Ще кілька днів тому Казахстан сприймався як незалежна держава, яка підтримує партнерські відносини з Москвою, проте не готова брати участь у її агресивних зовнішньополітичних ігрищах. Все змінилося, коли на хвилі протестів в Алматі президент Токаєв попросив допомоги у Кремля. Практично миттєво формальний голова Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) вірменський президент Пашинян заявив, що ОДКБ направить до Казахстану миротворців. Ще недавно Пашинян був незалежним, дуже прагматичним політиком. Але демонстративна відмова Кремля від допомоги Вірменії під час нещодавнього загострення Карабахського конфлікту мабуть змінила його зовнішньополітичні пріоритети. У результаті союзники Москви продемонстрували повну готовність допомогти їй задушити повстання доведених до відчаю беззаконням казахських еліт простих людей.
При цьому є ризик, що на прохання самого Токаєва російські війська вже не вийдуть із Північного Казахстану. Кремлівський монстр знову посилив свої позиції, і навряд чи відволікся від своїх агресивних планів щодо України. Ось тільки які саме плани виношує Москва і чи самотня вона у своїх агресивних намірах?
Україна, яка безкомпромісно обрала західний демократичний курс і повну відмову від імперських цінностей, за минулі кілька років фактично опинилася в кільці ворогів. З основним агресором та його ручними сепаратистами на Сході все зрозуміло. З Півночі Білорусь, яка фактично стала васалом Кремля та готова за необхідності діяти з ним спільно. На Заході Угорщина, розпещена московськими газовими дотаціями і намагається насаджувати свій вплив на Закарпатті. На Півдні – Придністров'я з російським військовим угрупуванням та непослідовна Молдова, яка намагається лавірувати між Києвом, Москвою та Брюсселем. Втім, і Польща, вірний союзник НАТО викликає сумніви… На що може розраховувати Київ від своїх сусідів, коли агресор прийде? На допомогу чи на ніж у спину, що неодноразово бувало в історії нашої багатостраждальної країни.
Насправді є кілька сценаріїв нападу на Україну. Перший – «показовий розгром» - агресія «силами сепаратистів», які вийдуть на межі Луганської та Донецької областей, а може й прорубають коридор до окупованого Криму, що задихається від нестачі води та електрики. Москва заявлятиме, що її війська в агресії не беруть участі, а ЗСУ можливо навіть вдасться завдати кілька відчутних ударів та призупинити таку агресію.
Другий сценарій – пряме воєнне вторгнення на південь країни. Адже у Кремлі щиро вважають, що жителі Одеси, Херсона та Миколаєва «прагнуть» російського визволення. Тут уже не обійдеться без російських військ, авіаударів та прямого протистояння ЗСУ з ЗС РФ. Скільки часу зможуть наші хлопці стримувати армію, що перевершує їх?
Нарешті, третій варіант передбачає повноцінну агресію по всій лінії російсько-українського та російсько-білоруського кордону з ударом танкових колон від Брянська через Чернігів на Київ.
Проте, будемо чесними, у планах Москви немає і не буде повної окупації України. На щастя, ми маємо регіони, де Кремль у принципі не знайде готових співпрацювати з ним колаборантів, та й економічно Росія не зможе навіть недовго утримувати всю Україну. Найстрашнішим виглядає сценарій із захопленням лівобережної України, Причорномор'я та Києва, і та протидія ЗСУ сильно ускладнить дії окупантам. От тільки чого нам чекати від союзників, яких відразу після початку конфлікту звернеться Зеленський?
Вздовж польсько-українського та польсько-білоруського кордонів ось уже кілька місяців переміщуються частини елітної польської 12-ї дивізії. Ця одна з найкращих частин польської армії, укомплектована новітніми танками, що має у своєму складі кілька бригад та окремих підрозділів. Що цікаво, Варшава пересування своїх танкістів донедавна виправдовувала боротьбою з мігрантами з Білорусії. Безумовно, 12-та дивізія перейде межі України на перше прохання нашого Президента, та й без неї теж. Ось тільки чи польські «Леопарди» вийдуть на лінію зіткнення з російськими військами? А якщо й вийдуть, то чи не проведуть вони, як у 1939 році спільний парад десь у Луцьку. Звичайно, навряд чи польський націоналізм дійде до того, щоб за історичною аналогією оголосити Україну, яка «довела свою нежиттєздатність», але встановити військову адміністрацію на Заході країни на невизначений період і почати роздавати польські паспорти – це цілком ймовірний сценарій.
Такий сценарій лише у менших масштабах може статися і угорській кордоні. У Будапешті із задоволенням пригадають заяви про можливість знищити всю угорську армію силами однієї гірської бригади ЗСУ, яку зробив колишній голова Донецької адміністрації Жебрівський. За всієї проросійської орієнтації Угорщина – країна НАТО, яка відгукнеться на поклик про допомогу та прийде на Закарпаття захистити своїх громадян – тих жителів регіону, які не посоромилися відстояти чергу за угорськими паспортами.
Яким буде результат «добросусідської допомоги» у разі конфлікту з Москвою? Формально в Україну увійдуть війська НАТО, але насправді вони не зроблять жодного пострілу по агресору, який буде лише задоволений їхньою присутністю. Адже Будапешт та Варшава стануть його співучасниками. Що ще гірше, вони можуть з'явитися на нашій території без прямої участі агресора – за казахстанським сценарієм. Достатньо парі олігархів спровокувати великі заворушення зі стріляниною і, за ОДКБ на Сході, наші сусіди продемонструють готовність захистити наші стратегічні об'єкти. Ось тільки хлопцям із ЗСУ, які боротимуться з колаборантами та агресорами, легше від цього не стане. Тож сподіватися ми можемо лише на нашу армію та грізний окрик із Брюсселя та Вашингтона, який зможе відвернути наших сусідів від дрібно націоналістичних авантюр.
Джерело: NEW KOBZAR
