Російсько-українська війна Путіна закріпила місце Заходу і України в світі на багато десятиліть наперед. Вона продемонструвала єдність і згуртованість західного світу, який не дивлячись на деяку обережність у питанні допомоги Україні, підвередив, що його домінування настільки вкорінене у міжнародну систему безпеки, що ніщо не здатне похитнути його основи.
При цьому Америка не тільки впевнено демонструє своє лідерство, але й залучає європейські країни до рівноправного партнерства, за якого європейці вже готові самі платити за свою безпеку і усвідомлений вибір свого шляху.
Агресія Путіна відродила єдність держав, які входять в НАТО і слугувала зближенню Східної та Західної Європи. Він хотів зруйнувати НАТО, а натомість відродив Північноатлантичний альянс, надавши його діяльності нового імпульсу.
Після 24 лютого 2022 року весь світ побачив нову Україну, яка веде героїчну боротьбу за своє існування. Історичне, жорстоке і прораховане військове протистояння мусить закінчитися перемогою українців. Через свою початкову військову перевагу в Москві мали ілюзорне бачення російського домінування. Та, як виявилося, ця “перевага” була фікцією. Українці, батальйон за батальйоном, перемелюють російські окупаційні війська, а особливих резервів у Російської Федерації просто немає в наявності.
Єдиним виходом у цій критичній ситуації для Путіна буде знову опустити “залізну завісу”, і годинник настання цього моменту почав незворотно цокати. Москва готується до ізоляції від всього цивілізованого світу, і це буде єдиним шансом для диктатора зробити спробу зберегти свою владу над Росією.
Водночас в Сполучених Штатах має прийти розуміння того, що російсько-українська війна – це єдиний шанс для Америки виграти Третю світову війну безпосередньо не приймаючи в ній участі.
Досі війна з Росією відбувалася тільки на українській території, що переконало російську злочинну кліку в їхній цілковитій безкарності. Ця ситуація мусить докорінно змінитися. Україні має бути надана така зброя, щоб вона сама могла атакувати РФ на її території.
Росіяни мусять відчути на собі в повній мірі усе те, що вони з 24 лютого робили в Україні. І все це повинно повернутися назад в Росію. Мова йде про атаки на російські військові об’єкти, військові заводи, підприємства військово-промислового комплексу РФ, мости, залізничні дороги, щоб донести до пересічних росіян, що без зміни влади і припинення війни, їм ніхто не зможе гарантувати безпеку в їхній країні. Усі воєнні злочини путінського режиму в Україні мусять бути покарані, а винні притягнуті до неминучої відповідальності.
Не перенісши боротьбу з Росією на російську територію, ми втрачаємо шанс швидше закінчити цю війну, оскільки не всі росіяни взагалі нині усвідомлюють те, що в дійсності відбувається в Україні. Не відчувши на собі хоча б частину страждань, які через їхню байдужість і відстороненість зазнає український народ, вони, засліплені телевізійною пропагандою, продовжуватимуть ігнорувати ті колосальні військові втрати, котрі зазнає російська армія.
Вся концепція ненадання Україні наступальної зброї ґрунтувалася раніше на тому, що Путін може застосувати ядерну зброю. Хоча західним розвідкам чудово відомо, що якщо б він навіть віддав команду її застосувати, то бажаючих виконувати цей злочинний наказ відшукати буде дуже важко. Навряд чи хто з військових бажає виступити у ролі самогубць.
А якщо він використає хімічну зброю проти невинного цивільного населення, то це тільки тому, що Захід проявляє слабкість. Путін продовжуватиме вбивати дітей в Україні, поки Захід не проявить силу. Війна йде вже півтора місяця, проте українці й досі не отримали того, що нам потрібно, щоб зупинити і відкинути ворога на його територію.
Перестаньте турбуватися про те, що Росія розпочне Третю світову війну, вона вже розпочалася в Україні.
В Україні Росія веде варварську війну без правил. Путін куди більш небезпечний, ніж ліквідований свого часу терорист номер один Осама бен Ладен, а Російська Федерація, якою керує пітерське організоване злочинне угрупування, загрожує світовій стабільності і миру набагато сильніше, аніж сумнозвісний ІДІЛ.
Величезною стратегічною помилкою після краху комунізму та розпаду СРСР було протягом трьох десятиліть вважати, що збільшення торгівлі з РФ знизить ризики конфлікту з нею. І що залежність Європи від російських енергоносіїв призведе до дружби з Москвою.
Росія потребує тотального очищення від свого тоталітарного минулого і тоталітарного сьогодення. Щоб цього не сталося в Кремлі вирішили показово знищити Україну, думаючи що ніхто не прийде їй на допомогу.
Якщо цього імперського монстра не добити зараз (і не тільки санкціями), то можна не сумніватися, що й далі Москва буде відкрито погрожувати ядерною зброю не тільки своїм сусідам, а й всьому світові.
Парадоксом сучасної дипломатії стало те, що завдяки доступній цифровій інформації існує величезний ринок формування думки. Політики грають на наратив. А деякі світові лідери продовжують вірити у те, що російського “політичного хакера” ще якось можливо урезонити словами. Ніби він, десятиліттями перебуваючи на неправильній стороні історії, може піддатися на умовляння президента Франції Еммануеля Макрона чи канцлера Німеччини Олафа Шольца.
Зараз Росія, безумовно, є набагато агресивнішою, ніж пізній Радянський Союз, не дивлячись на те, що її військові можливості є лише частиною того, що мав у своєму розпорядженні СРСР чи Варшавський договір. Що підштовхує колективний Захід збільшити витрати на оборону до того рівня, який був у роки Холодної війни.
Прийняття нової реальності не має передбачати, що після війни в Україні Росія буде настільки ослабленою, що на відновлення нею своєї військової потуги можна не звертати увагу. Якщо Російську Федерацію не “добити” остаточно, то загроза від неї, через деякий час, може навіть перевершити рівень, котрий був до лютого 2022 року.
Не дивлячись на те, що війна з Росією ще не закінчилася, Україна вже зараз мусить винести з неї уроки для своєї безпеки. А оскільки Франція і Німеччина, через віру в “Мінськ-2”, показали, що вони були нездатні зрозуміти, як боротися з російською агресією, а Угорщина в особі прем’єр-міністра Віктора Орбана взагалі позиціонувала себе прихильником Путіна, можна говорити про те, що європейська система безпеки сьогодні потребує кардинально інших підходів.
Одним із них цілком могла би стати ініціація Україною разом з Сполученими Штатами, Великою Британією, Канадою, Польщею, Україною, Фінляндією, державами Балтії та країнами колишнього Варшавського договору зі Східної Європи, які мають безпосередній досвід російської агресії, формування Організації Договору про Балтійське море (Baltic Sea Treaty Organisation (BALSTO). Яка буде здатна стати ефективною силою для боротьби з російською агресією будь-де вздовж західного кордону Російської Федерації.
Не виключено, що і в інтересах Туреччини було б приєднатися до нової організації BALSTO, враховуючи їхню давню стратегічну мету – не допустити, щоб Росія контролювала Чорне море. А після визволення від диктатури Лукашенка до BALSTO може долучитися і Білорусь.
Не дивлячись на те, що Путін постійно робить вигляд, що готовий піти до кінця в протистоянні з Україною і Заходом, з історії відомо, що навіть найлютіші диктатори здатні перенести принизливі поразки. Так Саддам Хусейн пережив поразку у Першій війні в Перській затоці, а Сталін пережив поразку в Зимові війні проти Фінляндії.
Існування режиму Путіна доходить до своєї логічної розв’язки. Тому не потрібно опасатися, що після його усунення у той чи інший спосіб може прийти хтось гірший. Гіршого просто бути не може.
