Путін старіє. Кровообіг в мозку погіршується, а от влада залишається в колишньому обсязі. У той час, коли Росія з усіх сил намагається повернути собі статус наддержави, факт старіння Путіна вже перетворюється на фактор збільшення небезпеки від непрогнозованості Росії.
Варто пригадати, що в жовтні 2017 року він вже обігнав генерального секретаря ЦК КПСС Леоніда Брежнєва за кількістю днів проведених в керівництві Кремля. Наразі виросло ціле покоління молодих росіян, яке пам’ятає лише одного беззмінного президента на чолі Російської Федерації. А «розвинений путінізм» перекрив російському населенню можливість вибирати самостійно свій шлях розвитку.
Але старіючий Путін все більше впадає в маразм, і найгірше, що цей маразм є геополітичним. Бо якщо під час незворотного процесу старіння більшість нормальних людей, розуміючи, що вони вже недалеко від порогу вічності, стають толерантнішими і добрішими до оточуючих, то в російського президента все відбувається навпаки.
Чим старший він, тим агресивніші і абсурдніші дії «лідера» Росії. Можливо тому, що коли у нього необоротно відмирають і старіють клітини мозку, залишкові емоції диктують йому бажання – за будь-яку ціну стати «Володарем світу».
Путін так і не зміг зрозуміти незворотній присуд історії: «Українці та росіяни мусять розвиватися окремо!» Це в 1991 році усвідомили навіть компартійні керівники СРСР. І хоча президент РСФСР Борис Єльцин ніколи не був лібералом, але і той зрозумів, що Радянський Союз зберегти немає жодних шансів.
Путінські кегебістські мізки видали на гора бажання повернути до життя старий СРСР. В результаті чого підступна політика реваншизму, агресії, окупації чужих територій і тотальної брехні, яку Москва вже багато років намагається видати за відновлення Росією статусу наддержави, перетворилася на головне завдання Російської Федерації.
А міфологічне твердження про зобов’язання Росії захищати російськомовне населення, де б воно не проживало, (і головне без його прохання), стало застосовуватися для прикриття величезних внутрішніх проблем Російської Федерації.
Путінське правління перетворило сьогоднішню Росію на заповідник тоталітаризму, який вже за деякими параметрами немотивованої агресії, почав перевершувати СРСР.
Проте, якщо уважно подивитися на ті багатогодинні політичні телевізійні шоу, які він, час від часу, влаштовує для росіян, то не важко помітити, що Путін все частіше почав плутатися, збиватися, затинатися і говорити невпопад, відповідаючи на наперед заготовленні для нього запитання.
І вже навіть прихований «суфлер» не допомагає робити вигляд, що його швидкість мислення і інтелектуальна реакція відповідають мінімальним вимогам, котрі мали б висуватися до керівника держави.
Під час подібних публічних виступів Путін досить часто закочує очі, його погляд стає безумним і відчуженим, й складається враження, що на деякий час він взагалі відключається і забуває де на даний момент знаходиться.
Аналізуючи його перебування в іншій реальності, можна зробити припущення, що у Путіна починає прогресувати хвороба Альцгеймера чи Паркінсона. Звісно, що остаточний діагноз стану здоров’я російського президента мають поставити лікарі-фахівці.
Однак небезпека загострення такого захворювання в лідера держави, котра володіє великими запасами ядерної зброї, полягає у непрогнозованості його рішень і дій.
Оскільки Путін, якщо він навіть і не згадає потім, під час загострення хвороби, як його звати і що він працює президентом Росії, настільки вишколений кегебістською системою, що ніколи не забуде того, чого його так довго вчили в «конторі»: Сполучені Штати є «ворогом» Російської Федерації, Україна є «складовою частиною» Росії, Російська Федерація – «супердержава».
Висновок що подібний діагноз не є перебільшенням, можна зробити з того, що здорова і адекватна людина ніколи не піймала б Росію на «капкан» анексії Криму.
Адже які б політичні мантри не озвучував Путін і його оточення щодо «законної» окупації Криму, рано чи пізно Росії доведеться залишити загарбану територію. І за всі злодіяння путінського режиму в Криму та на Донбасі росіянам доведеться заплатити сповна.
Путінський совковий імперіалізм і його повна неадекватність загнали Росію до глухого кута. Але вся попередня історія Росії наглядно доводить, що Росія і свобода – це чистий оксюморон.
Нинішня Росія – штучне етно-політичне утворення, сформоване досить специфічною категорією представників людства, яка прагне, на відміну від його іншої частини, до періодично змінюваних циклів манії удаваної величі. Що, як завжди, неминуче закінчується для росіян рабством у тій чи іншій формі.
