П'ять років тому в цей же день, я проходив недалеко від церкви на Сихові.За 10 хвилин до того прочитав на Українській правді, що рада федерацій дала дозвіл путіну на агресію тепер по всій території України.
Вже росія захопила Крим, вже штурмувалися наші військові частини, вже були спроби штурму наших кораблів.
Так от... йду я, така ж весна як сьогодні, раптом в небі чую гул літаків, а ще через 3 хвилини в церкві починають бити дзвони.
Після Майдану дзвони сприймалися і глибоко асоціювалися як символ біди, а не як елемент церковних обрядів.
І єдине бажання, яке я загадав на той момент - це вижити і залишитися в Україні.
Люди, що з вами стало? Чому після того, як ви щиро плакали над загиблими на Майдані і клялися не допустити такого більше, чому після того, як ви на колінах зустрічали тисячі вбитих солдатів... чому після цього всього вам по-пріколу хочеться спробувати знову нового януковича який "зуб дає", жартує над загиблими на Майдані і стає на колінах не перед жертвами путіна, а перед ним самим? Чому вам хочеться дами, яка казала не опиратися і здатися чи "полководця", який ці 5 років просидів під чавунною ванною в чесному будинку, записаному на дружину?
Що з вами стало, люди?
Хто і як має бити в дзвони, щоб достукатися до вашого розуму?
