Одним із симптомів традиційного осіннього загострення політичних (і не тільки політичних) хвороб стала експлікація (варто використати цей науковий термін) більш чи менш оновлених проєктів «хорошої Росії». Тобто такої, в якій буде добре жити усім охочим і яка сприйматиметься гідною та чесною партнеркою Європи, Америки й Азії з Африкою, тобто і глобальним Заходом і глобальним Півднем (за всієї умовності цих термінів, коли Захід включає в себе Австралію, а Південь – комуністичний Китай). Шлях до цього переважній більшості адептів «хорошої Росії» видається доволі простим: усунути від влади «автократа Путіна» та його команду, зупинити його «війну одного божевільного» з Україною, домовитися про добросусідство з усіма довколишніми державами, водночас домігшись від них зняти всі спрямовані проти Росії санкції, особливо економічні й культурницькі. Що ж стосується України, то вона має припинити гноблення російськомовного населення, і тоді відпадуть причини російських агресивних дій щодо неї. З окупованих українських територій війська слід вивести, але «Крим – не бутерброд», за уславленою формулою Навального. А Донбас? Його ж «Ленін подарував Україні»… І взагалі, як висловився один претендент на роль «хорошего русского», визнавши Путіна маніяком: «Україна та її керівники у свою чергу хіба не виявили маніякальну одержимість Донбасом чи Кримом? Хіба не можна було мирно розійтися з ними, як розлучаються цивілізовані подружні пари за згодою?» Забувши згадати при цьому перекинуту туди у 2014 році озброєну публіку без розпізнавальних знаків, перекинуту з-за «поребрика»…
Звичайно, поряд із такою досить різношерстою публікою існують і справді хороші (без лапок) росіяни, як-от історик і політв’язень Александр Скобов, який у своїх статтях охарактеризував тоталітарну Росію значно точніше, ніж Гарвард із Оксфордом, та шахіст і публіцист Гаррі Каспаров. Ясна річ, це і ті, хто зі зброєю в руках безпосередньо бореться з новітньою Російською імперією чи активно допомагає цій боротьбі. Та мова не про них.
Отже, перший різновид «хороших русскіх» – це достатньо галаслива, добре відома у Західній Європі та США публіка, яка прагне радикально змінити Росію завдяки ненасильницьким діям і впливу на владу. Мовляв, лише такий підхід відповідає сучасним принципам демократії. Відтак публіка ця планує взяти участь у т.зв. виборах до Державної думи РФ, призначених на 18-20 вересня. Ходять розмови і про застосування методу «розумного голосування», тобто підтримки не «Єдиної Росії», а інших партій, комуністів чи відвертих нацистів, досвідчених прислужників рашизму у декоративному парламенті (це не красива метафора, а термін політичної науки). Росіян кличуть прийти на виборчі дільниці, взяти бюлетені та продемонструвати своє «фе» Путіну. Чи треба зазначати, що подібними акціями реально буде продемонстроване зовсім інше, а саме міфологема такого «народовладдя», яке існувало і в СССР, і в Третьому Райху? Де-факто така публіка – союзники «колективного Путіна», який становить більшість населення Росії.
Інший різновид «хороших русскіх» помічено навколо партії «Яблуко», яка намагалася взяти участь у виборах, легітимізуючи цим тоталітарний лад у РФ і не вимагаючи його знищення. Проте «кремлівські чекісти» дійшли думки, що у разі участі «Яблука» у виборах і ймовірного проходження партії до Думи в останній може опинитися двоє-троє відчайдухів, які, не зважаючи на загрози своєму життю і на партійне керівництво, спробують використати трибуну для викриття незліченних злочинів рашизму, – і заборонили участь «яблучників» у дійстві 18-20 вересня. І хоча дехто з цієї тусовки спробує прорватися у Думу через мажоритарні округи, шансів на це у нього не буде в силу настроїв населення (по всій РФ теоретично можна зібрати десь 10-12% голосів, а в окремому окрузі набрати більшість нереально; в крайньому разі, накреслити «правильні» дані в мажоритарному окрузі нескладно, сам був свідком як це малював райком компартії у березні 1988 році на довиборах, і де – у Києві!). І знов-таки, «Яблуко» де-факто теж грало і грає на боці Путіна.
Не випадково останній у телезверненні попросив росіян обов’язково реалізувати своє конституційне право та взяти участь у виборах. Він наголосив, що участь у виборах – це загальний внесок у перемогу Росії. І для певної категорії сторонніх західних спостерігачів це однозначно виглядатиме як наочне свідоцтво наявності в РФ демократії, як символ легітимності Путіна, особисто Владіміра Владіміровіча й усього «колективного Путіна»…
Речницею ще однієї групи «хороших русскіх» виступає Юлія Латиніна. Хтось, переконаний, досі її вважає лібералкою та ворогом рашизму. Але… Ось фрагмент її виступу на «Эхе Москвы» у розпал «гібридної війни»: «Великою катастрофою була загибель Російської імперії, яку влаштували більшовики. Це була велика ганьба, що ми винесли на собі тягар Першої Світової й опинилися поза переможцями. Я б із задоволенням, працюючи в жанрі альтернативної фантастики, розглянула світ, в якому столиця Росії перебувала б у Константинополі, а балканські слов’янські країни частково знаходилися б у складі Австро-Угорщини і частково знаходилися б у складі якоїсь великої Росії… Більше того, я навіть не проти, щоб стався її поділ на Росію й Україну, але то була б Україна, яка вже говорила російською». Ґвалт! Адже саме війна за Константинополь, а не капосні більшовики розвалила імперію! І проголошена республіка була зовсім не більшовиками! Історичні знання «інтелектуалки» Латиніної, як бачимо, на рівні Путіна. І погляд на Україну в основі має спільне: Україна мала би втратити свою «провінційну» мову і культуру, стати такою собі «другою Росією», і тільки після цього одержати незалежність (із російських рук, ясна річ). Відтак зрозумілими є всі нинішні інвективи Латиніної щодо України – мовляв, це «другий ХАМАС». А так би добре було жити у «російській Україні» без українців і Путіна…
Утім, наразі й без Латиніної вистачає «хороших русскіх», охочих перетворити Україну на «Росію 2.0» без української державної мови та домінування української культури. Втім, це окрема тема.
Тут же зазначу, що американський аналітик Майкл Рубін запропонував обійтися без «Росії 2.0», а демонтувати цю державу та повернути сусідам загарбані нею території. Майкл Рубін вважає, що поділ Росії на 4-5 держав не був би ані безпрецедентним, ані дивним. Уроки XX та XXI століть, на думку Майкла Рубіна, показують, що миру не буде, якщо Росія залишиться єдиною. Міжнародне співтовариство має розпустити Росію за прикладом розпуску Австро-Угорської імперії. У такому разі окуповані Росією території могли б повернути собі Фінляндія, Польща, Україна та Японія. Як на мене, ідея не така вже й абсурдна, не те що марення «хороших русскіх», чи не так?
