екіпажів, пише на сторінках
Washington Post американська журналістка і Пулітцерівський лауреат Енн Еплбаум.
З певної точки зору ці події не викликають здивування. Хоча багатьом здалося зручним забути, що війна Росії проти України досі триває. Ті ж, хто лишався на полях битви, вже давно готувалися до посилення конфлікту з російського боку. Єдиною несподіванкою став момент, коли це сталося. Чому зараз?
Можливо ніякої особливої причини немає. У водах поблизу Криму була низка конфліктів останнім часом після того, як Росія збудувала горезвісний міст на окупований Крим. Можливо атака проти українських кораблів стала нагадуванням Москви, що вона не відмовиться від окупації півострова. Атака на українські судна також вписується у більший регіональний проект: довгостроковий тиск на Маріуполь і довгу берегову лінію поблизу нього, яку російські війська можуть відрізати від Чорного моря, перекривши Керченську протоку.
Але це сталося також у дуже цікавий момент для внутрішньої політики Росії. Військова авантюра сталася якраз на тлі масштабних протестів проти змін у російському пенсійному законодавстві, які посилює велике невдоволення економічним спадом. Російський опозиціонер Олексій Навальний зауважив падіння рейтингу підтримки Володимира Путіна.
Момент також міг бути обраний з огляду на політичний цикл в Україні, яка готується до проведення президентських виборів наступного березня. Можливо Росія хотіла внести елемент поляризації в уже напружене суспільство. Можливо атака в морі була відповіддю на бажання Української православної церкви розірвати зв'язки з Москвою. А можливо Кремль хотів спровокувати Київ, щоб той задумався відкласти вибори. У вузькому сенсі йому вдалося змінити політичну атмосферу. Вже в неділю увечері президент Петро Порошенко закликав запровадити військовий стан, а в понеділок парламент схвалив рішення. Щоправда, поки не зрозуміло, що це означає. Але звинувачення у маніпуляціях виборами вже зазвучали.
Нарешті, момент міг бути обраний з прив'язкою до міжнародної політики. Велика Британія, яка весь час жорстко підтримувала санкції проти Росії, замикаєтся в собі через ключовий момент Brexit. У Лондона не така велика політична пропускна здатність, щоб переживати зараз про Україну. Адміністрація Дональда Трампа у США розділена, спантеличена і готується до змагань з демократами, які от-от сформують більшість у Палаті представників і почнуть розслідувати зв'язки американського президента з Росією.
Євросоюз, Канада і навіть Польща виступили із офіційними заявами, в яких засудили російську поведінку Азовському морі рашіне, ніж США хоч якось відреагували на події. Станом на вечір понеділка в Америці Держдепартамент ніяк не відреагував на події в Керченській протоці. Лише посол США в ООН Ніккі Хейлі засудила "незаконні дії" Москви після усіх заяв інших країн.
Якими б не були мотиви дій Росії, вона, вірогідно, якраз і розраховувала на таку західну пасивність. Це modus operandi, якого Москва дотримувалася в минулому: роби невеликі кроки і чекай реакції. А якщо реації не буде, роби наступний зухвалий крок. Події в Азовському морі, на думку Еплбаум, варто сприймати як попередження для Заходу. Якщо він не виступить з широкою стратегію завершення війни в Україні, Москва ще багато років буде поводитися за цим сценарієм.
