У президента Російської Федерації Владіміра Путіна прослідковується стійка «НАТОфобія». Так весь час Путін хоче переконати свою аудиторію у тому, що НАТО є загрозою для Росії, навіть не намагаючись сформулювати суть цієї загрози. Тобто просто так, за фактом. Мовляв – гляньте, ми їм і те, і се, а вони он, мерзотники, розширюються.Власне, це помітно, коли він наголошує на тому, що НАТО, нібито, давало якісь зобов’язання не розширятися, або, нібито, гарантувало виключити можливість приєднання якихось певних країн, чи навіть, цілих географічних (геополітичних) областей. І головне, що він сам себе переконав у цьому.
Загроза НАТО Росії – це синтезована страшилка, що провокує негативне ставлення лише за фактом звучання та має відразу ж викликати у російського обивателя умовний негативний рефлекс, котрий генерований багаторічними стараннями путінських офіційних медіа.
Президент Росії Путін патологічно не сприймає існування НАТО. Одне тільки нагадування про Північноатлантичний оборонний альянс діє на нього, як червона ганчірка на бика. І Путіна починає аж пересмикувати.
Двадцять років тому, у березні 1998 року, мені пощастило вперше побувати в складі групи українських журналістів у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.
Ця поїздка була організована Центром інформації та документації НАТО в Україні. І перше, що кидалося у вічі, як злагоджено, чітко та відповідально діють натівські військові.
Вони не «служать», а працюють. Оскільки захищати свою країну для них важлива і почесна робота.
Потім було ще декілька поїздок до штаб-квартири НАТО. І щоразу вражало, як чітко і зручно організовані місця праці та комфортне перебування на роботі військових країн НАТО.
Вони знали навіщо тут, для чого це роблять, відчували за собою підтримку своїх держав та були впевнені у тому, що в разі якогось непередбачуваного випадку, їхні сім’ї не залишаться один на один зі своїми проблемами.
Тоді, у 1998 році, здавалося, що за 5, чи максимум 10 років, Україна буде членом НАТО. Але режим Кучми фактично заблокував таку можливість, коли в 2004-му тодішній президент наказав вилучити з Воєнної доктрини пункт про кінцеву мету України – вступ в НАТО. Тепер же Москва вповні відіграється на Україні за наше не членство у НАТО.
Не дивлячись на те, що Росія не може по-справжньому конкурувати з НАТО, не будучи членом Альянсу, наша держава опинилася один на один з путінською імперською агресією.
Парадоксальність цієї ситуації в тому, що Путін не маючи на це сили, все рівно весь час провокує держави НАТО. Звісно, можна пояснити це тим, що лідер Росії ще й досі живе у вигаданому радянською пропагандою світі. У якому НАТО, як було найбільшим ворогом вже давно неіснуючої держави СРСР, так і до цього часу залишається ворогом Росії.
Путінська Росія необачно вступає в гонку озброєнь з НАТО. А це означає, що сотні мільярдів, з і так ослабленої економічно Росії в результаті путінської військової авантюри в Україні, підуть не на покращення соціальних стандартів життя пересічних росіян, а на військові «потреби» Кремля, розробки нових видів озброєння і збільшення можливостей ядерної зброї на полі бою.
Росія ніколи не визнає істини і перевертає все по-своєму. Адже сьогодні потреби армії Путін перекриває за рахунок різкого падіння рівня життя російського населення. А велика частина нафтогазових грошей йде на військових та вторгнення Російської Федерації в Україну.
Путін весь час лякає НАТО симетричними відповідями. Проте сильний лідер ніколи не опускається до публічних залякувань, і це означає, що у нього просто немає інших аргументів для демонстрації своєї «сили» перед тими, кого він дуже боїться. Водночас Путін чудово розуміє, що Росія, у такому стані, в якому вона зараз перебуває, ніякої широкомасштабної війни дозволити собі не може.
А масштабна економічна криза, яка нині назріває, може взагалі порушити створену за роки путінізму систему. Що в результаті здатне ввести Російську Федерацію в стан розпаду, котрий у 2019 цілком може стати відповідником колапсу Російської імперії 1917 року.
Однак, поки що, Кремль мріє про те, щоб навколо його кордонів знову були чисельні маленькі країни, котрі бояться і в усьому прислухаються до Росії. Але що ж змусить таких натівських щасливчиків, як Польща і країни Балтії, добровільно вийти з-під натівської «парасольки»?
Адже у всіх держав, членів колишнього Варшавського договору, залишилися великі травми після російського вторгнення, і вони отримавши «страховий поліс НАТО», ніколи від нього не відмовляться.
Очевидно, що у Росії немає жодних підстав для того, щоб боятися своїх сусідів. Єдине чого може боятися Путін і його оточення, що коли вони рано чи пізно будуть змушенні вивести свої війська з Донбасу і Криму, то більше не матимуть можливості зовнішніми конфліктами відвертати увагу громадськості від проблем у себе вдома. Тому Путін розглядає можливе членство України в НАТО як особисту загрозу.
Можна сказати, що російські офіційні особи ніколи не були спроможними виразно пояснити по пунктах, чому саме вони так бояться розширення НАТО. А всі їхні «аргументи», дуже легко розбиваються об посилання на реальні приклади з геополітики і історії.
Якщо гіпотетично уявити, що держави НАТО дійсно хотіли підпорядкувати собі Росію, то вони могли б це зробити зовсім не вдаючись до військових засобів.
Оскільки основна слабкість Росії – це її економіка, яка залежить від торгівлі з Заходом та є у 15-20 разів меншою, ніж економіки країн ЄС і США. Захід може взагалі відмовитись від торгівлі з Росією, різко знижуючи доходи федерального бюджету Росії. Та й зараз Росія відчуває дефіцит бюджету, який не може бути стійким у довгостроковій перспективі.
Уся логіка «побоювання НАТО» вже дуже дорого обійшлася для Росії, якій тепер нізвідки залучати інвестиції до своєї хворої економіки.
Демонстративні спроби Москви стати противагою НАТО викликають побоювання на Заході і зменшують бажання взагалі торгувати з Росією. Це примножує збитки і наносить величезну шкоду довгостроковій репутації Росії, як надійного партнера.
Однак Путіну неможливо пояснити, що якби собі уявити на хвилину, що раптом майже всі країни світу стали членами НАТО, то в Альянсу і тоді не було б жодних намірів нападати на Росію. Навіщо?
Адже сьогодні головне не розміри територій, а доступ до модерних технології та рівень освіченості, професійної підготовленості і дієздатності населення.
То навіщо державам НАТО був би такий баласт, як Росія?
Але головна причина, з якої Кремль так параноідально боїться вступу України в НАТО, що в такому разі про приєднання українських земель до Російської Федерації можна буде забути назавжди.
Тому, цілком очевидно, що Путін робитиме все можливе, щоб Україна не стала членом Північноатлантичного альянсу.
Але для НАТО важливо не затягувати процес вступу України і підтримати курс нашої держави на повноправне членство в цьому оборонному альянсі. Оскільки сьогодні Україна стала першим рубежем оброни Європи від російського нашестя.
