«Я колись писав: Львів старіший від Києва. Всі ми знаємо: Києву 1500 років. Як виникла ця дата – 1500 років? Абсолютно фальшива дата. В 1982 році планували святкувати 1100 річчя заснування Києва, коли була перша згадка в літописі. 882 рік. Новгородський князь Олег захопив Київ за три дні. Так було. Так само, як Андрій Боголюбський потім теж за три дні. Всі можуть, до речі, захопити Київ за три дні, крім Путіна. (…) Але що цікаво: партійній номенклатурі здалася ця дата, 1100 років… Ну. вона якась така, крива. І попросили істориків: а ми можемо ту дату зробити до 1500 років? Історики: як же, партія приказала, комсомол сказав єсть, партія приказала. І ось там вони знайшли взагалі всі міста у світі – їхня дата заснування – це перша згадка в літописах, перша згадка, отже, 882 рік. А вони знайшли якийсь вал оборонний якогось міфічного, легендарного князя Кия з 482 року, і таким чином оголосили, що Києву 1500 років. Тепер увага: у Львові в 1992 році на місці сучасного, тепер уже колишнього ринку Добробут, знайшли залишки археологічної так званої празької культури V-VI століття. Тобто за розвитком матеріальної культури оті от поселення, ті всі предмети побуту, вони дорівнювали тому самому розвитку, який був у Києві в 482 році. Таким чином Львів міг би проголосити, за прикладом Києва, дату свого заснування. скажімо, 456 рік. Таким чином Львів став би старішим від Києва».
Ось такий цікавий монолог я почув і побачив в одному з коротких відео YouTube, які звуться shorts. Що стосується змісту, то такого штибу спічі, лекції, навіть мультики неважко надибати в Інтернеті. Проте практично всі вони – складові тоталітарно-імперської рашистської історичної міфології, у крайньому разі – плоди уяви деяких київських квазіінтелектуалів. Але щоби знаний у Львові діяч (мені його прізвище невідоме, та не у прізвищі справа, а у статусі ледь не володаря думок) виголошував промови такого штибу! Ні, щось коїться в Україні чудернацьке, якщо не сказати більше…
Але – без зайвих емоцій, про все по-порядку.
Передусім – перша літописна згадка про Київ не датується 882 роком.
Датується вона 862 роком, з яким пов’язана розповідь про Аскольда і Діра, яких кияни запросили осісти з чималою дружиною у Києві, не бажаючи платити данину хозарам. Князь Кий фігурує не лише у «Повісті врем’яних літ», а й у низці інших літописів, де конкретизуються його дії, зокрема, розповідається про походи на волзьких і дунайських болгар, про контакти з Візантією, причому не просто як «якогось міфічного, легендарного князя», а як «великого князя» (так він названий в одному з літописів). Про діяльність Кия, а затим князів із його роду Аскольда та Діра розповідають визначні польські хроністи кінця Середньовіччя – початку Нових часів Ян Длугош і Матвій Стрийковський. Перший пише про участь Аскольда і Діра у поході на Візантію (852 рік), а другий наводить чітку дату заснування Києва: 430 рік.
Який висновок можна зробити із цього? Дуже простий: цей львівський інтелектуал не читав ані «Повісті врем’яних літ», ані інших літописів.
Підемо далі. А чи взагалі справедливе твердження, наче вік усіх міст світу рахують від першої згадки в літописах (хроніках)? Візьмімо Рим. Наразі загальноприйнятою датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 року до н. е. Цю дату вивів римський історик Марк Теренцій Варрон. До нього називали різні дати в проміжку між 758 і 728 роками до н. е. Але прийняту нині дату постання Риму Ромулом історик вивів аж через сім століть після заснування «Вічного міста»! І, до речі, брати Ромул і Рем – діячі легендарні та міфологічні аж ніяк не менше, ніж Кий.
А Єрусалим? Згідно з Торою, на місці сучасного Єрусалима існувало місто Салим, де царював Мелхіседек. Далі місто мало назву Ієвус і було центром одного з ханаанських племен — євусеїв. У 1000 році до н. е. Ієвус захопив і проголосив столицею своєї держави цар Давид, давши йому назву Єрусалим. На справжню столицю Ізраїльсько-Юдейського царства Єрусалим перетворив цар Соломон (правив у 967-928 роках до н. е.).
До речі, ймовірно, не тільки Єрусалим змінював назву. Значне місто Сар, локалізоване близ сучасного Києва, Птоломей згадує ще у ІІ столітті…
А тепер – родзинка на торті.
Мовляв, партійним органам закортіло відзначити не 1100, а 1500 років Києва, і тому історики дружно виконали цей наказ («як же, партія приказала, комсомол сказав єсть»). Хто ж були ці історики? Найперше згадаймо визначного українського історика й археолога Михайла Брайчевського. Він стверджував, що реальний князь Кий правив у кінці VI – на початку VII століття (тобто 1400 років тому, а не 1100), побудувавши городище-замок на Старокиївській горі. По-друге, монографія Брайчевського «Коли і як виник Київ» опублікована у 1963 році, а написана ще раніше, виходить, що чи історик, чи партократи користувалися машиною часу, щоб відрапортувати «комсомол сказав єсть!» за два десятиліття до партійної директиви (Коли і як виник Київ. – К.: Наукова думка, 1963. – 163 с.). А по-третє, автора науково-публіцистичної розвідки «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однією концепції» лише абсолютний невіглас чи просто покидьок може запідозрити у слугуванні компартійним бонзам. Що ж, будемо вважати: цей львівський інтелектуал ніколи не читав творів Брайчевського і не чув про нього… А от автор цих рядків прочитав зазначену монографію та наступну книгу Брайчевського – «Походження Русі» - ще у старших класах школи.
Величезний фактографічний матеріал, осмислений у цих книгах, засвідчує: більшість теренів сучасної України перебувало на краю античної Ойкумени – на відміну від Московії, яка видавалася грецьким і римським географам й історикам землею варварів, де жили дивні напівлюди поряд із різноманітними потворами. Не випадково на території сучасного Києва у ХІХ-ХХ століттях були знайдені до шести тисяч римських монет і речі римського виробництва, що засвідчує стабільні зв’язки протоукраїнських і ранніх українських племен із Римською імперією, шлях до якої пролягав передусім по Дніпру та морю. Загалом же на території нинішньої України знайдена значна кількість римських монет; деякі скарби містили одразу по кілька тисяч срібних денаріїв, карбованих в основному по ІІ століття н.е.
При цьому дві третини римських монет, знайдених на території сучасного Києва (а знайдено та зафіксовано далеко не все), локалізовані на невеликій площі – районі Старокиївської гори, Замкової гори та Подолу, що чітко засвідчує існування поселень міського типу, які об’єдналися згодом у певну цілісність. Від Києва, заснування якого в якості княжого граду (замку-фортеці) Брайчевський датує кінцем VI – початком VII століття, здавна, крім річкових шляхів, вели й сухопутні, найважливішими з яких були Соляний і Залозний. Перший – до Солотвина, до соляних копалин, які існували ще в античну добу, доказом чого слугують знайдені там римські монети. Другим їздили на південь «гречаники», тобто він вів до візантійських володінь, передусім до Криму. Після паузи у V-VII століття, викликаної пересуванням Причорномор’ям кочівників на захід, торгівля з Візантією та її кримськими форпостами набувала все більших обертів, що засвідчують, знов-таки, численні знахідки візантійських монет на теренах Києва. Не менше знайдено й арабських дирхемів, що були популярною монетою того часу. У Х столітті дирхеми масово «доїхали» і до Новгорода. Ясна річ, не через Скандинавію. Втім, два клади дирхемів належать до другої половини ІХ століття, а візантійські монети до кінця Х – початку ХІ століття (найбільший скарб становить 1800 монет), знайдений і срібляник київського князя Володимира.
А от про римські монети у Новгороді щось не чути. Натомість у 1970-х у середовищі київських нумізматів ходило чимало римських монет початку нашої ери. Ось таким є «нумізматичне відлуння» часів Кия й Аскольда.
Зауважмо ще два важливих моменти: у похованнях ІХ століття на теренах нинішнього Києва зафіксоване значне число майстерно виготовлених жіночих прикрас, причому не «імпортних», а місцевого виробництва. Так само у ІХ столітті тут зникає власноруч виліплений посуд, його повністю заміщає зроблений за допомогою гончарного круга. Це однозначно засвідчує існування масштабного ремісничого виробництва у передмістях тодішнього Києва. Таке виробництво ніде не розвивається поза захистом потужного феодала та його війська, поза «затінком» добре укріпленого замку. Іншими словами, твердження офіційної російської «історіографії», начебто Київ заснували після Старої Ладоги та Новгороду, - повна маячня. Так само маячнею є те, що це, мовляв, була «варязька факторія». І твердження певної групи «українських» істориків, наче відсутні археологічні знахідки, що засвідчують існування Києва до Х століття, - також маячня. Невже згадані монети ні про що не свідчать? Ба більше: ці «історики» не здатні (чи не бажають?) бачити очевидне: розбудова стольного Києва велася передусім на території, де кілька століть вже існували антські/полянські городища, які поступово злилися в міську агломерацію і за цей час кілька разів докорінно переулаштовувалися, тобто нові будівлі ставали на місце старих. Так, на Замковій (Фролівській) горі «столового» типу (останець плато) культурні шари (товщиною до 5 метрів) засвідчують довготривалу заселеність її. «Починаючи від рубежу нової ери маємо на Замковій горі безперервне нашарування культурних верств, які є свідченням і безперервного заселення гори протягом усього часу від доби зарубинецької культури до пізнього середньовіччя» - писав Брайчевський. І далі: «У V-VIII ст. н.е. життя на Старокиївській горі не припинялось і поселення, яке виникло тут ще в часи зарубинецької культури, продовжувало існувати і в часи побудови найдавнішого Київського городища. (…) Знахідки VI-VIII ст. фіксують наявність людського життя на всіх трьох горах, пов’язаних з іменами Кия, Щека і Хорива». Принагідно ще раз нагадаю думку польського хроніста XVI століття Стрийковського: Київ був заснований 430 року.
На цьому сюжет можна було би вважати вичерпаним, якби не численні тексти в Інтернеті, написані за єдиною схемою з використанням однакових слів і виразів. Мовляв, 1500 років Києву – радянський міф… Біля витоків – український академік Тронько та російський академік Рибаков, «улюбленець партії»… Кияни лише у 1982 році дізналися: місту стільки років… Сучасні методи дослідження довели, що місто існує лише з IX століття… Зв’язку між собою «поселення на цій території» не мали… Обмаль археологічних знахідок… На межі IX і X століть на Дніпрі з’явилася Русь – скандинавські загони, які заснували тут військово-торговельний центр… Династія Рюриковичів… І безапеляційна теза: вчені незалежної України, озброївшись досягненнями світової науки, узгодили майже єдину думку, що мову про Київ як місто можна вести лише з ІХ століття. Крапка.
Як бачимо, львівський інтелектуал фактично дослівно відтворив цю схему. Як і в ній, оминувши навіть згадкою Володимира Антоновича та Миколу Біляшівського, які у другій половині ХІХ століття описали численні знахідки скарбів на території Києва (може, вигадали?) та дослідження самого Михайла Брайчевського (бо сучасна наука їх, бачте, сканселювала, як і практично всі результати роботи українських археологів ХІХ-ХХ століть). Лише не наважився повторити, що Київ – то варязький форпост, і без скандинавів він як місто не існував би.
А який дивовижний збіг зі схемами новітніх російських підручників історії! Можливо, їх також писали «вчені незалежної України, озброївшись досягненнями світової науки»? Щоб довести: ніколи протоукраїнські та ранньоукраїнські спільноти не були здатні на самостійне державотворення. І взагалі: найвидатнішим із істориків Русі є корефан усіх наук Путін В.В.
Що ж, археологічна й історична наука справді розвивається. Серед її «досягнень» у ХХІ столітті – констатація того, що, виявляється, косоворотка являла собою традиційний одяг київських князів і що ніякого напису «коваль Людота» на давньому мечі франкського типу не було, йдеться про таку собі гру тіней. От тільки, схоже, не знали «закривачі», що напис той свого часу зафіксували фахівці Науково-дослідного інституту судових експертиз…
