У Німеччині, в місті Вісбаден, планують запустити нову місію НАТО, котра керуватиме координацією допомоги Україні. Як і очікував генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, на Вашингтонському саміті 9-11 липня було досягнуто згоди на це рішення від країн-членів Північноатлантичного альянсу. Чи може стати подібна місія НАТО таким собі замінником на перший час вступу нашої країни в Альянс, маючи на меті зміцнення зв’язків і поліпшення координації контактів Північноатлантичного альянсу та України?
Нещодавній варварський ракетний обстріл Києва і України з боку Росії вкотре показав, що РФ та її божевільний диктатор Путін, є найбільшою загрозою для світу в ХХІ столітті. Якщо нова місія НАТО запланована, як перекидання “мосту до членства” – то все ж виникає сумнів, чи стане це відкриттям шляху до вступу України в Альянс.
Можна багато чого говорити про право на життя тих цивільних українців, які через нерішучість Заходу щодня гинуть від російських ракет, дронів і бомб. Але приймають рішення про кардинальну зміну допомоги Україні ті політики, котрі жодного дня, жодної години, жодної хвилини не перебували під ударами ракет терористичної РФ.
Тому для них наш біль, відчай і горе тільки кольорова телевізійна картинка, яка спонукає їх вкотре висловлювати своє глибоке занепокоєння. І не більше. З такою дозованою та регламентованою допомогою війна Росії з Україною може тривати ще досить довго. Адже Україна змушена воювати з Російською Федерацією з однією рукою, зав’язаною за спиною. Досі немає паритету в повітрі, немає боєприпасів великої дальності, а натомість є заборона бити по ворожій території з американської і європейської зброї.
Президент Сполучених Штатів Джо Байден багато зробив для України, але далеко не все, що потрібно. Коли йдеться про нову місію у Вісбадені (Німеччина) для підтримки України у навчанні, координації, оснащенні, логістиці та підготовці військ – це не зможе замінити надання сучасної зброї, поставки якої гальмуються.
Така напівдопомога Україні не лише провокує Путіна до початку Третьої світової війни, а й послаблює авторитет Білого дому серед його союзників та прихильників по всьому світі. В Пентагоні чудово знають, яка допомога українцям може докорінно змінити ситуацію на фронтах російсько-української війни. Але у Байдена постійно затягують з такою допомогою.
Нова місія НАТО не здатна припинити трагедію українського народу. Ностальгійний реваншизм Москви і війну Росії з Україною Путін планував два десятиліття. Тут Україна – лише частина кремлівського задуму. І поки тоталітарні Російська Федерація та Китай реваншистськими методами боротимуться за своє домінування на міжнародній арені – мир у світі ніколи не настане.
Зрозуміло, що після звільнення з московського ярма, колишні радянські колонії намагаються стати членами НАТО. Деяким це вже вдалося. Але для України шлях до Північноатлантичного альянсу розтягнувся майже на 30 років. Нашу державу весь час годують нічим не підтвердженими обіцянками, роблячи вигляд, що це просування до інтеграції з НАТО. Україна сьогодні захищає від російського вторгнення об’єднану Європу – але нам розповідають, що ми ще не готові до членства.
Нова обіцянка про “незворотне членство”, звісно, краща, ніж запланований раніше “міст до членства”. Це може означати поліпшення координації дій між НАТО та Україною, але не більше. В цьому сенсі запланована місія у Вісбадені, дійсно, дає шанс на вдосконалення шляхів допомоги нашій державі, але не можна говорити, що вона наближає українців до НАТО. Хоча це нова і практична ідея надання Україні оборонних систем та іншої допомоги від Альянсу. Та перебуваючи лише в обороні, звільнити українські землі від московської окупації неможливо.
І поява високопоставленого цивільного представника в Києві для управління інституційним оборонним процесом, поки Україна не стане членом НАТО – ситуацію ніяк не змінить. Так, безперечно, з’являється політичний компонент і можливість більше координувати співпрацю Північноатлантичного альянсу та України. Проте, усе це може стати тільки імітацією процесу просування до НАТО. Адже в Києві більше 20 років працював Центр інформації і документації НАТО в Україні. Його співробітники дуже багато зробили для інформування українців про Альянс, однак Україна й досі не в НАТО. То чи не повториться це і цього разу?
Нерішучість президента США Джо Байдена призвела до того, що російсько-українська війна перейшла у фазу позиційної війни. Все це виливається в статичні лінії розмежування військ, незначні здобутки сторін в окремих лісосмугах та селах, невдалі спроби переходу до маневреної війни. Генерали у Пентагоні не можуть не розуміти, що така війна може тривати довго.
Якби до 2014 року Україна стала членом НАТО – РФ ніколи б не вторгнулась на нашу територію. Якби Україна вступила до Північноатлантичного альянсу до 2022 року, то зараз взагалі не було цієї Великої війни. Тому російсько-українська війна є нічим іншим, як результатом боязкості Заходу. І потрібно говорити відверто, реальні гарантії безпеки – це війська США чи держав Західної Європи на неокупованій Росією території України. Що може значно наблизити українців до миру.
Власне, саме про це говорив раніше президент Франції Еммануель Макрон, тобто введення військ держав-членів НАТО для оборони України, при цьому не беручи безпосередньої участі у російсько-українській війні. І над цим у Вашингтоні та Брюсселі варто було б подумати.
Спробуємо змоделювати наступну ситуацію: не маючи можливості перемогти Україну, Путін розв’яже ще одну війну на Півночі Європи. І ось тут українці, зі своїм досвідом війни з РФ та готовністю допомагати НАТО, стануть великою підмогою для Північноатлантичного альянсу. А на те, що така війна лише питання часу – вказують багато факторів.
Попри те, що в НАТО не поспішають відкривати двері для України, Україна потрібна Північноатлантичному альянсу так само, як Альянс потрібен їй. Якщо в НАТО й досі не спроможні запропонувати українцям чіткий шлях до повноправного членства, то тоді, можливо, потрібно створити проміжне, перехідне членство в НАТО, поки не закінчиться війна. Хоча не буде задіяна натовська стаття 5, це може забезпечити усі засоби для надання повної підтримки українським військовим силам, доки вони не викинуть російські терористичні війська з території України.
На жаль, на Заході не всі розуміють, що перемога Путіна в Україні відкине людську цивілізацію на декілька століть назад. Українцям потрібна зброя, щоб не тільки захистити свою державність, Україні потрібна військова допомога, щоб Москва не змогла знищити демократичну західну цивілізацію. Україні обіцяли, що захистять її в разі нападу. Майже два з половиною роки тому на Україну напала терористична Московія, і дане слово Захід мав би тримати. А всі розмови про те, що НАТО не може перейти червоні лінії і прийняти Україну – це демонстрація слабкості західного світу. Росія не мусить вирішувати, до яких оборонних організацій іншим країнам дозволено приєднуватися.
НАТО й було створено для того, щоб не дати Росії захоплювати чужі землі на Європейському континенті. Воно досі з цим успішно справлялося. Та у випадку з Україною підхід Альянсу потребує великої корекції. Адже виглядає на те, що раніше НАТО прагнуло просто стежити за тим, щоб Україна не програла. Після свого Вашингтонського саміту Альянс мав би публічно заявити, що його метою є поставити Російську Федерацію на місце та повернути Україні її міжнародно визнані території, які захопила Росія.
Безсумнівно, президент США Джо Байден – мудрий політик, проте з Україною він явно перемудрив. Байден вважає будь-яке застосування західної військової сили у війні Росії з Україною неможливим. Але рішення не скасувати обмежень для України щодо ударів вглиб території Росії американською зброєю, відображає політичні мотиви неспроможності, яка домінує в його зовнішній політиці.
НАТО десятиліттями обіцяло Україні членство, і на цьому ґрунтувалася політика багатьох українських президентів прозахідної орієнтації. Українці сподівалися приєднатися до Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, щоб позбутися впливів Російської Федерації та не дати Москві втягнути Україну в якусь сурогатну подобу Радянського Союзу.
Дві українські революції, 2004 та 2014 років, чітко підтвердили, що Україна безповоротно визначилася зі своїм європейським і західним вибором. Але на цьому шляху США і НАТО недостатнього зробили, щоб остаточний вибір українців закріпити назавжди. Вторгнення Росії в Україну не було незворотнім. Його спричинила ситуація невизначеності з членством України в НАТО і Євросоюзі.
Тепер виглядає на те, що ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні лише закріпив цю ситуацію невизначеності. Коли для України знову проблискує якась НАТОвська надія, але вона, як завжди, нічим не підкріплена. Необхідно відверто визнати: Путін ніколи добровільно не виведе свою терористичну армію з території України.
Україна в НАТО – це цивілізаційний вибір українців, але сталося так, що він залежить не тільки від нас самих. Ми й далі продовжуємо колекціонувати натовські обіцянки. І якщо цього разу нам було обіцяне “незворотне членство”, то наступного разу можна вже пообіцяти “гарантоване членство” в НАТО. І це звучатиме не менш красиво, хоча абсолютно ні про що не говорить.
Нерішуча та неадекватна підтримка, яка досі надавалася Україні, показує, що НАТО, продовжуючи дотримуючись своєї концепції стратегічної невизначеності, надихає не тільки Путіна, а й інших диктаторів з мафіозних терористичних держав, які побачили – міжнародне право більше не працює.
На Вашингтонському саміті знову підтверджено дозований підхід адміністрації президента США Джо Байдена до постачання Україні сучасної зброї, яка необхідна для захисту та витіснення російської орди з її території. Українці потребують реальної допомоги, а не чергових обіцянок. Час для США і НАТО нарешті визначитися.
