Розбиралися з
Volodymyr Akhundov і ось, що у нас вийшло:
1. Ердоган хоче повернути час назад.
Мабуть, це типова риса автократичних режимів.
Часи, коли Кіпр був колонією Османської імперії, а Егейське море її блакитною батьківщиною – одна зі сторінок історії, яка не давала та досі не дає спокою Туреччині, як наслідок Кіпру та Греції.
2. Туреччина окупувала 36% території Кіпру в 1974 році.
Близько 30% кіпріотів покинули свої домівки, тисячі зникли безвісті, запроторені до таборів або вбиті.
На Північному Кіпрі Туреччина розмістила свої воєнні бази, і життя там можна сказати зникло.
Окупація не визнана цивілізованим світом.
Туреччина не визнає уряд Кіпру та він не може вступити в НАТО через територіальний конфлікт.
3. Більше 70% кіпріотів - грецького походження (греко-кіпріот), а острів є грецьким сусідом.
Греція історично мала з Кіпром тісні стосунки, надавала воєнну допомогу, та зробила значний внесок в те, щоб Туреччина не просунулася далі в окупації.
4. Туреччина вважає, що континентальний шельф Егейського моря з покладами вуглеводнів належить їй.
Бо нібито такі права мають лише материкові країни.
Греція очевидно з цим не згодна.
Логічним вирішенням був би суд в Гаазі, але до нього справа так і не дійшла.
Через це Туреччина досі не ратифікувала Конвенцію з морського права ООН.
Тому й не може вступити до ЄС, бо ратифікація є обов’язковою передумовою.
5. Були часи, коли біля храму Ататюрка вибухали бомби, а в Стамбулі за кілька годин знищувалися тисячі магазинів, будинків, церков і могил представників грецької меншини, десятки людей було вбито і ще багато отримали поранення.
У 1964 році прем'єр-міністр Туреччини Ісмет Іньоню відмовився від греко-турецького договору про дружбу 1930 року і вигнав приблизно 50 000 греків.
Турецький закон 1971 року націоналізував релігійні середні школи та закрив семінарію Халки на острові Хейбелі в Стамбулі, яка з 1844 року навчала грецького православного духовенства і донині залишається проблемою в дипломатичних відносинах.
6. Як наслідок з 1990-х років Греція озброювала свої «береги», щоб захищатися, а Туреччина, щоб забрати.
7. ЄС, НАТО та світ все більше залучався до конфлікту в прагненні не допустити воєнного протистояння.
Сьогодні конфлікт вже торкається ще й Лівії, Ізраїлю, Єгипету та ОАЕ, і загрожує війною між двома союзниками по НАТО в Егейському морі.
8. В 2019-2020 роках Анкара, шукаючи права голосу в енергетичних проектах, які Греція з партнерами планувала в обхід Туреччини, відправила сейсмічні дослідницькі кораблі у спірні води, втрутилася в громадянську війну в Лівії та підписала угоду про розмежування морського простору з Тріполі.
У липні-серпні 2020 року турецькі та грецькі військові кораблі таки зіткнулися один з одним у стані підвищеної бойової готовності.
Через кілька тижнів під тиском лідерів ЄС вони розійшлися, але схоже не назавжди.
9. Макрон очолює в ЄС тих, хто виступає проти все більш агресивної зовнішньої політики Туреччини і не розглядає її як партнера в Середземному морі.
Він запропонував французьку військову підтримку прем'єр-міністру Греції Кіріакосу Міцотакісу , включаючи можливий продаж 18 літаків Rafale.
«Ми повинні створити Pax Mediterranea, тому що ми бачимо, як імперська регіональна держава повертається з деякими фантазіями про власну історію, і я маю на увазі, по суті, Туреччину», - сказав він на конференції в Лугано
Жак Атталі, радник колишнього президента Франції Франсуа Міттерана, нещодавно сказав:
«Ми повинні почути, що каже Туреччина, сприймати це дуже серйозно і бути готовими діяти всіма засобами.
Якби наші попередники серйозно сприйняли виступи фюрера з 1933 по 1936 рік, вони могли б перешкодити цьому монстру накопичити кошти для того, щоб робити те, що він робив».
«Росія, Китай і Туреччина є ревізіоністськими державами, які не визнають статус-кво, заснованого на світовому порядку, який значною мірою був визначений Заходом у 1945 та 1991 роках.
Вони відчувають сміливість через новий глобальний баланс сил і політику США.
Де вони зупиняться? Що робити європейцям?», - говорить колишній представник Франції в ООН Жерар Аро
Туреччина, в свою чергу звинувачує Францію в істерії та роздратуванні.
10. Німеччина - провідний посередник між Туреччиною та Грецією, що сподівалася розширенням митного союзу між Анкарою та ЄС заспокоїти суперечку.
Греція це розглядала як винагороду за знущання.
Але Німеччина переконувала, що потрібні і морква, і палиці.
При цьому Берлін нагадував Ердогану, що брязкання зброєю - комерційний глухий кут, бо на видобуток газу на невизнаних світом родовищах жодна нормальна приватна компанія не піде.
І деякі зусилля на той момент Меркель мали певний прогрес - Ердоган тимчасово призупинив турецьку розвідку поблизу Кіпру в спірних водах.
Але Туреччина не довіряє Німеччині, стверджуючи що ЄС упереджено ставиться до існуючих членів: Греції та Кіпру.
11. Ізраїль, Єгипет, Греція, Кіпр, Італія, Йорданія та Палестинська автономія на противагу Туреччині сформували форум East Med Gas для розробки спільного плану видобутку та експорту газу з регіону.
Приєднання розглядали також Франція та ОАЕ, що створювало імпозантну антитурецьку мережу.
Країни навіть вирішили побудувати однойменний газогін, але на початку цього року, як поступку в бік Туреччини, США, що мали взяти на себе частину фінансування, відмовилися від проекту, чим його поховали.
Хоча експерти кажуть, що це рішення мало під собою ще й комерційний підтекст, бо ціна проекту не відповідала профітам від нього.
12. Деякі турецькі аналітики бачать у цьому геополітичну проблему 21-го століття і шанс кинути виклик угодам, укладеним століття тому на тлі розпаду Османської імперії.
«Ми захищаємо нашу блакитну батьківщину.
Це оборонна доктрина після того, як наш континентальний шельф був вкрадений Грецією та Кіпром, що представляє найбільший геостратегічний виклик століття», - Джем Гюрденіз, колишній адмірал.
Окремі прихильники Ердогана стверджують, що в момент історичної слабкості і без військово-морського флоту Туреччина була змушена підписати в 1920-х роках невигідні для неї договори і зараз самий час відновити територіальну справедливість.
13. Чи є цей конфлікт лише суперечкою про газ, або Ердоган планує привласнити панісламську османську ідеологію, щоб посилити себе політично всередині країни, - невідомо
14. Останні тижні відбулося загострення на тлі ревнощів Ердогана щодо зближення Афін з Вашингтоном.
«Ми домовилися не включати треті країни в наші суперечки.
Незважаючи на це, минулого тижня він відвідав США, виступав на Конгресі та попередив їх не давати нам F-16», - розразився гнівом Ердоган на адресу Міцотакіса після його візиту до Вашингтону з дружиною та зустрічі з подружжям Байденів
Виступаючи з історичною промовою в конгресі 17 травня, Міцотакіс, хоча й не назвав Туреччину, але попередив про небезпеку:
«Останнє, що потрібно НАТО в той час, коли наша увага зосереджена на допомозі Україні перемогти агресію Росії, — це ще одне джерело нестабільності на південно-східному фланзі НАТО.
І я прошу вас враховувати це, коли ви приймаєте рішення щодо оборонних закупівель щодо східного Середземномор’я»
Мотивація Міцотакіса, в принципі, зрозуміла. Навряд чи військове посилення Туреччини при Ердогані сприятиме спокою в регіоні.
15. На додаток, Афіни збільшують витрати на оборону в сім разів у порівнянні з минулим роком, справедливо пояснюючи це збільшення повітряних вторгнень турецьких літаків.
16. Анкару дратує те, що Вашингтон розглядає Грецію як «надійного» партнера, розширяє військову присутність в країні та укладає угоди про взаємну оборону.
При цьому, коли щось схоже робила Росія, Ердогана це чомусь не нервувало.
Цього місяця Вашингтон забезпечив ще три бази в Греції, і завершив угоди про надання Афінам найсучасніших систем озброєння.
Між країнами розвиваються бізнес зв’язки, а «руський мир» чим далі, тим більше залишається в минулому.
«На даний момент в Греції є 10 баз. В чому причина? Кому вони погрожують? З якої причини ці бази будують у Греції?», - обурювався в понеділок Едоган
Однак у самій Греції та на Кіпрі багато хто досі вважає, що США закрили очі на вторгнення Туреччини в 1974 році, щоб заспокоїти свого союзника в часи холодної війни.
Тим часом курдські союзники США все ще борються з наслідками рішення колишнього президента Дональда Трампа дати зелене світло на вторгнення Туреччини в північну Сирію в 2019 році, яке вона знов збирається повторити сьогодні.
17. Одночасно відносини США з Туреччиною зіпсувалися.
Санкції США проти Туреччини після закупівлі нею ракетної системи С-400 у Росії завдали особливої шкоди відносинам, а також постійним зовнішньополітичним розбіжностям у Сирії, на Кавказі та в Східному Середземномор'ї, де Греція та Туреччина є суперниками.
Після цього Туреччина була виключена з програми американських винищувачів F-35.
У березні Ердоган під час телефонної розмови з Байденом просив скасувати «несправедливі» санкції та прискорити продаж винищувачів F-16.
Конгресмен-республіканець Гус Білліракіс заявив, що він «категорично проти будь-якого продажу» зброї Туреччині.
Конгресмен-демократ Кріс Паппас підтримав, заявивши, що він працюватиме, щоб «не допустити потрапляння F-16 або будь-якої іншої зброї американського виробництва в руки Ердогана».
Крім Палати представників, продаж нової зброї також стикається з опозицією в Сенаті, в тому числі з боку членів власної партії президента Байдена.
18. Висновки? Знов без них, бо фактів достатньо, щоб ви їх зробили самі.
