В надії створити образ брутального військового мена, кандидат Гриценко за пару тижнів примудрився наговорити стільки дурні, що став скоріше виглядати переляканим новобранцем ніж бувалим аксакалом.
Спочатку за якимось лівим приводом здійснив судовий кавалерійський наскок на ЦВК з вимогою дати йому вільний доступ до реєстру виборців, щоби користуватися ним де попало.
Суд програв, але пообіцяв безнадійну апеляційну осаду (“я покоряю города истошным воплем идиота”).
Потім видав свою аналітику про спосіб закінчення війни через відправку до армії “дітей топ-чиновників”, чим нарвався на факт служби в АТО простим номером гарматного розрахунку сина Луценка.
Прийшлося вибачатися перед дємбєлєм, і таким чином ефективна стратегія закінчення війни не пройшла.
Про свою ж відсутність у війську в гарячі місяці початку війни полковник висловився приблизно так: “там спеців мого напрямку було і так до х*я”.
Доповідаю, товариш полковник, не до х*я.
І за “спеціальністю” хрін хто воював – історики гранатометниками, будівельники снарядними, бізнесмени стрілками, металурги мінометниками, селяни мехводами і так далі.
А найбільше не вистачало командирів, професійних і чесних, таких як ви на ваших бордах.
Ну і наостанок правову систему та принцип змагальності в суді він пропонує замінити “оргіями” журналіських розслідувань та відрубаними руками.
Але коли депутатська комісія за участю Генпрокурора опублікувала цифри продажу зброї часів його міністрування, Гриценко одразу заволав про “репресії”.
Це ж оргії, а не репресії, Анатолію Степановичу, ви ж самі хотіли.
Чи ви таке “правосудіє” на себе не приміряли?
Дарма, бо в армії ж “ініціатива єбє… імєєт ініциатора”, хоча звідки вам знати про армію.
