В одному з ФБ-обговорень (на тему, чи мають рацію ті, хто намагається порівняти Зеленського з Рейганом) побачив заувагу, що коли Рейган балотувався, комуністична пропаганда зневажливо називала його лише низькопробним актором, котрий грає в рекламі. А виявилося, мовляв, ось яким потужним державним діячем став! Але зважмо: по-перше, то таки була комуністична пропаганда, фікція. По-друге, річ взагалі не в акторстві. Актор – це чудова професія, це високе мистецтво. Але навіть якщо людина займається і не надто художнім акторством, а попсовим, ширвжитковим (як Зеленський), – з цього ще не випливає, ніби вона в принципі не може стати добрим державним лідером. Теоретично (а часом і практично) – може. Як і представник будь-якої іншої професії. Але не Зеленський. І – головне – не Зеленський для України!
Якщо, звісно, ми ґрунтуємося на тому, що нам потрібна Україна, а не модифікована до умов сьогодення МалоRосія. Чому? Та тому що близько 20 років Зеленський у нас на очах. І ми бачимо його ментальність, знаємо, що для нього близькі саме колоніальні уявлення про українську культуру, мову, історію. Він це не раз підтверджував. Суті і змісту української культури, історії, мови Зеленський толком і не знає. Ніколи не цікавився цим, – і середовище не спонукало, і часу та бажання не було. Чого ж дивуватися, що чимало одіозних путінців з-поза “поребрика” уже висловилися зі схваленням перспективи обрання Зеленського! Я, до речі, аж ніяк не кажу, що квартальці як актори маскультурного рівня чи Зеленський як продюсер – це нуль. Ні. Вони на ширвжитковому рівні масової культури таки непогано володіють професією. І є комерційно успішними. Але суть же в іншому: Зеленський і «Квартал» – це породження і фактор подальшого збереження постколоніальної гібридності нашого соціуму.
Справді, що таке Зеленський як явище? Це тривала експлуатація в шоу-бізнесі образу обмеженого хо…La. Це багаторічне запопадництво перед примітивними інстинктами юрби споживачів російського попсового продукту як нібито «культурного взірця». Це перманентне глузування з української мови (навіть після 2014 р. в номерах “Кварталу” українська мова спотворюється ще більше, ніж її спотворюють суржикомовні). І хоч після 2014 р. в кварталівській «естетиці» є певний відносний дрейф до «любові до України», однак загалом все, що символізують Зеленський і «Квартал», – це наслідок соціальної хвороби нашої зросійщеності і недосуб’єктності, це апофеоз модифікованого малоRосійства, це консервація саме того набутого багатьма українцями ментального коду, який десятиліттями і століттями гальмує або й паралізує наш розвиток.
Трохи проясню і проілюструю ці свої думки. Зверніть увагу на деякі промовисті риси. Якщо персонаж «Кварталу» був україномовним, – які хронічно заземлені якості йому здебільшого приписували, якою вбогою, перекрученою, ламаною мовою він зазвичай говорив, яку обмеженість горизонтів йому «шили». Саме так було впродовж років. Згадайте постійну присутність художньо примітивних Маш Распутіних й інших Kіркорових, Баскових та їм подібних в усіх випусках цього шоу до 2015 р. Причому ставлення до московських «звьозд» з боку квартальців переважно демонструвалося як до наставників, як до вищої касти порівняно з українськими аналогами (я не кажу, що українські аналоги були набагато кращі, але, можливо, якби не робився такий клімат сприяння саме російським, то й свої розвивалися б якісніше).
До речі, у “Кварталі” для шоу-бізнесового ефекту часто потішалися з Азарова за його мову. Азаров, звісно, особливих грошей вартий, як каже влучний український фразеологізм. Але тут не про нього. Азаров бодай не вивчав українську мову в школі і переїхав до України у зрілому віці. Зеленський же – людина молода, він навчався в середніх та старших класах школи і в університеті вже в роки Незалежності. Українська мова йому, отже, обов’язково викладалася. Але розмовляє нею він не набагато краще за Азарова. Хіба що текст ювелірної реклами читав нею правильно, та й то мабуть, після багатьох дублів під керівництвом команди професіоналів. І лише напередодні виборів у піар-роликах він демонструє, що почав українську мову вивчати (висячи на турніку). Про що це говорить? Про те, що всі попередні роки до української мови Зеленському було геть, вибачте, фіолетово, і він так її і сприймав? Чи, може, про те, що в нього серйозні проблеми зі здатністю навчатися? Ні? А може, і про те, і про інше?
І не кажіть мені, що він, мовляв, з Кривого Рогу. Знаю немало молодих і не дуже молодих людей і з Кривого Рогу, і з Криму, і з Одеси, і з Донецька, які українською добре розмовляють. Бо вважали і вважають її для себе цінністю. Тож і подбали про те, щоб нею пристойно володіти. Для Зеленського, схоже, це геть не цінність. Він, живучи вже довгі роки в Києві, ледь опанував елементарний рівень мови, та й то кепсько. Свідчить це про просту річ, і він сам кілька років тому з цим погоджувався публічно: для нього “Украина и русские – это всё одно и то же”. У мережі неважко знайти відео епізоду, де він на сцені спілкується з однією “піднафталіненою” попсовичкою-сибірячкою. Там у них спалахнула суперечка, щось пішло не за сценарієм, і вони взаємно тролять одне одного (навіть вона – при всій її брутальності – обурюється квартальними жартами нижче пояса). Але коли вона висловлює репліку про тотожність «Украины и русских», Зеленський без іронії і без тролінгу одразу цілком серйозно підтверджує: “Да я согласен!” І хоч, судячи з реакції глядачів, далеко не всі з них це підтримують, Зеленський артикульовано додає: «И зритель с этим согласен. Это правда». Це було не так давно – років, мабуть, 6 чи 7 тому.
Або та сама їхня «Сказочная Русь» – про Україну, але зроблена повністю за схемами і фразеологізмами російських (підкреслю: не руських, а саме російських, московських) казок з їхніми царями-батюшками, боярами, іванушками, «расєйскімі прібауткамі» і відповідними їм асоціаціями. Думаю, в аспекті культурної ідентичності Зеленський і зараз не надто далекий від цих шаблонів. Це ж який ментальний код нам консервувався з року в рік?
Відносно недавно трапився на очі їхній концерт десь 2006 чи 2007 р. (якийсь із каналів крутив це ретро). Жахнуло, якими квартальці тоді були прокремлівськими, якими вони були ватними! Сюжет номера стосувався показу на контрасті випуску українських новин (в руках персонажа табличка: «5 канал») і випуску новин російського «Первого канала» (або якогось іншого федерального). Наскільки пам’ятаю, в інтерпретації «квартальців» там український журналіст показаний “йолопом” з їхнім явним знущанням над його українською мовою і перебором в його «фабулі» надуманого печерного «націоналізму», якого в реальності і не знайдеш. А журналісти російського «Первого канала» зображені в тому номері і благородними, й іронічними, й ерудованими, і такими, на чиєму боці, за задумом квартальців, мають бути симпатії глядачів. Як відомо, до штучного озлоблення людей на Сході, до «Путин, введи…» і, зрештою, до тих трагічних подій, котрі маємо вже майже 5 років, призвели нав’язливо поширювані серед місцевого населення стереотипи, хибні уявлення, страшилки про свідомих українців. Ризикну запитати: виходить, ті стереотипи довгий час ментально підживлювалися і такими взірцями телепродукту?
Прикметно, що і для Путіна українці та росіяни – “один народ”. А за такого підходу мова українська потрібна лише для однієї мети: щоб ламано сказати кілька фраз, які викликатимуть “ги-ги”. І ще за такого підходу зовсім неважко для ефекту “ги-ги” висловити з посмішкою фразу, що порушення російськими військовими українського кордону – це лише, мовляв, “невеличке відсування українського кордону вперед”. І відео таких слів Зеленського, сказаних 2014 р., також елементарно просто знайти в Мережі. Навіть якщо це й була іронія з його уст, то висловлена якось дуже лагідно і поблажливо до агресора та ще й у рік, коли ця агресія була максимальною. Виходить, в разі обрання Зеленського оберемо найвідсталіше, найреакційніше, найретроградніше, що є в нас, – залишки нашої колоніальної долі?
Або ще один приклад – півфінал КВН 2002 року. Зеленський і «Квартал» у Москві. «Путин – порядочный человек» – переконують глядача вони (і це там звучить аж ніяк не саркастично, а, судячи з контексту, виражає кредо колективу Зеленського). Той Путін, який, тільки-но прийшовши до влади 2000 р., однією з перших своїх ініціатив символічно повернув для Росії музику сталінського гімну СРСР (а слова доручили модифікувати тому ж самому Михалкову, який писав слова гімну в часи Сталіна, і потім трошки видозмінив їх в часи Брежнєва). На момент, коли Путін для Зеленського – порядочный человек, він уже сказав своє «мочить в сортирах». Сказав і зробив! Менше, ніж через рік він по-паханськи посадить Ходорковського. Але для Зеленського і Ко він – порядочный человек! І як і в багатьох інших номерах “Кварталу”, в цьому виступі українці – це хо… LY. Їх треба «любити» – потішаються коміки – саме так, як «люблять» представниць однієї з давніх професій на Тверській. Ну, і непідробна гордість на обличчі Зеленського за те, що імперію зла – СРСР – боявся весь світ. І справжня, артикульована ностальгія за тим. Отакий от він – «слуга народу»! Слуга ментальних залишків того, що радянські ідеологи називали «новой исторической общностью – советским народом».
Усе українське та й саму суб’єктність України “Квартал” і його лідер, на мою думку, сприймають дуже і дуже поверхово, бачать лише комічні шароварні грані цього. До такого образу українця дуже звикли в Росії. Коли ми такі, – ми для них і для їхніх імперських фантомних болів – дуже комфортні. Такий образ України, який несе ментальний код зеленських, – дуже догоджає комплексу “величі” юрби і влади колишньої імперії. Тому порівняння з Рейганом геть неприйнятне. І не через те, що хтось із них кращий актор, а хтось гірший. Це тут ні до чого. Суть в іншому: Рейган був із-середини пронизаний любов’ю до Америки, її громадянськістю, жив її духом. Америка – це його культура, американськість – його органічна стихія (я не про суто етнічні виміри, а про громадянське самоусвідомлення). А Зеленський за громадянсько-культурним самоусвідомленням – носій і символ того сприймання України, для якого українськість – це щось дуже вторинне, провінційне, хуторянське. Глибшого і ширшого розуміння України і горизонтів її суб’єктності в нього просто немає.
Ну і ще – даймо самі собі відповідь, як з морального погляду оцінити глузування з фізичних дефектів людини (та ще й навмисне перебільшення цих дефектів)? Або нав’язливе зображення особи, що має світове визнання у своїй професії, як «дурня»? Що, до речі, є цілком надуманим і невідповідним дійсності. І, побачивши нещодавно публічні спроби Зеленського висловлюватися на теми економіки й соціуму, переконуємося, що видатний спортсмен Віталій Кличко, над яким «Квартал» систематично глузував, приписуючи йому крайню “інтелектуальну обмеженість”, насправді дасть лідеру нинішніх електоральних симпатій ще неабияку фору у стрункості думки та вмінні її формулювати! А застосування в публічних виступах «Кварталу» зневажливих найменувань націй! А пропагування (хай і гротескове) тих савченківських (!) методів поводження “народного президента” з парламентом (хай навіть і, на чиюсь думку, поганим), які зображені у відомому серіалі?.. Цей список можна продовжувати, і такими “перлами” просто рясніє стилістика “квартальної” продукції впродовж років. Ось тут варто задуматися, чи нібито апелюючи до “порядних людей” як свого потенційного електорату, сам Зеленський порядно будує свою гру?!
Але тривалі часи колоніальної уярмленості і постколоніальної гібридності визначили те, що для підтримки саме такого лідера є доволі широке електоральне поле. І це наші сумні реалії.
P.S. Насамкінець ще раз підкреслю: цей допис – аж ніяк не “наїзд” на Зеленського як на людину. І тут немає особистісних випадів. Це радше думка про те, яким поки що є наше суспільство, його значні сегменти. І на що воно може претендувати, поки є таким, яким є… А втім, все в наших руках…
