Утім не варто впадати в антизахідну риторику, бо колись це повернуло до влади Януковича, надихнуло Росію окупувати Крим, а далі принесло на наші терени війну в повномасштабному форматі. Ще одна хвиля позаблоковості та пошуку стратегічного партнерства з Орбаном, Китаєм і врешті Росією означатиме демонтаж української державності й офіційну паспортизацію українців на росіян.
Саміт НАТО мав стати тріумфом адміністрації Байдена. Утім, нинішні еліти США зробили майже все, аби дуже внутрішню кризу поколінь виставити на міжнародну арену, перетворивши ключову політичну подію року на вітрину, де оцінювали фізичний та моральний стан дідуся Джо. Фокус "А що там війна в Україні?" був зміщений на те, чи дотягне чинний американський очільник до дати президентських перегонів.
Саміт у Вашингтоні мав дати світу рецепти, як перезібрати НАТО, яке подекуди ще спить після закінчення епохи "холодної війни" і не встигає за викликами нового часу. А ще мали б бути якісь публічні ляпаси Росії, Китаю та Ірану — головним загрозам світової безпеки. Утім у підсумкову аналітику західних видань пішли геть інші цитати. Перша, в якій Байден назвав свою віцепрезидентку Камалу Гарріс Трампом, а Володимира Зеленського — двічі Путіним.
Подібні обмовки забирають час у демократів. А ще додають сумнівів у тому, що ставка на "контрольовану агресію" в Україні є правильним рішенням. Як показує час і практика, це лише допомагає РФ шукати дірки в протиповітряній обороні України та завдавати смертельних ударів по найнезахищеніших — по дитячих онкоцентрах.
Представники української влади часів Незалежності навіть не намагались зрозуміти Захід. І поцікавитися практично, чому Угорщина та Чехія, де були специфічні настрої щодо НАТО, змогли, а ми ні. А низка нинішніх топвисокопосадовців зробила статки та імʼя на корпоративах в Росії й продажах різноманітних серіалів про життя ватників та колаборантів на спільних просторах колишнього СРСР.
Сподівання на вступ до НАТО не просто до кінця бойових дій, а взагалі під час конфлікту з РФ, виявилися марними. На жаль, можна придумувати будь-які нові формулювання, хоч про "мости", хоч про "незворотність", але суть залишається тією ж.
Чи є це трагедією? Ні. Адже очевидно, що ніяка країна не хоче у розпал конфлікту, влазити в цю війну. Тому так – закінчувати все це, шукати рішення, йти на компроміси доведеться нам самим. І коли Захід каже – рішення за Україною, то він не лукавить ні на грам. Тож лише нам вирішувати, де межа компромісу з ворогом, і чи є вона. За умов, які склалися. Але це точно не має бути чужим сценарієм, де відчувається тверда рука дідуся Сі Цзиньпіна.
Захід чудово розуміє, що Україна – це не Афганістан. І тому кидати нас напризволяще ніхто не буде. Бо доля Заходу вже нерозривно пов’язана з нами. Впадемо ми — танки вісі зла поїдуть брати Берлін. Аби боязкий канцлер Олаф Шольц бився в істериці головою об залишки берлінського муру.
Утім через якість державного управління та "шикарних" історій про братів-освободітєлєй з СВО у політичного радника Банкової Подоляка Захід не довіряє Україні. І станом на зараз цю упередженість не здатен поламати навіть відчайдушний народний героїзм.
Якщо ви думаєте, що в НАТО забули, як напередодні війни половина населення була проти Альянсу, то ви гірко помиляєтесь. Так само Захід прекрасно бачить й величезну корупцію в оточенні Зеленського, й не забув постійне бажання Зе-влади перекидати на інших власні зобов’язання та обіцянки.
Апофеозом цього стала поведінка пана президента рік тому, на Вільнюському саміті, де він пересварився з усіма, навіть з друзями на кшталт ексміністра оборони Великої Британії Бена Воллеса. А далі, цілий рік адміністрації Зе-команда займалася підготовкою саміту миру та улещенням Китаю з "глобальним Півднем".
Тоді як стосунки із Заходом ставали все напруженішими та недовірливішими.
Фактор особисто Зеленського в зеленому світшоті та штанах М-Tac не просто перестав працювати, а навпаки перетворився у проблему. Передовсім у стосунках з американцями. І ось – результат, який вже не зміниться. "Своїм сучим сином", якому можна пробачити грішки, нинішній президент для Заходу уже не буде. Але просто заплющити очі на Україну, як це було 2014 року, не вийде.
Однак кожному, хто сумнівається у перемозі чи начитався силіконових "супермам" із СТБ про мирне небо на будь-яких умовах, варто прийняти нову реальність. За Зеленського Україна не стане повноцінним членом Заходу. З абсолютною впевненістю можна сказати, що для ефективного руху до НАТО та ЄС Україні доведеться повністю перезавантажити політику і всю владну верхівку. Але урок має бути засвоєно — Україну мають представляти фахові економісти, юристи та дипломати. А не зграя безробітних, безуглих та фотографів, яким однаково, хто дає гонорар — Китай чи Росія. Аби лише вчасно.
У світі голод на фахівців з України. Але щоденний пресинг Банковою опозиції, колишніх якісних урядовців, поливання брудом ЗСУ та утиски незалежних медіа — ось чинники, які дозволяють Джо Байдену ставитись до України упереджено. І вважати, що нам досить "контрольованої ескалації", а не остаточного розв'язання питання, хто залишиться на мапі — ми чи Росія.
Коли на тлі виборів у США Україну сприймають через скельця "аби тільки бензин не здорожчав на заправках США" — це чітка ознака, що ми зайшли кудись не туди. Фоточки та посмішки уже не працюють.
Працюють сильні команди для складних часів.
