Знаєте, які асоціації викликає оце «відповзання» Сполучених Штатів з Сирії, анонсоване Дональдом Трампом? Отаке, як воно є – нелогічне, обгрунтоване невідомо чим (який ще розгром ІДІЛ?), при повній військовій, моральній і політичній перевазі, зраджуючи союзників (Ізраїль, сирійська опозиція, курди), і даючи шанси й козирі практично уже переможеним ворогам (Росія, Іран, асадистська Сирія). Так от: приблизно так може діяти Юлія Тимошенко, якщо вона не дай Бог стане президентом України. Нехай це буде з іншим підтекстом і мотивами, але наслідки будуть ті самі.
Може, Трампу не випадає розрахуватися (за що?) з Путіним напряму, не дають, як не дали, скажімо, це зробити після вікопомної Хельсинської зустрічі? Ну, так він це зробить у такий спосіб, коли і прямих звинувачень у змові з Кремлем не висунеш. Одразу, принаймні, бо тут треба розбиратися, а американці ( згадайте про місію Мюлера!) звикли робити це довго.
А Тимошенко, звісно, кров’ю договір з кремлівським Сатаною не підписувала, але може утнути щось подібне у наслідок свого питомого авантюристичного складу: мовляв, зараз буде так, а потім відіграємось. Ну, приблизно так, як це було зі «славетною» газовою угодою 2009 року, з її зафіксованою на багато років вперед грабіжницькою ціною, з невідомо як порахованими обсягами споживання і принципом «бери, або плати». А якщо не відіграємось?
