Останнім часом в українському інформаційному полі дуже багато колишнього міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та колишнього держсекретаря Андрія Єрмака, і це не випадково. Після відходу останнього з посади глави Офісу президента на місці дипломатичної служби України залишилася випалена ним же земля, посеред якої з мужнім виглядом тиняється президент Володимир Зеленський, пересуваючись між європейськими столицями з такою швидкістю, що іноді здається, ніби він не стільки «тримає удар», скільки від нього ухиляється. Між Зеленським і США сновигає секретар РНБО Умеров - найкращий переговірник України із загороджувальним загоном Трампа за всю історію спостережень. В Америці у Умерова сім'я і майно, в Україні - плівки НАБУ, тому маніпулювати Умеровим у американців немає жодної можливості. Коли Трамп каже, що Умеров у захваті від мирних ініціатив Віткоффа і його заокеанських друзів, він, звичайно, дещо перебільшує: в глибині душі Умеров, звісно ж, не в захваті.
У ситуації, що склалася, Зеленський грає з Трампом так тонко, що аж товсто, і незважаючи на радісні зойки Лізи Богуцької («геніальний хід імпровізатора, КВНщики колишніми не бувають!») щодо того, як спритно Володимир Олександрович взув Трампа, коли той зажадав президентських виборів, а Володимир Олександрович зажадав спочатку три місяці без обстрілів, - все це не стільки про «їхати», скільки про «шашечки» і, можливо, трохи про КВН, так.
Мимоволі згадується безсмертний передвиборний кринж сумного полковника Гриценка, який стояв за спиною уявного Зеленського, що грав у шахи з уявним Путіним, і нібито давав йому мудрі поради, від яких глядачам заздалегідь хотілося плакати. Проте, чисто теоретично, напевно, було б непогано, якби зараз за спиною президента України, крім Богуцької, стояла команда професіоналів із зовнішньополітичного відомства. Згадуючи, втім, грізне обличчя чинного глави МЗС пана Сибіги, яке ніби говорить закордонним колегам: «Негайно відчепіться від мене, панове, щоб Андрій Борисович Єрмак, не дай Бог, нічого поганого про мене не подумав», - доводиться знову повертатися на ту саму випалену землю...
Ще недавно в сучасній українській дипломатії існували дві течії - більш-менш класичний підхід МЗС (з поправкою на загальний КВН в коридорах української влади, зрозуміло) і сувора школа Андрія Єрмака. Школа Андрія Єрмака вважалася кращою. Однак після звільнення цього благородного мужа в суспільстві пішли крамольні розмови про те, що, може, Андрію Борисовичу все ж не варто було замикати на собі міжнародний порядок денний аж до фактичного розгрому конкуруючої структури - МЗС, а дати йому хоч якось попрацювати?
А тут ще й екс-міністр Кулеба підло згадав, як ще на початку 2024 року він познайомився з зятем Трампа Кушнером і запропонував Єрмаку взяти клієнта в розробку, щоб той хоча б розповів Трампу, чим і з якого боку омивається Крим. Але у відповідь Єрмак дав Кулебі по шапці і сказав, щоб той не ліз, куди не просять, і не плутався під ногами у такого видатного американіста, яким є Єрмак, а потім і зовсім вигнав Кулебу з МЗС. «Президент тоді підтримав Андрія, - поскаржився Кулеба. - І ось минає півтора року, і Кушнер стає ключовим переговірником... Втратили стратегічну можливість через внутрішні інтриги».
Однак як Зеленський, сам будучи найвидатнішим зовнішньополітичним діячем сучасності, міг не підтримати Андрія в інтризі з Кулебою? Взяти хоча б поведінку обох після відставки. Єрмак мужньо пішов з гордо піднятою головою прямо на фронт. Судячи з того, що через кілька днів він на броньованому мерседесі (мабуть, видали в Третій штурмовій) відвідав Службу зовнішньої розвідки і буцімто замовив там документи прикриття для виїзду за кордон, Єрмак йде або відразу до французького Іноземного легіону, або буде закинутий з розвідувальною метою в одну з капіталістичних країн, можливо, навіть до Арестовича на тридцять четвертий бойовий вихід.
Що ж у цей час робить звільнений Кулеба? Блукає Києвом, розмовляючи з собакою, в очікуванні повістки, але ТЦК цілком справедливо боїться йому її вручати, бо він такий небезпечний, що йому й лопату страшно видавати. І так уже другий рік. У підсумку лопата екс-міністра так і лежить в збройовому сейфі, а сам Кулеба в відчайдушних спробах нарватися на бусифікацію відвідує всілякі злачні місця, нещодавно навіть засвітився на концерті з такою веселою співмешканкою, ніби у нього бронь і троє дітей. У той час як у Єрмака навіть співмешканки немає, тому що всі ці роки він віддано спав із Зеленським в одному бункері, цілком віддаючись захисту батьківщини.
Будь-який міністр закордонних справ України, особливо Клімкін, у спортзалі б здох, а Єрмак ні, він завжди качався із Зеленським нарівні, а на жимі лежачи, можливо, навіть піддавався, щоб зміцнити командний дух.
У МЗС немає ні ляльок вуду, ні іконок з портретами найвпливовіших демонів, ні баночок з приворотними настоянками, якими той же Сибіга міг би забезпечувати Зеленського для зустрічей, наприклад, з Мелоні. А у Єрмака все це є. То хто більш ефективний у міжнародних справах? Подейкують, що НАБУ під час обшуку знайшло у глави ОП навіть спеціальний диван вуду, за допомогою якого видатний американіст Єрмак маніпулював Джей Ді Венсом. Знаменита зустріч Трампа із Зеленським, та сама, під час якої український президент передав американському колезі пояс Усика (який, за чутками, насправді був поясом Вельзевула, який Андрій Борисович купив у відьом-клофелінщиць на Щекавиці за дурні гроші, щоб взяти цією ремінякою Трампа за дупу), мала стати тріумфом зовнішньої політики Єрмака. Але Порошенко в момент візиту Зеленського до Білого дому прокрався до кабінету Єрмака, знайшов вуду-диван Венса і встромив у нього циганську голку. Венс закричав на Зеленського, і все пішло шкереберть. Але про це не напишуть у газетах.
Будь-який професіонал блідне при світлі таких зірок, як Зеленський і Єрмак. Поки ці героїчні хлопці разом марширували в своїх гімнастерках по високих кабінетах країн Заходу, нерозлучні і красиві, як Дітер Болен і Томас Андерс, їм не був потрібен взагалі ніхто, особливо той, хто міг би сказати щось на кшталт «Андрій Борисович, взагалі-то це не вам тут гроші дають, а з вас, Володимир Олександрович, як Байден зліпив лідера вільного світу, так Трамп і розліпить, навіть борода не допоможе».
До речі, під Єрмака копала Мендель.
Від Єрмака іноземні політики сахалися, тому жоден капітулянтський план, придуманий ними, не мав шансу дійти до президента. І навіть в Офісі Андрій Борисович умів створити таку атмосферу ворожнечі, недовіри і настороженості, що Зеленський завжди був готовий до будь-якого підступного нападу з боку ворога. Тридцять вісім невдалих замахів на Зеленського не вдалися завдяки Єрмаку. Єрмак з Татаровим голіруч вбивали в урядовому кварталі чеченців, а попадися тим чеченцям якийсь Пристайко, вони б його нанизали на кукан швидше, ніж він встиг би згадати, за якою шторою у Кулеби лопата прихована.
Коли потрібно було показати міжнародній спільноті, що в Україні по-справжньому борються з корупцією на найвищому рівні, Єрмак навіть вкрав. А може й не вкрав, але так чи інакше постраждав за правду.
Андрія Борисовича легко знайти, важко втратити і неможливо забути. Пальці Андрія наче свєчі в канделябрах ночей. Сльози Андрія прєвратілісь в бєсконєчний ручей. В комнатє Андрія на порогє нєрєшитєльно мньотся рассвєт. Зараз, коли Єрмака вже немає, а дипломатичний фронт терміново потребує зміцнення, точніше, створення наново, у президента залишається тільки один вихід із ситуації - знову призначити главою Офісу президента Андрія Єрмака, тільки під якимось більш приємним ім'ям, припустимо, Ємельян Котьоночкін, як у документах прикриття. Недарма ж Єрмак за ними в цілий офіс СЗР їздив.
Інших варіантів з нинішнім президентом у нас все одно немає.
