Є відома історія про одного з професорів Саламанківського університету в Іспанії XVII ст., який арештований святою інквізицією просто на лекції. Він просидів у в'язниці близько п'яти років, але був виправданий і повернувся до навчання студентів. На його першу лекцію після звільнення прийшли ті ж самі учні. Професор зайшов в аудиторію, привітався і наче й нічого не було став читати лекцію саме з того місяця, на якому його перервали арештом п’ять років тому. Приблизно таке саме відчуття виникло і під час ознайомлення з новою програмою Дональда Трампа, який 20 січня вступив у повноваження президента США. Вона мало чим відрізняється від того, що він робив під час свого першого президентського терміну, у 2016–2020 рр., коли внаслідок пандемії та певної втрати електоральної підтримки, програв вибори Джо Байдену та був підданий лібералами остракізму.
Під час виборчих перегонів у вересні минулого року Дональд Трамп, тоді ще кандидат у президенти, фактично й почав з того самого місяця, на якому його "перервали" у 2020-му: "Я обіцяю низькі податки, слабке регулювання, дешеву енергію, дешеві кредити та стрімке зростання доходів усіх громадян. Мій план дозволить швидко перемогти інфляцію, швидко знизити ціни та відновити вибухове економічне зростання".
Здавалося б, такі обіцянки звучать наче формальні програми деяких українських політиків. Але це тільки на перший погляд.
У контексті економіки інфляція та рівень доходів населення не є ключовими викликами для США. Історична іронія полягає у тому, що Байдену (точніше ФРС за каденції Байдена) майже вдалося приборкати постпандемійну інфляцію, притиснувши її до 2,3%–2,4% (за таргету у 2%). Так само і зайнятість в США у 2024-му р. перебувала на досить високому рівні: безробіття становило 4,1%.
Не є проблемою й темп зростання ВВП США — торік він сягнув 2,1%.
Отже, за показниками інфляції, зайнятості та темпів економічного зростання, економіка США, на перший погляд, не потребує порятунку.
Однак ключова проблема для економіки США криється у структурних дисбалансах та дефіцитах. Передусім це проблема "подвійного дефіциту" — державного бюджету та торгового балансу. А також проблема державного боргу.
Дефіцит державного бюджету зріс до фантастичних 6,6% ВВП, або $1,9 трлн — саме на таку суму витрати федерального бюджету перевищують його доходи. Відношення держборгу до ВВП досягло критичних 124%, а загальна сума боргу стрибнула на рекордну позначку у $36 трлн, при тому, що ВВП у 2024 р. становив $29 трлн.
Правда, тут треба зазначити, що приблизно $5 трлн казначейських цінних паперів (якщо не враховувати іпотечні облігації) належать ФРС, тобто це, можна сказати, умовний борг. Але навіть якщо взяти до уваги вказаний показник, чистий борг кредиторам за держборгом сягає понад $30 трлн, що все одно перевищує психологічну позначку у 100% ВВП.
Якщо взяти дві каденції — Трампа та Байдена — то державний борг США зріс з $20 трлн до $36 трлн, або в 1,8 рази! За цей час ВВП збільшився з $19 трлн до $29 трлн, або в 1,53 рази. Тобто зростання боргу становило 80%, а номінального ВВП — 53%: розрив у 27%, а за абсолютними показниками в $6 трлн. Можна сказати, що для зростання американської економіки на один долар, необхідно було $1,6 нових боргів.
Залучення нових боргів було активно простимульоване розширенням бюджетного дефіциту з $670 млрд у 2017 р. до $1,92 трлн у 2024 р.
У результаті маємо фактичне подвоєння держборгу та потроєння державного дефіциту, і ці показники вже не компенсуються зростанням економіки.
Торговий баланс в США у 2024 р. щомісяця становив від мінус $60 до мінус $78 млрд. Америка формує експорт за рахунок поставок на міжнародні ринки нафтопродуктів, легкових автомобілів, фармацевтичної продукції, сирої нафти, пластикових виробів, вантажівок, автобусів, спеціальних транспортних засобів, двигунів для цивільних літаків, реакторів, електротехніки. А імпортують Штати переважно продукти харчування, корми, напої, напівпровідники, легкові автомобілі, цивільні літаки, немонетарне золото та сиру нафту (по більшості "важку").
Найбільший торговий дефіцит спостерігається з такими країнами, як Китай, Мексика, Канада, В’єтнам, Німеччина, Японія, Ірландія, Південна Корея, Індія. Найбільший профіцит — у торгівлі з Нідерландами, Австралією, Великою Британією та Сінгапуром.
Водночас Штати виходять в плюс у торгівлі послугами за рахунок державних та цифрових послуг. Якщо врахувати ще й інші статті рахунку поточних операцій, то США за ним все одно у великому дефіциті — від $275 млрд до $310 млрд щомісяця.
Основна геополітична ідея Дональда Трампа полягає в тому, що не Америка має інвестувати в Європу свій геополітичний ресурс у контексті протистояння з РФ, а Європа — у США свій потенціал у контексті протистояння Америки та Китаю.
Якщо конкретніше, то Європа має віддати свій преміальний ринок енергоресурсів для продажу американських нафти, газу, вугілля (енергетична рента). Вона має інвестувати в оборону 5% свого ВВП на рік, бо 2% ВВП у рамках цієї суми прямо чи непрямо точно піде в американський сектор ВПК (рента безпеки). При цьому енергоємний бізнес Європи має релокуватися в США, а інвестиції — перетікати на американський фондовий ринок (інвестиційна та економічна ренти). Найкращі фахівці мають працювати у США (інтелектуальна рента). Нарешті, європейські, а також китайські виробники та підприємства інших країн мають сплачувати мита за доступ на американський ринок збуту (торгова рента).
Тобто у розумінні Трампа США мають знову стати центром зосередження світових прибутків і бенефітів у вигляді глобальних рент за рахунок тих країн, які мають гроші і хочуть жити в безпеці та торгувати з Америкою.
Це і є концепція Трампа щодо повернення колишньої величі США: світ повинен платити Америці за право економічно бути з нею, а не Америка платити світу, аби той був ідеологічно схожий на неї.
Тому Трамп планує запровадити 100%-і мита проти країн БРІКС, а не організовує у країнах блоку "демократичну опозицію". Його філософія проста: платіть за вхідний квиток на американський ринок велику ціну.
Водночас Трамп хоче витрачати власні інвестиції лише на ті проекти, які допоможуть США захопити лідерство у масмаркеті шостого технологічного укладу що дозволить Америці домінувати ще 50–70 найближчих років.
Так, на цьому тижні анонсовано проєкт "Зоряної брами" у вигляді найбільших дата-центрів у світі, які розмістяться в Техасі, зміщуючи туди центр технологічного розвитку з "демократичної" Каліфорнії. А в майбутньому, можливо, й у Гренландію, зважаючи на економію електроенергії на півночі для функціонування цифрової інфраструктури.
Саме тому, Трамп спілкується з Масайосі Соном із SoftBank, Семом Альтманом із OpenAI та Ларрі Еллісоном із Oracle.
Отже, напрямок номер один економічної політки Трампа — захоплення лідерства в новому масмаркеті шостого технологічного укладу. І ключовий суперник тут — Китай.
Але Трамп не обмежується лише новим масмаркетом, він оголошує плани на масмаркети попередніх технологічних укладів, саме тому у його стратегії не тільки будівництво нових дата-центрів, а й нова реіндустріалізація економіки США, створення нового та реновація старого індустріального ядра та системної інфраструктури. Мова про автомобілебудування, електроніку, виробництво чипів та напівпровідників, авіа- і ракетобудування, енергетику.
Треба розуміти, що станом на зараз, відповідно до інформацій Reuters, виробнича активність у США впала до 15-місячного мінімуму в жовтні 2024 р., заводи зіткнулися з підвищенням цін на сировину, а виробничі витрати зростали дедалі швидше.
Отже, напрямок номер два — нова промислова політика: адаптація промисловості до нового технологічного укладу та нарощення базового промислового потенціалу (передусім за рахунок зростання продуктивності праці та галузевої конкурентоздатності).
Для реалізації такої програми необхідні: гроші, технології та багато дешевої енергії.
Технології в США є власні, й вони будуть розвиватися за рахунок інвестицій в людський капітал, освіту та науку.
Розглянемо далі, де нова адміністрація сподівається взяти необхідне фінансування та енергоресурси.
Класична теорія бюджетування стверджує, що необхідно підвищувати податки, але Трамп каже про їх скорочення, зокрема, про зниження корпоративних податків для релокації бізнесів з Європи до Америки. Зараз він декларує зниження податків на працю (на "чайові"), на доходи найбільш багатих американців (технократії) та корпоративних податків (на прибуток компаній).
Але одночасно із цим Трамп постулює і збільшення імпортних мит як джерела наповнення бюджету. Нагадаємо, у США немає податку на додану вартість і ключову роль в оподаткуванні імпорту відіграють мита як своєрідний квазіподаток. Тобто гроші заплатять іноземні компанії у вигляді вхідного квитка на американський ринок.
Тобто план Трампа — це не спрощена теза про "зниження податків", а зміщення акцентів оподаткування з праці та бізнесу на імпортне споживання. У вигляді побічного ефекту це буде сприяти і досягненню завдання номер два — розвитку власного виробництва товарів та збільшенню промислового випуску.
Дешеву енергію, за задумом Трампа, можна отримати вдома — цю ідею ілюструє його передвиборчий слоган: "Бури, бейбі, бури!".
Зараз США видобувають понад 13 млн бар. нафти на добу. Це більше ніж Саудівська Аравія (понад 10 млн) та РФ (9,5 млн). Трамп планує збільшити видобуток на 15–20% — до 15 млн бар на добу.
Зробити це він намагатиметься за допомогою: дерегуляції і залучення приватного капіталу; передачі у приватне користування казенних родовищ, переважно на океанічному шельфі та на Алясці; наданню податкових пільг та кредитів для видобувних компаній. Крім того, планується згортання "Зеленого нового курсу" Байдена в енергетиці та перенаправлення фондів цієї програми на $300 млрд на стимулювання видобутку викопних енергоресурсів, переважно вуглеводнів.
Але на цьому шляху Трамп може зіткнутися з цілою низкою проблем.
Перша проблема полягає в тому, що для нарощування видобутку необхідно мати ціновий стимул, а збільшення пропозиції нафти на світовому ринку призведе до протилежного результату — ціни впадуть. По-друге, всі доступні та відносно дешеві за собівартістю родовища, особливо в сегменті сланцю, вже освоєні і вийшли за показниками видобутку на плато своїх можливостей. Залишилися відносно дорогі в експлуатації шельфові родовища.
Розглянемо аналітику техаських виробників нафти за минулий рік. У гравців галузі запитали, які ціни на нафту та природний газ в середньому потрібні для того, щоб буріння було прибутковим. Необхідна середня ціна нафти становила $65 за бар., тоді як середня ціна на природний газ — $3,43 за мільйон BTU. У фірм також запитали, які ціни потрібні для істотного збільшення обсягів буріння на родовищах, на яких вони є активними. Середня необхідна ціна нафти становила $89 за бар., а природного газу — $4,24 за мільйон BTU.
При цьому середні очікувані ціни WTI на шість місяців, один, два та п’ять років становили $73, $77, $80 і $86 за бар. відповідно. А середні очікувані ціни на природний газ на Henry Hub становили $2,73, $3,05, $3,33 і $3,68 за мільйон BTU відповідно.
А щодо капітальних витрат, то 42% фірм повідомили про незмінні плани, 35% — про очікувані зменшення, а 23% — про очікувані збільшення.
Отже, американським нафтовикам потрібна ціна на нафту на рівні майже $90 за бар., щоб вони суттєво збільшували інвестиції та не менше $65 за бар. — для підтримки досягнутих обсягів. До речі, тому надії на те, що Трамп за допомогою збільшення видобутку нафти обвалить ціни на неї і "поховає РФ" є до певної міри перебільшенням (далі розповімо про це докладніше).
У газовому сегменті цінова ситуація більш приваблива для споживачів. Якщо перевести цінову планку виробників з одиниць BTU у тис. куб. м, отримаємо ціну у $131 за тис. куб. м для підтримки видобутку та $151 — для його нарощення. Але це хабова ціна. Для споживачів вона може збільшитись до $300 за тис. куб. м та в опалювальний сезон — до $500 за тис. куб. м, що відповідає нинішньому горизонту цін на природний газ на європейських хабах.
Таким чином, більш імовірним здається саме захоплення Америкою найбільш ласих шматків світового ринку природного газу, аніж нафти. Цьому буде сприяти й фактичне витіснення Росії з газового ринку Європи.
А що ж буде з цінами на нафту в контекст нової трампономіки? Як ми зазначили вище, американським нафтовикам потрібен ціновий стимул. Додамо, що з урахуванням глобальної інфляції, $40 за бар., що були за першої каденції Трампа, — це вже те саме, що зараз $60–65 за бар. Тобто повернення до $40 за бар. наразі майже неможливо. (Точніше це може статися або у випадку глобальної кризи, нової пандемії чи якогось технологічного дива в контексті ядерного синтезу. Але все, окрім пандемії, малоймовірно.)
Що зрозуміло напевно, так це те, що Трамп хоче заробити, тому йому потрібні високі ціни на нафту, так само як і саудитам.
Хіба що на короткому інтервалі президент США може пограти в низькі ціни, вплинувши на саудитів, щоб вони збільшили видобуток, але це максимум на пару кварталів. Тим більше ФРС знижує ставки, а отже, сировина буде зростати в ціні. Тому стратегічно ціни на нафту не мають бути низькими.
Усі кроки Трампа матимуть суперечливі макроекономічні ефекти. Відносно дешева енергія буде фактором зниженню інфляції, а от збільшення імпортних мит та заборона міграції, навпаки, стане потужним фактором зростання загального рівня цін. Адже частина мит буде перенесена на вартість товарів для кінцевого споживача, а перехід на продукцію власного виробництва теж є проінфляційним фактором (американське коштує дорожче).
Зменшення міграції матиме наслідком скорочення пропозиції дешевої робочої сили, передовсім на ринку послуг. Це також може призвести до відновлення інфляційного тренду.
Як відомо, "золотий стандарт" американської економіки — це зростання ВВП на 3% та інфляції на 2% щороку. Але й досі ФРС не змогла вийти на інфляційний таргет у 2%, хоча ще восени 2024 р. перейшла на трек зниження базової ставки та м’якої монетарної політики.
Запровадження імпортних мит та політика "великого поштовху" в розвитку промисловості (зростання заробітних плат та відмова від праці нелегальних мігрантів), може відновити інфляційні процеси, що змусить ФРС відмовитись від політики зниження базової ставки та заморозити її або навіть повернутись до збільшення базової ставки. Але це призведе до подорожчання кредитів для бізнесу та іпотеки для населення. Утім, тут можна очікувати великого протистояння. Дональд Трамп вже в статусі президента закликав ФРС знизити відсоткові ставки, заявивши, що краще розбирається в монетарні політиці.
Крім того, надмірна концентрація капітальних інвестицій в секторі дата-центрів та бігтеху за відсутності апробованого ринком масмаркету шостого технологічного укладу, може призвести до повторення "кризи доткомів" початку нульових років, коли відбувся обвал фондового ринку у сегменті компаній, які розвивали інфраструктуру інтернету. Зараз обвал загрожує саме сегменту бігтеху на фондовому ринку.
Задумане Трампом може бути реалізоване лише за рахунок застосування композитного стимулу розвитку: бюджетного, інвестиційного, споживчого, кредитного та монетарного. Тобто необхідно зробити те саме, зо здійснив Реджеп Ердоган у Туреччині після завершення пандемії, звісно, з поправками на реальний потенціал Америки.
Але це означає повернення досить високої інфляції (як мінімум, перегляд таргету з 2% до 3% і навіть вище. А це неможливо здійснити без перегляду статусу ФРС — деконструкції її незалежності та певного підпорядкування президентській адміністрації.
Зрозуміло, така економічна модель, крім бонусів для населення (потужне зростання, інфраструктурний розвиток, високий рівень зайнятості), несе і ризики — передовсім зростання цін. А для мінімізації інфляційних шоків суспільству потрібно запропонувати новий проект національної величі — Американську імперію 2.0. І тут у пригоді стане і Гренландія, і Канада, і Панамський канал. І навіть нова назва Мексиканського заливу…
