Робити прогнози на вибори – річ, звісно, невдячна. Але все ж спробую дещо спрогнозувати на перший тур. Це лише доволі спорадичний аналіз на основі деяких спостережень останнього часу. Отже:
1. Мені дуже б хотілося, щоб у виборчих перегонах настав кардинальний перелом (щось на зразок перемоги Порошенка в першому турі), але навряд чи аж так добре може бути. Однак, сподіваюся, що вже в лютому після початку офіційної кампанії Порошенка та завдяки все більшому числу помилок Тимошенки, співвідношення рейтингів перевернуться. І розрив на користь чинного Президента мав би почати зростати. Урешті, обоє вийдуть у другий тур. Вважаю, що Порошенко має зайти на першому місці й з відчутним відривом від рейтингоносиці. Попри всі мега-зусилля Тимошенко та її політтехнологів переконати виборців та союзників Президента, що він непрохідний, з усього цього соціологічного шапіто вийшов пшик. Так, як з Ющенком, із Порошенком у неї не вийшло. Зі самого початку ті, хто думають головою, розуміли, що саме ці двоє політиків, які уособлюють діаметрально протилежні принципи й бачення розвитку країни, будуть у другому турі.
2. Зеленський має всі підстави для того, щоб пробкою вилетіти з першої п’ятірки, й добре для нього, якщо зупиниться на 6-му місці, що зробить його менш цікавим для інвестицій у парламентській кампанії. Схоже, що він, завдяки своїй неприхованій антиукраїнськості, участі в рашистському бізнесі, фальшивості й тупому хамству, вже стає токсичним навіть для господаря. Заява Ткаченка про брехню Zюzі щодо новорічної ночі просто так би не появилася. На “Плюсах” в демократію не граються – там з “принциповістю” флюгера відслідковують кожен порух свого олігарха.
3. Ніби логічно, що на третє місце мав би вийти Гриценко, але мені здається, що дристливий полковник таки буде вірним собі й зуміє запороти навіть доволі дорогу та технологічну кампанію своєю безпробудною тупістю та самозакоханістю. У нього спільний електорат зі Садовим. Це щось ніби сполучені посудини. Може це надто сміливе припущення, але ризикну спрогнозувати, що Садовий до виборів його зуміє обігнати. Точніше не так, а: Гриценко зуміє впасти нижче Садового. Зараз це ще не дуже очевидно, але ймовірно. Для президентських виборів це не має значення, а от для парламентських мега-важливо. Я вже писав, що якщо Садовий набере більше голосів за Гриценка, то в парламент Садопоміч пройде, а Гром-поц пролетить. Звісно, що й “Садомазо” Садового з інфантильним Демальянсом – не подарунок, але з Гриценком полізе стільки всякого шмельцу (від лєщєнків і наємів до усяких шабуніних), що ну їх до лиха. Тим більше, що є надія не побачити в майбутній Садопомочі двох російських приблуд (Зімін/Соболєв та Грішін/Сємєнчєнко) та, якщо в Андрія Івановича вистачить снаги, то він зможе виштовхнути з партії свою конкурентку Сироїд з її пост-кагебешним середовищем. Тож хтось із цієї пари (думаю, що все ж Садовий) зайде до п’ятірки.
4. Дуже непрості й неоднозначні тенденції розвиваються в міксі спадкоємців Партії регіонів. Зараз там лідером залишається Бойко. Постать вкрай заскорузла й неприємна, а завдяки спілці з Медведчуком ще й дуже шкідлива. На цих виборах у всіх представників цієї компанії (навіть якби йшли з одним кандидатом) шансів нема. Пригадуєте, я цитував Добкіна (він у команді Вілкула-Новинського-Колєснікова) на каналі “Наш”. Він сказав, що без Криму й непідконтрольних територій перемогти вони не можуть, тому краще (для проросійських сил), щоб перемогла Тимошенко. Але результат на цих виборах дуже сильно вплине на парламентські. Тому аналізувати треба й тих, хто гарантовано програє. Так от, трохи знаючи регіональний розклад сил та таке поняття як “слухняність свого виборця”, ризикну припустити, що попри всі дані соціологів, у день виборів Бойка може очікувати неприємний сюрприз, а Вілкул матиме шанс мінімально його випередити. Колись у 2006 чи 2007-му обидва Вілкули супроводжували мене в Кривому Розі й сказали шикарну за своєю відвертістю фразу: “У нас избиратель дисциплинированный, за кого скажут, за того и проголосует. Вот только в этот раз говорить будем не мы”. Зараз вони через свої групи впливу, основні парторганізації та директорів заводів (головний чинник) дуже стараються, щоб у базових областях говорити до свого потенційного виборця змогли саме вони. Тут дійсно хрін від редьки не солодший, але там, де Медведчук, таки більше зло. А Ахметов, звично, погравшись у войнушку проти влади (зараз їхня група близька до Тимошенко), спробує врешті домовлятися й знімати напругу.
5. Ще одним претендентом на місце в п’ятірці може стати Ляшко. Це, звісно, вкрай неприємно, але я тут просто констатую реальний стан незрілості нашого суспільства, яке готове клювати на таку примітивну жуйку.
6. До другої п’ятірки мають шанс увійти другі номери в спарингу Гриценко-Садовий та Бойко-Вілкул, уже згаданий тут Зеленський та два кандидати з дуже непевною електоральною перспективою: Кошулинський та Мураєв.
Почну з Мураєва. Це певна ірраціональність, але його персона привертає увагу пост-регіонівського виборця. Він хамовитий, настирливий, має необмежений фінансовий ресурс, дуже активно розкручує свій канал “Наше ТВ”. Бігбордна кампанія зробила його достатньо відомим для ватного й навколоватного електорату. А його у нас ой як багато! Ще кампанія Мураєва містить фізіономію, яка не викликає у його потенційного виборця нудоти, як у Бойка. Для свого електорату він – нове обличчя та персона, не забруднена в корупційних скандалах. А питання: звідки в нього гроші на всю цю рекламу, дорогий телеканал тощо – там ставити не звикли. Зрештою, припущення, що це гроші з Росії, Мураєву зовсім не зашкодить. Не думаю, що зараз він вирветься в лідери серед своєї групи, але на парламентських виборах нас можуть очікувати неприємні новини – крім медведчуківського списку й людей Ахметова-Новінського там можуть засвітитися наглі й агресивні москвофіли Мураєва. І їх аж ніяк не стримуватимуть бізнес-інтереси. Це ідейні вороги. Якщо буде наказ із Кремля, то всі ці групи запросто об’єднаються як між собою, так і з “Батьківщиною” Тимошенко…
7. Кошулинський. Поки його шанси дуже примарні, але я б не скидав його з рахунків у великій грі. Він гарантовано не претендує на перемогу в президентській кампанії – не є настільки дурним. Його мета знову завести “Свободу” та декого зі спонсорів до Ради. Тягнибок уже остаточно дискредитований, і на нього більше ставити ніхто не схоче. Я не володію інформацією про головних спонсорів Кошулинського, як і усієї “Свободи” на нинішньому етапі, але на Кошулинського вони ставку зробити готові. Те, що до цього об’єднання (Кошулинського представляють висуванцем націоналістичних сил) не приєднався Нацкорпус, може свідчити, що принаймні зараз цю кампанію не фінансує Коломойський, а Кошулинський навряд чи буде технічним кандидатом у Тимошенко (що не знімає інших не менш суттєвих підозр). Ми ж знаємо про взаємозв’язки Нацкорпусу з Аваковим (ще від харківського етапу Авакова й Білецького), а що Аваков та Мартиненко вже давно крутять шури-мури з Жулькою, не знає хіба лінивий. Помітний результат для Кошулинського поки не дуже ймовірний, але при вмілій кампанії він може багато набрати в містах, добряче поскубавши електорат Гриценка й трохи Садового.
8. Решту висуванців навіть розглядати не хочеться, бо їхні перспективи навіть не сумнівні, а безнадійні. Усі ці богомольці, богословці, скоцики, купрії, шевченки й купа інших висунуті кимось із олігархів, щоб виконати чисто технічні функції для того чи іншого кандидата та стати “зливним бачком” проти іншого. Хоча за зовнішніми агітаційними ознаками поки бачу лише людей, які будуть допомагати Тимошенко. Ні в Порошенка, ні в Гриценка, ні в інших я зараз технічних кандидатів не ідентифікую. От, наприклад, зверніть увагу на підручну олігарха Пінчука Інну Гебельсівну Богословську. Вона завжди була найзатятим критиком Тимошеко, навіть із партії регіонів вийшла, коли Янукович об’єднався з Тимошенко, та вернулася, коли вони знову розійшлися. Адже саме Тимошенко вважав своїм ворогом Пінчук. Але досить було олігарху домовитися з Жулею, як Богословська вмить стала до неї миролюбною та лояльною. Те саме можемо побачити й щодо багатьох інших.
Дехто, звісно, може погріти свої амбіції чи спробувати через участь у президентських виборах виставити себе на ринок політичних послуг, але з такими мізерними результатами, які всі ці дрібні гравці можуть здобути, достатньої капіталізації явно не досягнеш.
