Так зване розведення військ використовувалося Росією у багатьох конфліктах на території колишнього СРСР і часто нагадувало одностороннє відведення сил жертвами російської агресіїУ вівторок, 29 жовтня, у штабі ООС підтвердили, що розведення військ на Донбасі поблизу населеного пункту Золоте почалось. Це підтвердження було надане після кількох годин суперечливої інформації про дії української армії біля запланованих ділянок розведення сил.
Отже, Україна все-таки почала відводити війська на Донбасі. Поки що на двох ділянках (Станиця Луганська та Золоте), але в планах ще є відведення сил біля Петрівського. Далі може йтися про значне ширше розведення сил, яке ніби має стати першим кроком до встановлення миру на Донбасі.
Таке враження, що Україна зараз наступає на ті самі граблі, що й інші жертви російської агресії. Адже так зване розведення військ використовувалося Росією у багатьох війнах у колишньому СРСР. Воно скоріше нагадувало одностороннє відведення сил грузинами і молдаванами, ніж якісь спільні дії обох сторін конфлікту.
Давайте згадаємо, як схожі події відбувалися під час війн в Абхазії, Придністров’ї та Південній Осетії.
"Заморожене" Придністров’яУ Придністров’ї активна стадія конфлікту була ще у 1992 році. Молдова тоді спробувала встановити контроль над містом Бендери, що викликало спротив сепаратистів та стало приводом для активного втручання російської армії. Молдова не могла протистояти російським військам і була змушена піти на переговори.
21 липня 1992 року в Москві між президентом Молдови Мірчою Снеґуром та президентом Росії Борисом Єльциним в присутності лідера так званого Придністров'я Ігоря Смирнова було підписано угоду "про принципи врегулювання збройного конфлікту".
Сторони погодилися на нібито двосторонні заходи із відведення збройних формувань за лінію протистояння, створення буферної зони, розміщення спільних миротворчих сил, до складу яких увішли військові від так званої Придністровської молдовської республіки, Молдови, Росії та 10 військових спостерігачів від України.
За домовленостями 1992 року, було гарантовано нейтралітет 14-ої російської армії в конфлікті. Сторони визнали територіальну цілісність Молдови.
На перший погляд, конфлікт міг завершитися. Однак, саме відведення сил стало початком замороження конфлікту. Територіальна цілісність Молдови лишилася лише на папері. Придністров’я живе окремим життям, яке знаходиться під контролем Росії. Російська армія проводить навчання на території невизнаної республіки.
Сама Молдова постійно перебуває у режимі політичної кризи, що дає змогу росіянам казати про неї як про failed state.
Троянський кінь для ШеварднадзеНайбільш трагічним за наслідками було так зване розведення сил під час війни в Абхазії.
27 липня 1993 року після тривалих боїв в Сочі було підписано угоду про тимчасове припинення вогню між грузинами та абхазами. Росія як і в Придністров’ї виступила в ролі гаранта-миротворця, хоча фактично була спонсором сепаратистів.
Сочинські мирні домовленості передбачали поетапну демілітаризацію зони конфлікту під контролем міжнародних спостерігачів. Для реалізації угоди була створена об’єднана тристороння комісія. Росіяни почали створювати у Сухумі, який тоді контролювали грузини, оперативного штабу для реалізації угоди про припинення вогню. Така ситуація дуже нагадує механізм роботи Спільного центру з контролю та координації на Донбасі.
З 1 до 20 серпня 1993 року Грузія виконала вимоги мирної угоди. Важка військова техніка була вивезена з Абхазії на кораблях. В республіку поверталися біженці. 1 вересня почався навчальний рік.
Попри підписану угоду та відведення грузинських сил абхазька сторона порушила перемир'я і відновила наступ, спираючись на найманців з Північного Кавказу і російських військовиків.
16–27 вересня 1993 року тривали бої, що увійшли до історії конфлікту як "Битва за Сухумі". Значну роль зіграло отримання абхазами від Росії артилерії і мінометів, забезпечення їх необхідними боєприпасами і навчання бойових розрахунків. 27 вересня Сухумі був узятий абхазькими і північнокавказькими загонами.
Грузинський лідер Едуард Шеварднадзе вважав, що операція по взяттю Сухумі була спланована у штабах російської армії.
Окупація ЦхінваліУ 2008 році у Південній Осетії Росія діяла вже відкрито, хоча все одно використовувала термінологію гібридної війни. Зокрема, своє вторгнення до Цхінвалі вони назвали операцією з примусу Грузії до миру.
10 серпня 2008 року грузинські війська заявили про відвід сил з Цхінвалі і про одностороннє припинення вогню. Михеїл Саакашвілі підписав план перемир'я, запропонований Євросоюзом, ініціативу взяла на себе Франція.
12 серпня президент Франції Ніколя Саркозі запропонував пункти плану з мирного врегулювання. За умовами цього плану, кожна із сторін зобов'язалася: остаточно припинити всі воєнні дії; забезпечити вільний доступ гуманітарної допомоги; повернути збройні сили Грузії і РФ в місця постійної дислокації; розпочати міжнародне обговорення питання майбутнього статусу Південної Осетії й Абхазії.
Зрозуміло, що Росія свої війська нікуди не відвела і перетворила Південну Осетію на окуповану територію. Західний світ закрив очі на цей факт.
Розведення сил на Донбасі вже булоСпроби розведення сил на Донбасі вже мали місце у 2015-2016 роках. Те, що відбувається зараз у Золотому не є новацією команди Зеленського. Схожі кроки робив і президент Петро Порошенко.
Зокрема, у Золотому війська відводили 1 жовтня 2016 року, а у Петрівському - 7 жовтня того ж року. Війська були відведені на один кілометр, згодом планувалося відвести їх на двокілометрову відстань. Для контролю ситуації в Золотому та Петрівському залучались безпілотники спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.
18 жовтня 2016 року штаб Антитерористичної операції констатував неможливість розведення сил на ділянці біля Станиці Луганської внаслідок продовження обстрілів бойовиками.
20 жовтня за підсумками зустрічі в "нормандському форматі" у Берліні президент Петро Порошенко заявив, що українська сторона наполягає на розведенні сил у Дебальцевому. Росіяни не виконали цю умову і процес розведення сил поступово зайшов у глухий кут.
