Раз на квартал Україні підкидають "мирні плани" і кличуть домовлятисьІнколи це повʼязано з тим, що десь будуть вибори й українське питання — то шанс на перемогу. А також пошуки відповідей, що ж робити з екзистенційним конфліктом Росії та України.
Видання BILD видало статтю, де написало зі своїх джерел, що Зеленський планує у вересні 2024 року поїхати до США. І не виключено, що там може оголосити про замороження бойових дій. Автор Юліан Рьопке давно займається українською темою, і його складно назвати "російським ІПСО".
Що про це відомо і чи варто кричати "Караул!"
Що ж пишуть?
"Президент України під час візиту до США може оголосити про готовність до локального припинення вогню на окремих ділянках фронту, що буде обговорено з президентом Джо Байденом і кандидатами Камалою Гарріс та Дональдом Трампом".
Офіс президента в особі такого собі комунікаційника Зеленського Дмитра Литвина відреагував, що це все фейк.
Утім, чи варто довіряти слову пана, чиєю найвідомішою журналістською статтею були роздуми про те, як варто було розпустити ЗСУ ще у 2010 році, — питання риторичне.
Коли цей горе-комунікаційник каже: що б не підписати — Мінська-3 точно не буде, то варто було б відкрити карту окупованих територій і нової лінії фронту. І врешті зрозуміти, що те, під чим ставив підпис Кучма десять років тому, — ніяк не розв'язуватиме питання Донбасу сьогодні. Тоді був абсолютно інший предмет дискусій та історичне тло.
Дуже скоро президент Зеленський повезе до США свій новий план перемоги, який уже буцімто готовий на 90%. Цілком можливо, там будуть закладені якісь обіцянки та компроміси, аби зберегти довіру США та подальше постачання грошей і зброї.
Хоча довіра до уряду Зеленського з боку західних партнерів поступово падає. Судячи з серії статей після перетрушування уряду Шмигаля, багатьох втомлює істерика президента, спроби підімʼяти під себе сфери впливу і постійне випилювання фахових урядовців лише тому, що в них є рейтинги та повага на Заході.
Якщо ми говоримо про початковий план перемоги Зеленського — отой, де повертаємо кордони 1991 року, то варто визнати сумні речі. Політичне керівництво припустилося низки критичних помилок і суттєво погіршило наші шанси на чисту військову перемогу.
Президент дуже добре розуміє, що переговори з Росією можуть стати для нього політичним вироком. Ба, більше питань виникне, коли народ повернеться у звичне річище політичного життя, де критику не обмежуватиме цензура воєнного часу.
Недарма українських журналістів на офреках все частіше питають: а чи є в Україні політична опозиція? А як до дій Зеленського ставиться суспільство? По суті, наші західні партнери та небайдужі до України хочуть зрозуміти, чи є тут з ким працювати надалі? Чи є тут врешті інтелектуальний рівень, а не шапіто з акробатами?
Навіть якщо Зеленський роздумує над тимчасовим замороженням бойових дій, — хотілось би тверезого діалогу з суспільством. Правди, хоча й гіркої. Врешті саме для таких речей наймають комунікаційних радників, а не для того, аби вони здували з шефа пилинки страусовими віялами.
Якщо намітки подібних планів уже лежать в шухлядах на Банковій, то варто було б виходити й пояснювати. Власне, для цього існують роти радників, спікерів — а не для того, аби утилізувати елітне й сухе з Goodwine.
Будь-який, навіть огидний план варто спершу показати українцям. Щоб потім не кивати на партнерів, начебто то вони щось змусили включити.
Тим паче в Зеленського вже був досвід, коли він розказував військовим на Донбасі, чому розведення військ — це круто. Переконував їх, що "я ж не лох, і мені 42". Далі обіцяв місцевим цивільним, що на безпеку все це не впливає і скоро буде мир, дружба і суцільні серіали "Свати". Утім, за фактом вийшло щось не дуже.
Зеленський боїться напряму поговорити з власним народом про реальні проблеми. Адже має страх, що він не просто перестане бути народним улюбленцем. Є тваринна тривога, що саме об його ребра натиратимуть ебонітові палички.
Сказати чесно людям, що квитки на концерти в Ялті можна здавати й не купувати до кращих часів, — Зеленський не може. Бо ж він не Черчилль, як би не грав його роль у перші місяці повномасштабного вторгнення.
Тож урок на майбутнє лише один: циркові клоуни та акробати мають залишатися в цирку. Коли вони лізуть у політику та армію — доводиться платити територіями, людьми та перспективами. Це плата за легковажність і впевненість, що гарним політиком може бути будь-який бомж із міського смітника. Утім, скільки волоцюгу не мий із милом і не вдягай в Brioni — його все одно тягне до пивних пляшок. А не високих матерій і сенсів про долю держави.
