Нащадки катів, які знищували наших дідів та батьків, задовго до початку неоголошеної війни Москви проти України в лютому 2014 року, вибудовували плани масової депортації українців, і проголошували їх не ховаючись. На жаль, тодішня українська влада та більшість суспільства сприймало це за нічого не варті базікання.
21 грудня 2012 року в Ростові на Дону Ізборський клуб, Євразійський Союз Молоді, Кафедра теоретичної та прикладної політології Південного Федерального Університету (ЮФУ) Росії влаштували круглий стіл: «Євразийский Союз: утопия или реальность?».
На заході відбулася презентація проекту комплексного аналізу регулювання міграційних потоків у Сибір та Далекий Схід «Єрмак 2.0», згідно якого після майбутнього вступу до Митного союзу України, уряду РФ радили провести переселення до Сибіру семи мільйонів західних українців, задля створення демографічного кордону китайській міграції.
Ідею висунув аспірант Антон Бредіхін – координатор руху «Донбасс за Евразийский Союз», секретар Ростовського регіонального відділення «Российский Социально Консервативный Союз» партії «Единая Россия». Доповідач не грався в політкоректність: «Буду краток: базовая суть вопроса заключается в создании благоприятной основы для миграции (в начале трудовой) на территорию Северной Сибири 7 миллионов украинцев, в основном с Западной части страны, на Юг Сибири – Забайкалье – 3,5 миллионов кавказцев, и дисперсное расселение путем перенаправления миграционных потоков из Центральной России в Зауралье 5 миллионов таджиков и киргизов. Лишь так, при тенденции сокращения населения Сибири, мы можем создать первый демографический кордон против китайского наплыва».
На думку Бредіхіна, РФ мала використати шанс інтегрувати населення колишніх московських колоній в оновлений імперський проект. Через слабке залюднення Сибіру й Далекого Сходу, перед Москвою постала загроза втрати зауральських регіонів, в яких з кожним днем зростав вплив хуацяо – китайської діаспори. Їм на заваді мали б стати депортовані, на початку добровільно, українці, кавказці, киргизи та таджики.
За умовчанням, в оселі депортованих мали б заселитися «русские», про переселення яких до Сибіру не було й мови. Навіть слабко обізнана з історією СССР людина помітить, що Бредіхін пропонував відновити сталінську політику депортації народів. Та й у брежнєвські часи переселення некваліфікованої робочої сили з московських усть-мухосранськів до промислових центрів України здійснювалося в значних обсягах.
Від проекту «Єрмак 2.0» настільки тхнуло сталінізмом, що навіть промосковський режим Януковича, який панував тоді в Україні, був змушений відреагувати. Директор департаменту інформаційної політики МЗС України Олег Волошин висловив помірне обурення з приводу планів депортувати українців, але тут же поквапився додати: «Не хотелось бы предавать слишком большое значение высказываниям некого товарища Бредихина, однако в целом мы исходим из того, что украинский народ достаточно сильный и мудрый, чтобы не стать демографически материалом для решения демографических проблем России в Сибири».
Навіть така квола реакція Міністерства закордонних справ України змусила речника партійних планів «Единой России» дати задній хід. Бредіхін поквапився запевнити, що його не так зрозуміли та вирвали слова з контексту. Його проект «Ермак 2.0 предполагает возможность создания рабочих мест на территории российского Зауралья с выделением рабочим (гражданам стран СНГ) бесплатной земли и жилья, а так же достойных зарплат. В виду данной инициативы, предлагается возможность привлечения граждан Украины, работающих на территории Европейского Союза, безработного населения Северного Кавказа, а так же мигрантов из республик Средней Азии, работающих на территории Центральной России».
Пригадаємо, що сталінська кліка також «створила нові робочі місця за Уралом з безоплатною землею та житлом» в концтаборах Гулагу.
Бредіхін наголосив, що проект «Єрмак 2.0» його особиста ініціатива, жодним чином не пов’язана з партією «Единая Россия». І додав: «Возможность китайской экспансии является актуальной не только для России… Хотя именно она в Сибири и Дальнем Востоке имеет непосредственную границу с Китаем. Ранее мною уже сообщалось о возможности экономической экспансии Китая в Украине. Потому я и думаю, что китайская экспансионистская угроза является общей, как для России, так и для Украины. Мне не безразлична судьба Украины и украинского народа, в виду во многом личностного фактора, ведь в моих венах течет так же и украинская кровь. Я разделяю переживания украинцев, и все трагедии народа Украины воспринимаю как личные».
Коментувати маячню в дусі «адінарот-мишібратья» та рівень обізнаності аспіранта ЮФУ з географією – тільки псувати. Попри всі патякання Бредіхіна, цей проект – пряме продовження вікової політики московського імперіалізму стосовно України та українців.
Царат всіляко заохочував переселення українців на Далекий Схід і Сибір, внаслідок чого утворилися українські громади Зеленого та Сірого Клинів. Сталін продовжив депортації за Урал усіх українців, котрі мали хоч якесь відношення до повстанського руху, спрямованого проти московсько-більшовицької окупації. В часи Хрущова та Брежнєва, всіляко заохочувалось переселення українців за Байкал, а «русских» з московської глушини – в Україну.
Після краху СССР московські стратегії не змінилися. Путін доручив спростити видачу паспортів РФ громадянам колишнього СССР, та 22 червня 2006 року затвердив програму повернення співвітчизників на Росію. У путінському тлумаченні «співвітчизники – громадяни Росії, які проживають за кордоном; особи та їхні нащадки, які проживають за межами території Росії та відносяться, як правило, до народів, що історично проживають на території Росії, а також зробили вільний вибір на користь духовного, культурного та правового зв'язку з Росією; особи, чиї родичі по прямій висхідній лінії раніше проживали на території РФ». У подальшому ця програма змінювалася в бік спрощення набуття підданства РФ та розширеного тлумачення поняття «співвітчизники».
Задовго до заяв Бредіхіна, член партії «Единая Россия» та директор Інституту країн СНГ Константін Затулін висловив надію, що від третини до половини громадян України мріють отримати паспорти РФ.
Дії панівного московського режиму обумовили демографічні чинники. Згідно перепису РФ 2002 року, в порівнянні з даними перепису 1989 року, відбулися істотні зміни у етнічній структурі населення імперії. Зокрема, частка московства знизилася з 81,5 % до 79,8 %; чисельність українців РФ упала на 33%, білорусів на 32%, німців на 29%, мордви на 21%, удмуртів на 11%, чувашів на 8%. Натомість, збільшилася чисельність чеченців – у 2,1 рази, інгушів та азербайджанців – у 1,8 рази, лезгин – у 1,6 рази, даргинців на 44%, аварців на 39%, кабардинців на 35%, осетин на 28%. Якщо врахувати, що більшість українців, білорусів та фіно-угрів, що мешкали на Росії від 1989 до 2002 року, змінили етнічну ідентичність на московську, і все одно кількість московства зменшилася, то темпи московської депопуляції вражають. Натомість відбулася, і триває, стрімка ісламізація РФ.
Московія, затиснута між ісламським левом та китайським драконом, потребувала, і потребує, термінового заповнення демографічного провалля представниками народів, які московство числить «братскими».
Саме з цією метою путінська камарилья вигадала програму повернення співвітчизників на Росію. Саме цього прагнув Бредіхін. Заради цього РФ започаткувало після окупації Донбасу в 2014 році, програму депортації українців Донеччини на Московію, згідно якої кремлівський режим затвердив нові правила переселення «співвітчизників» та виділив території пріоритетного заселення.
Максимальний рівень державної підтримки гарантувався для переселенців у Республіку Бурятія, Забайкальський, Камчатський, Приморський, Хабарівський краї, Амурську, Іркутську, Магаданську, Сахалінську області та Єврейську автономну область. Виплати переселенцям на ті терени збільшили з 120 тисяч до 240 тисяч рублів на заявника, та додатково 120 тисяч рублів на кожного члена його родини.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Москва трохи змінила тактику: розпочала на окупованих територіях примусову мобілізацію до лав армії мародерів українських чоловіків, з паралельною депортацією жінок та дітей з тимчасово окупованих територій України на Московщину.
Наразі Москва і московство намірилися остаточно розв’язати українське питання, шляхом масової депортації та подальшої асиміляції українців. Вони виношували ці плани задовго до 2014 року.
Теперішні плани московства, як у часи Перших визвольних змагань, ставлять українську націю перед простим вибором: «Воля України або смерть!». Наразі весь світ переконався – кожен свідомий українець обирає Волю Україні та смерть її ворогам.
