Російські політики, які зачастили в окупований Херсон останнім часом, злочинно кажуть в інтерв’ю та коментарях, що нібито «росія тут назавжди».І чим довше затягується окупація, тим більше серед людей, які не наважилися, не мають можливості або не побажали покинути Херсонську область, агресори поширюватимуть наратив, що нібито «можна жити за будь-якої влади, аби не бомбили».
Вимушені переселенці, які виїхали з області, працевлаштовуються на новому місці, обростають там соціальними зв’язками. Державна влада майже кожен день нагадує, що «Херсон – це Україна», обіцяє звільнити область. Про звільнення області кажуть і військові.
Словом, поки що ситуація з окупованою росією здебільшого Херсонською областю може нагадувати зовнішньому спостерігачеві ситуацію з Донецьком, але не нинішню, а – 2014 року. Є невеликі подібності і з кримською ситуацією восьмирічної давності.
Тоді політики теж навперебій говорили про швидке, на їхню думку, повернення окупованих територій під контроль України, військові були дуже стримані.
Втім, об’єктивних подібностей ситуації в Донецьку і в Криму 2014 року та ситуації 2022 року на Херсонщині вкрай мало. І якщо вісім років тому можна було відкласти повернення окупованих територій до «найкращих часів», то зараз якнайшвидша деокупація Херсонської області – принципово важливе питання для безпеки всієї країни.
З початку російської агресії Україна тимчасово втратила контроль над усім азовським узбережжям, а також частину чорноморського, зокрема близько 200 кілометрів берегової лінії, що припадають на долю Херсонської області. Це – порти Херсона, Скадовська та Хорлів, з яких останніми роками активно працювали херсонські морпорти та речпорти. Порт Скадовська через окупацію Криму майже простоює, а портопункт «Хорли» – в «анабіозі», але вони всі потенційно важливі для економіки.
Це – наявність морського кордону, значно складнішого для країни-агресора з погляду нападу, що ми зараз спостерігаємо в Одеській та Миколаївській областях. Їхні росіяни хотіли штурмувати з моря, але всі спроби обернулися гучними фіаско та великими втратами. І зараз Україна залишається де-факто морською державою та має свої підконтрольні морські кордони завдяки збереженню контролю над Одеською областю та здебільшого Миколаївською.
Тобто Херсонщина, яка була протягом досить тривалого періоду дотаційним регіоном зі слабкою економікою, виявилася за «гамбурзьким рахунком» стратегічно важлива для країни, і втрата контролю над регіоном може призвести до негативних наслідків.
Також Херсонська область – це близько двох мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь, і за цим показником регіон – лідер у країні, більшої кількості орної землі немає жодна область. Тобто неможливо переоцінити значення Херсонщини для продовольчої безпеки країни, її експортного потенціалу.
Та й повноцінна наявність такої житниці у складі України – дуже істотна складова значущості країни у світі. Недарма росія ще 2014 року злочинно заговорила про коридор «Донбас-Придністров’я», який мав позбавити Україну її південних територій та виходів до моря.
Не будемо ханжами, для закордону Україна – не лише країна, яка взяла курс на демократію та прогресивні цінності, але ще й потенційно дуже добрий бізнес-партнер, насамперед – як експортер продовольства. І допомога, що надається нам, багато в чому залежить від того, наскільки сама Україна прагнутиме відвоювати та зберегти той потенціал, який робить її привабливою для подальшої економічної співпраці.
А в умовах спровокованої росією світової економічної і насамперед продовольчої кризи цінність України з Херсонською областю під її повним контролем зросте настільки, що саме сільськогосподарські можливості цього південного регіону дозволять нашій країні вирішити чималу частину, на жаль, колосально серйозних проблем, які вже створила і ще створить війна з Росією.
Важливим чинником є і внутрішні настрої в регіоні. На жаль, скрізь населення поділяється на активних та мислячих людей, а також на тих, хто мислить категорією «батьківщина – там, де зад у теплі».
Вони найбільш схильні до впливу російської пропаганди – дуже агресивної, у чомусь навіть перевершує геббельсівську. В умовах очевидної відсутності підтримки херсонцями маревних ідей «російського світу» окупанти робитимуть ставки саме на це «болото».
В останні кілька днів серйозні обстріли зазнавали передмістя Херсона Чорнобаївка. Під час обстрілів 18 та 19 травня там зруйновано кілька будинків, загинули двоє мирних мешканців. Херсонці у соціальних мережах та пабликах пишуть, що саме із захоплених Херсонської області місць російські окупанти стріляють випущеними Чорнобаївкою реактивними снарядами, частина яких збиває російська ППО, а частина потрапляє до житлових будинків. Приховати це практично неможливо.
З території Херсонської області, а саме – з околиць окупованого міста Олешки, російські агресори випустили 7 травня ракету «Точка У» по місту Гола Пристань.
Але російська пропаганда завзято звинувачує в обстрілах мирного населення Збройні Сили України та вихваляє ППО окупантів що нібито «рятує херсонців». За всієї зашкалюючої міри марення заяв російських пропагандистів хтось із жителів області може повірити російській пропаганді, яка злочинно навіює: «хай у влади буде хто завгодно, аби не стріляли».
Враховуючи те, що чимало активних і мислячих людей покинули регіон, боячись війни та репресій, людей, які потенційно схильні до впливу пропаганди окупантів, на жаль, ігнорувати не можна. І що довше триває окупація, то сильнішим буде зомбування таких людей пропагандою агресора.
Втім, щодо переселенців, то не можна не звернути уваги і на такий аспект як інтеграція найбільш економічно та соціально активної їх частини на нових місцях проживання. Простіше кажучи, чим довше триває окупація, тим більша ймовірність того, що Херсонська область втратить свій найкращий інтелектуальний та трудовий потенціал.
Висококваліфіковані фахівці, які виїхали з області, тоді знайдуть собі застосування в інших регіонах України, а цінуючі кадри роботодавці подбають про створення для добрих працівників сприятливих умов, кращих, ніж вони мали на Херсонщині.
За прикладом не треба далеко ходити. За даними соціологічних досліджень, вже в перший рік окупації Криму і частини території Донбасу близько третини людей, які виїхали звідти, говорили про намір назавжди залишитися на новому місці проживання, і згодом цей відсоток тільки збільшувався.
Затягування з деокупацією Херсонщини призведе до втрати областю значної частини надзвичайно важливого для будь-якого регіону людського капіталу, інтелектуальних та трудових ресурсів.
Якщо окупація Херсонської області триватиме до кінця літа, неминуче виникне і така проблема, як початок навчального року у школах та інших навчальних закладах. Окупанти для пропагандистської картинки, напевно, захочуть організувати «перші дзвінки» у школах, а також очне навчання дітей «за російською програмою».
У заяви про нібито «3,5 тисячі вчителів із Херсонщини», вже примусово відправлених окупантами «на перепідготовку», важко віриться. А ось у що можна охоче повірити, так це те, що значна частина херсонських педагогів, не бажаючи співпрацювати з окупантами, покинули область.
Але що в такій ситуації робити сім’ям з дітьми шкільного віку, що залишилися в окупованому регіоні? Вести дітей до шкіл, куди, швидше за все, відправлять «для правильної організації навчального процесу» педагогів-колаборантів з окупованого Криму, терористичних «республік» чи російських вчителів? У школи, де окупанти, напевно, злочинно організують «юнармії» та інші «промивалки» дитячих мізків?
Залишається лише виїжджати на вільну територію через зону бойових дій, наражаючи себе і дітей на колосальний ризик.
Тимчасовим виходом зі становища могло б стати створення в Україні повноцінної системи онлайн-навчання з системою тестування, оцінювання та видачею в результаті документа про освіту нехай в електронному вигляді, але з можливістю на його підставі отримання звичайного документа після деокупації або виїзду випускника на вільну територію при наявність безпечних умов для цього.
Херсонська область у її значній частині окупована майже три місяці, і зараз російські військові, зрозумівши, що далі їм не просунутися, будують фортифікаційні споруди, вирубуючи для цього цінний для регіону ліс, крадучи і відбираючи скрізь де можна будівельні матеріали. І що довше триває окупація, то серйозніші «укріпрайони» будуть створені рашистами.
Безумовно, звільнення окупованих територій у південній частині України потребує серйозної підготовки, пов’язаної зі значними ризиками. Лише підрив окупантами греблі Каховської ГЕС, якщо його допустити, може занапастити значні ресурси області. Але звільняти область потрібно.
Без звільнення Херсонщини наша країна не поверне контроль над стратегічно важливим у багатьох відношеннях Північно-Кримським каналом.
І якщо росіяни більше не зможуть далі захопити і п’яди української землі, збільшення, порівняно з лютим 2022 року, окупованих територій, звідки агресор загрожуватиме нашій безпеці, все ж таки стане суттєвою втратою у цій війні. А російські пропагандисти, звичайно ж, цим скористаються для перетворення краху кремлівського «українського бліцкігу» на нібито успішне завершення спецоперації.
Тому впевнені, що нинішні обґрунтовані заяви державної влади України не зміняться, і ні про яку «деокупацію політичними засобами», як це було з Донецьком та Кримом, ніхто стосовно Херсонщини не заговорить.
Росія вже більш ніж промовисто довела, що вона зовсім не та країна, з якою можна вести переговори, тим більше про деокупацію. Звільнення можливе лише військовим шляхом. І не лише на Херсонщині.
Тому продовження українською владою воєнного стану та мобілізації, відмова від переговорів з агресором на його умовах повністю відповідають життєвим інтересам Українського народу.
