Блакитна чи то пак – зелена (від кольору улюбленої валюти й символіки своєї маріонетки) мрія Коломойського – це протягнути Зеленського в крісло президента, де той буде сидіти з тупим виразом обличчя й ні до чого не пхатися. Натомість обсадити його зусібіч своїми людьми – завдання олігарха.
Однією з таких персон мала б бути Тимошенко. Під неї планують посаду прем’єра (ну, може, колись для приємності перейменують на канцлерську). Правда, безумовно тупий Зеленський не знає, що кандидатуру голови уряду визначає не президент, а коаліція. А Коломойський знає. Тому, попри падіння шансів Тимошенко у президентських перегонах, не перестає на неї тратитися з прицілом на парламентські вибори.
У Тимошенко ж, звісно, дещо інші наміри. Бути прем’єром-маріонеткою їй дуже не хочеться. Вона все ще прагне дістати в свої чіпкі ручки президентську булаву. Поки від виходу в другий тур її відділяє погана динаміка рейтингу. Що треба зробити? Ще більше атакувати Порошенка? У жодному випадку. Навіть Тимошенко розуміє, що їхні електорати не перетинаються, а кожен її випад проти Президента може йому навіть підвищувати підтримку.
Треба бити по тому, хто жорстко перетягує її власного не надто вдумливого й ласого до популізму виборця. Треба наносити смертоносні удари по Зеленському. Поки його переважно атакують з табору прихильників Порошенка, що жодним чином не впливає на рейтинги ставленика олігарха. А Тимошенко, яка має всі електоральні механізми, щоб суттєво поскубати свого головного противника, який насправді може її викинути за рамки президентської кампанії, обмежується тихенькими й лякливими півнатяками. Мовляв, «голосуйте за нашу Юлечку вже в першому турі». Ну дуже «проникливо й мужньо»... Боїться виступити проти головного улюбленця Коломойського, щоб не наразитися на перекриття фінансових і медійних потоків.
А ще мусить принизливо загравати з олігархом. Ой, як їй це не до смаку, але викликалася бути маріонеткою – мусиш грати за чужими правилами...
А хто не в курсі, про що йдеться, то у мережу злили «дружню» розмову Тимошенко та Коломойського.
Ігор Валерійович уже не раз сам зливав свої переговори з українськими політиками. Цього разу він десь уже знову заперечив, що це його власний злив. Але якщо це дійсно було ним сказано, то кращого підтвердження правдивості записів і придумати не можна. Зрештою, тут усе дуже правдоподібно. Як і те, що Коломойський стає політичним тягарем для Ізраїлю. Там іноді впливають на надокучливих співплемінників, викидаючи на них додаткові порції компромату та доволі відверто демонструючи, що й на історичній батьківщині вони під щільним ковпаком.
