Військовослужбовці російської армії є важливою цільовою аудиторією роспропагандистів. Для роботи з ними використовуються як сучасні інструменти, так і досить консервативні, зокрема, центральний друкований орган зс рф газета «красная звезда».Пропаганда завжди була сильною зброєю в умілих руках. Цей популярний інструмент протиборства використовується з давніх-давен і донині. Пропаганда, як явище, має чимало менш негативно забарвлених означень, і саме по собі не є чимось добрим чи поганим. Однак, щоби протистояти їй, як зброї у ворожих руках, потрібно знати, з чим і з ким ми маємо справу.
Функція — промивати мізки
Для якісного впливу на свідомість людини чи групи людей пропагандистам потрібно чітко знати, на кого спрямовувати свій вплив: на населення ворожої країни, на його окремі прошарки, чи, приміром, на соціальні групи власного суспільства.
Важливою цільовою аудиторією роспропагандистів є військовослужбовці російської армії. Для роботи з ними використовуються як сучасні інструменти, так і досить консервативні, зокрема, центральний друкований орган зсрф газета «красная звезда».
В СРСР пропаганда завжди була невіддільною частиною інформування. Навіть ЗМІ називалися нероздільним фразеологізмом — «засоби масової інформації і пропаганди». Тож не дивно, що від самого заснування, тобто з 1924 року, «красная звезда» незмінно виконувала утилітарну функцію з донесення «політики партії» до військовиків. Усі радянські, а потім і російські диктатори мали її за надійний рупор для поширення ідей і важливих для поточного моменту наративів. Треба було поливати брудом Польщу в 1920 роках — поливали, треба було цілуватись з нацистами у 1939-му — цілувались. А оскільки іншого джерела інформації, ніж «засоби масової інформації і пропаганди» тоді не існувало, відповідні кон’юнктурні зміни відбувалися й у солдатських та офіцерських головах.
Зрозуміло, що в епоху високих інформаційних технологій паперова газета є лише допоміжним ресурсом для телебачення та електронних інформаційних ресурсів. Проте, «красная звезда», як і десятки інших відомчих видань зс рф, й досі залишається в «передових окопах» пропаганди та виконує свою традиційну роль — промиває мізки людям. І робить це досить успішно, бо російська пропагандистська машина потурбувалася, щоб вона залишилася єдиним (або одним з небагатьох) вірогідним джерелом інформації.
Букет фейків і прихованих страхів
Для прикладу візьмемо один з її номерів за квітень 2022 року. На 12 шпальтах розміщено два десятки матеріалів різних жанрів, переважно кореспонденцій. Безпосередньо війні проти України присвячено 16. В решті теж війна не забута, але не є «основним» лейтмотивом. Про неї згадується побіжно, щоби не забували, хто ворог. Рубрики і заголовки цих текстів, колонтитули шпальт, виконані за калькою зі стилістики 40-х років минулого сторіччя, що називається — у дусі Геббельса (упевнитися в цьому не важко — в Інтернеті доступні газети цього історичного періоду). «Кроком уперед» є, хіба що кольоровий друк, і той не високої якості.
Кілька рядків про тематику і форму подачі статей.
Заголовки і рубрики газетних текстів скомбіновані так, щоб декілька разів продублювати ключову тезу. Приміром, у статті про нібито допомогу російських загарбників цивільним українцям в умовах війни заголовок такий: «Россия оказывает посильную помощь мирным жителям Украины», рубрика до нього «Своевременно». Тобто, сприймаючи першу інформацію про зміст статті читач отримує чіткий меседж, що солдати рф своєчасно надають допомогу громадянам України. Ця ж теза декілька разів повторюється у самому тексті. Ну, а де повторення, там і запам’ятовування. «Частіше повторюйте брехню, і вона стане правдою», казав сумнозвісний міністр народної освіти Третього Райху Йозеф Геббельс.
За таким принципом подано й решту статей, для наочності ще один приклад: про «секретні лабораторії» з виробництва біологічної зброї, облаштовані США в Україні. Рубрика «Достоверно», заголовок — «Бесчеловечные эксперименты Пентагона над людьми», у тексті ж кілька разів акцентується на тезі, що ця антигуманна зброя мала б застосовуватися проти цивільних росіян.
Коротко про тематику інших, з дозволу сказати, статей. Вони доволі чітко окреслюють коло поточних проблем, які російська влада намагається розв’язати або, щонайменше, знизити/посилити їхню гостроту у військовому середовищі.
Отже, тези, які воєнне начальство рф просуває у мізки своїх підлеглих на цей момент:
■ потрібно помститися «бандерівцям» «за дідів»;
■ росіяни «турбуються» про мирних мешканців Маріуполя;
■ героїзація солдатів і офіцерів, котрі беруть участь у війні проти України;
■ незаконність санкцій, впроваджених проти рф за напад на Україну;
■ злочинність всесвітньої антивоєнної інформаційної компанії проти рф;
■ синхронізація образів сучасних «героїв» війни проти України з героями Другої світової (з акцентом на самопожертву заради інтересів держави);
■ демонстрація підтримки світовою спільнотою поточної політики рф (тут трохи смішно — йдеться про Сирію та країни-члени ОДКБ);
■ насичення зс рф новітніми зразками озброєння за принципами роботизації та штучного інтелекту.
З одного боку, око ріже низька технічна якість текстів, до того ж написаних нецікаво. Для людини, котра дружить з книгою і для якої читання — щоденна справа, цей продукт точно «не зайде». З іншого боку — ми бачимо, що у російській армії служать далеко не «вершки суспільства», тому для малоосвіченого охлосу — саме те, що треба: до примітивного прості й однозначні тексти.
Мова агресії
Окремо варто зупинитися на ретельно добраній лексиці текстів.
Про українців там згадується дуже обмеженим набором слів і словосполучень, найпоширеніші з яких «неонацисти» і «иностранные наёмники». Це упізнавані кліше, які, завдяки постійному вживанню, стали невіддільною частиною понять, які означають Збройні Сили України.
Тут доцільно вказати на їхню очевидну схожість із відомим кліше радянської пропаганди — «немецко-фашистские захватчики». Покоління, яке виросло на ньому, досі не може позбавитися від його емоційного тиску. Ба більше, умисне зліплювання до купи обидвох кліше має на меті знелюднити українських солдатів, поставити їх у розряд не людей.
Для чого це робиться? Це вже елементарний прийом пропаганди. Людині не властиво вбивати собі подібних. А от «інших», тих, хто є «неонацистом» або «иностранным наёмником», — можна.
На цьому тлі тексти сучасних українських авторів — найвишуканіша толерантність до ворога. Для російських загарбників вигадано безліч прізвиськ, але так і не сформовано єдиного негативного емоційно забарвленого, історично витриманого офіційного кліше. Натомість вони для нас «ворог», «ворожі солдати», інколи «російські окупанти» і навіть (о небо!) «рашисти».
В цілому, за якістю текстів ця «красная звезда» являє собою невибагливий, примітивний, але, вочевидь, ефективний продукт, чітко розрахований на інтелект читача, тобто пересічних молодих росіян, які вірять в телевізор і читають лише на заняттях з політпідготовки (загадаймо, як минулого року їх усіх всадовили за парти вивчати «історичну» статтю путіна про Україну).
Якщо вважати, що цей газетний продукт є більш-менш точним віддзеркаленням своєї цільової аудиторії (роспропагндисти, нагадаю, вважаються майстрами своєї справи), тоді риторика його текстів дає уявлення про те, у якому емоційному середовищі перебувають/варяться солдати противника (як, в цілому, й усе російське суспільство з його традиційними ґанджами — невибагливим смаком, примітивною світоглядною обмеженістю).
Погляд «з висоти»
Якщо піднятися, так би мовити, над «полем бою», слід розуміти, що нинішня війна — це війна смислів, війна ідей. Для України і світу важлива не лише воєнна перемога, а й перемога у ментальному бойовищі. Ми повинні зробити усе можливе, щоб у майбутньому ні Україна, ні світ не страждали від фашизму, рашизму, путінізму чи інших авторитарних колективних ідей.
Перемогти ворога, але не розвінчати, не нейтралізувати, не показати небезпеку його ідей — це створити передумови для відродження монстра.
У чому небезпека згаданих вище кліше, якими оперує роспропаганда?
Вони є продовженням системи вбудовування деструктивних російських ідей у наше суспільство. Адже їхнє розповсюдження не обмежується лише шпальтами «красной звезды», вони транслюються і через соцмережі, і через електронні ЗМІ. І таки досягають цілі.
Згадаймо, як довго і важко оговтувалося суспільство у 2014 році, коли рф відкрито вторглася на нашу територію, як важко і недовірливо українське суспільство сприймало думку про неминучість війни з росією.
Наступний приклад — з нині актуального в Україні. Зараз ми бачимо великий спротив, який викликають дерусифікація і деімперіалізація географічних об’єктів: «не на часі», «світові імена» — раз у раз лунає в українському суспільстві. Чому ж з якоюсь дивною упертістю українці, навіть у часи війни з рф, захищають від перейменування об’єкти-ретранслятори наративів неоімперії, названі іменами Пушкіна чи Толстого? Відповідь проста — це наслідок промивки українських мізків російсько-радянською пропагандою тими ж таки газетами і телебаченням.
Виявляється, нам не так просто позбутись кліше, вбитих в українські голови десятиріччями радянщини і століттями імперщини.
Іменами росіян наші вулиці та площі названі не тому, що вони великі літератори, а тому, що вони насамперед вважаються російськими мистцями. Їхні імена не важливі, важливий контекст — «великий російський…» Вони потрібні рф як імперське клеймо на тілі окупованих націй, якими роспропаганда формує, корегує і керує певними українськими явищами і поняттями.
Російські назви в нашій географії і антиукраїнські ЗМІ — явища одного порядку, це елементи тотальної ментальної війни, що веде рф проти нашого народу.
Чи коректно зрівнювати російську пропаганду з нацистською?
Власне, чому ми порівнюємо російську пропаганду з нацистською? Чи не перегинаємо ми тут палку?
Щоб не заглиблюватися у теорію, дамо посилання на цікавезну статтю, яка побачила світ ще в листопаді 2010 року: «Формула успішного телебачення від Геббельса: 75% — розважайлівка, 25% — пропаганда».
Ґрунтуючись на висновках фахівців — медійників, звернемо увагу на ще одну деталь рупора росармії: у заголовках, рубриках і текстах «красной звезды» є багато слів з сильним емоційним забарвленням (напр.: дивовижні, найважливіші, безпрецедентні, нелюдські, неспростовно, душогубства, звірства тощо). А одне з головних правил успішної пропаганди говорить про те, що емоції — виключають раціо, тобто розум.
Крім того, кожен текст газети містить узагальнення (наприклад — «многочисленные факты издевательств, грабежей и массовых убийств со стороны бандеровцев»; «действия украинских властей в очередной раз демонстрируют их бесчеловечное отношение к судьбам народа Украины» і т.п.). А узагальнення, це ще одне з базових і, що головне, правил ефективної пропаганди, що дозволяє змінити реальність і легітимізувати брехню. Своєю чергою викривлена/змінена реальність нівелює, прибирає зі свідомості читача думки про наслідки своїх злочинних дій.
Ну і, нарешті, для того, щоб дати однозначну відповідь на це запитання, наведемо цитату путіна від 2014 року: «Геббельс же казав, що чим неймовірніша брехня, тим легше в неї повірять. І він добивався свого, він був талановитою людиною».
