Псіхологічєскій етюд. По мотивах спілкування в житті та в соцмережах.
Чому деякі українці ненавидять Порошенка? Здавалося б – ось вони, реальні справи, перед очима. Справи та досягнення, десятої частини яких не було за попередні роки Незалежності. Перелічував їх уже не раз.
Розумію, можете віддавати перевагу іншому політику, який на вашу думку зробить більше та краще. Будуть вибори, будь ласка, оберіть кращого. Але людина, яка реально підняла армію, зробила безвіз (дипломатичне диво в умовах війни), автокефалію (ще одне дипломатичне диво при тому, що РПЦ – найпотужніша сила в православ’ї, підтримана усіма фінансами , спецслужбами, політичним тиском кремля), садистськи-витончено знущається з Газпрому, людина, яка працює по 20 годин на добу, людина, яка відновила за власні кошти систему ППО, людина, яку люто ненавидить кремль… Такий лідер, як мінімум, заслуговує на повагу.
Але ні. Ненавидимо! Чому?
1. Злочинний Порошенко – це ідеальна причина. Причина всіх особистих проблем, нездатності пристойно заробити, купити гарну машину та відпочити на Мальдівах. Причина сірого життя та перманентного похмілля. І взагалі, чому це вони ТАМ такі успішні та знамениті, а ми ТУТ відсижуємо за мінімальну зарплату?
2. Ненависть до «барижної, корумпованої влади» допомагає усунути певний психологічний дискомфорт, який виникає коли обиватель не дуже хоче виконувати громадянські обов’язки. Громадянином бути непросто: тяжко та незручно. Не дуже комфортно, мабуть, відчуває себе молодий здоровий чоловік, ховаючись від військкомату. Або не сплачуючи податки. Або тягнучи через кордон димлячу євробляху. І тут йому дуже вчасно підсовують чудове виправдання: «За кого воювати, за Порошенка?». «Кому податки платити – цим баригам?».
3. Постколоніальний синдром: століття бездержавності “виховали” негативне ставлення українців до влади апріорі як до “чужих”. Боротися з владою, якою б вона не була, підсвідомо вважається «правильним».
Приблизний діалог:
– Що? Ти підтримуєш владу? Як ти можеш?!
– То ж наша влада. І справи робить. Дивись: оте і це, і оте… І якщо під час війни не підтримувати владу, то як переможемо?
– Ти – проплачений порохобот!!!
4. Боротьба зі злочинною владою, внутрішньою окупацією, «режимом Порошенка» дозволяє підняти самоповагу та соціальний статус. Хто посміє сказати, що у важкі часи ти був осторонь? Ти активіст! Ти боровся! Із режимом внутрішньої окупації, звичайно ж, вдома. А ще такий активізм, правильно застосований, може приносити і матеріальні дивіденди.
5. Простий стадний інстинкт. З усіх телевізорів та сайтів говорять про «баригу», «мальдіви», «корупцію» та «ліпєцкіє фабрікі». Усі ненавидять, і я за всіма.
6. Невідповідність ідеалам. Наївні патріоти, здебільшого прихильники націоналістів, малюють собі певну міфічну, уявну, ідеальну Україну. В якій живуть генетично чисті, патріотичні, сміливі, відповідальні, бездоганно чесні українці. Всі однакового рівня заможності (ну щоб нікому не було завидно). Вся влада належить цим ідеальним українцям (не зовсім зрозуміло, щоправда, як вони це уявляють). Час від часу ідеальні українці обирають такого ж ідеального гетьмана (прямо з вчителів, таксистів чи селян), святу людину без шкідливих звичок, яка ідеально мудро керує ідеальними українцями. Всі проблеми вирішує миттєво. Також особисто і теж миттєво чинить ідеально справедливий суд, карає багатих корупціонерів і виправдовує простих, бідних людей. А, хоча ні, бідних та багатих немає ж! В помічники собі ідеальний гетьман призначає таких самих ідеально чесних побратимів. На фронті вони не знають поразок, у них не буває полонених. Сміливо оголошують війну вдесятеро сильнішому ворогу та льогко, як у голлівудському чи совєцькому фільмі, його перемагають. Зарплати та пенсії при цьому невпинно ростуть, тарифи та податки так само невпинно зменшуються, а краще – взагалі відміняються. Ну, газ же ж він наш, український! Та у нас і нафта є! А якщо у олігархів, отих вальцманів, забрати та на всіх розділити, це ж скільки кожному буде!
Шкода лише, що такого в житті не буває. Що невідомо як визначити чистого українця, враховуючи нашу бурхливу історію. Що населення України складається з представників різних національностей, а ще – совкодрочерів, русофілів, , обивателів, євробляхерів…
Що дуже багато громадян України – зовсім і не громадяни, і думають найбільше про свій шлунок та кишені.
Що пів нашого парламенту – агентура ворога, обрана тими ж неідеальними українцями за гречку, солодкі обіцянки та дешеві тарифи.
Що донедавна Україна була напівфеодальною країною під контролем баронів, в руках яких потужні фінансові та інформаційні ресурси.
І Порошенко живе в саме такій, неідеальній країні. Серед зовсім неідеальних українців, часто-густо звичайних малоросів. Йому протидіє і кремлівська агресія ззовні, і московська агентура всередині країни, і помісні барони, і фейкові націоналісти, і рядові малороси-зрадофіли. І при цьому він не бог і навіть не цар. Не може за місяць, за рік і навіть за десять подолати всі проблеми, корупцію, перемогти москву з ресурсами вдесятеро більшими, баронів, а головне – не може змінити малоросів на громадян України. Він робить в цих умовах все, що може, і навіть трохи більше. Але от ідеалу не відповідає.
«Нє», – каже обиватель. «Не підходить. Нє соотвєтствує. Будь-хто, тільки не Порошенко!».
Кожен ненависник Порошенка несе в собі певну суміш, в різних пропорціях, звичайно, таких мотивів. Ворогу залишається лише вміло підживлювати цю психологію ненависті. Вона, ця психологія, насправді, дозволяє прищепити обивателю ненависть до будь-якого лідера країни, який не влаштовує кремль. Поміняйте прізвище «Порошенко» на будь-яке інше – жоден з перелічених пунктів не перестане бути актуальним. Досвідчені спеціалісти поміняють лише деталі: «кондитер» на «бджоляр», «Вальцман» на «Фраєрман», «ліпєцкіє фабрікі» на «любі друзі». І малороси, засліплені ненавистю, знову не бажатимуть бачити та підтримувати реально зроблених для України справ.
