Звільнення Херсону – справді велика перемога. Вона резонує не тільки в Україні та Росії, а й у всьому світі. Причому росіяни не просто полишили місто, а полишили його назавжди, що б там не говорили у Кремлі. Вони діяли за сталінською методичкою: знищили водогін, електропостачання, опалення, телефонний зв’язок, вивезли весь комунальний транспорт, музейні цінності, навіть тварин із зоопарку. Так було з Києвом у вересні 1941-го. Сталін тоді подумки попрощався з ним і прирік на повне знищення. Щоправда, завдяки німецьким саперам була врятована чимала частина історичного центру столиці України, тобто плани «вождя народів» здійснилися не повністю. І щодо Херсону методичку не вповні реалізували завдяки діям ЗСУ й опору місцевих патріотів. Але в обох випадках кремлівські бандити не мали жодних моральних забобонів, водночас мали час на знищення критично важливої інфраструктури забезпечення існування містян. І не забуваймо: за папірцем, який зветься «конституцією РФ», Херсон є російським містом, а його жителі – росіянами. Та коли Кремль і Луб’янка дбали про росіян – без лапок й у лапках, бодай про їхнє фізичне виживання? Імперські інтереси понад усе!
Як відновити в умовах зими хоча б мінімальне життєзабезпечення херсонців? Щодня окупанти з лівого берега Дніпра обстрілюють місто, гатять по набережній, де цивільне населення набирає воду, де городяни рибалять, б’ють по відновлюваним інфраструктурним об’єктам і просто по пунктах роздачі їжі та житлових кварталах. А на додачу Херсон ущент замінований – довелося, скажімо, підірвати будівлю поліції, бо вона була перенасичена мінами, так само перенасичені й об’єкти електропостачання. Влада закликає херсонців на зиму виїхати до тилових регіонів, але влаштувати таку евакуацію та нормально розселити людей непросто, а вижити у полишеному й обстрілюваному рашистами місті буде дуже й дуже складно…
А цього ж усього могло і не бути, і Херсон був би звільнений іще на початку вересня, і багатьох лих в Україні можна було б уникнути. Якби не «магічна формула», застосовувана керівництвом деяких ключових союзників України – «тільки не допустити ескалації конфлікту». І не практичні наслідки втілення цієї «магії». Бо ж надати Україні американські винищувачі-перехоплювачі, щоб закрити небо, не можна – це «ескалація конфлікту», ледь не «третя світова війна». Надати ударні безпілотники дальньої дії теж не можна – це «ескалація». І тактичні ракети дальністю дії 300 кілометрів також. І танки «Абрамс» чи «Леопард», навіть перших моделей (у США зберігається, якщо не помиляюсь, 2700 таких «Абрамсів», невідомо, навіщо, на це витрачаються кошти платників податків, але зменшити обсяг цих коштів, передавши частину танків Україні, теж не можна – «ескалація». Ба більше – кількість переданої артилерії державами НАТО «гомеопатична» у порівнянні з числом нехай і здебільшого старих, нехай значною частиною зношених, але активно задіяних на фронті російських артустановок…
А тим часом, якби в серпні на фронті з’явилося дві-три сотні танків «Абрамс» перших випусків (які кращі за більшість російських танків), іще дві-три сотні броньованих машин піхоти, десятка зо два додаткових РСЗВ, сотня додаткових 155-мм гаубиць, відповідні системи ППО і нехай навіть не сучасні винищувачі-перехоплювачі, а два-три десятки легких літаків поля бою SuperTukano, які здатні «по-зрячому» збивати дрони і частину крилатих ракет (американці їх свого часу замовляли у бразильського виробника для Афганістану, не боячись звинувачень), то ситуація склалася би принципово інша. З’явився би серйозний шанс відсікти й оточити все лівобережне угруповання рашистів, вийти до Перекопу і Чонгару, визволити Мелітополь і низку інших окупованих міст, а під вогневим контролем змогли б тримати Донецьк, Маріуполь і Луганськ. Ми всі бачили, яка шалена паніка охопила війська окупантів і їхніх посіпак унаслідок контрнаступу ЗСУ на Харківщині, скільки справної бронетехніки вони кинули, – а якби цей удар був підкріплений іншим, іще потужнішим? Куди б добігли рашисти?
Але магічна формула: «Не допустити ескалації» спрацювала. Мовляв, якщо дати Україні вдосталь потужного озброєння, це спонукає Росію до зростання насильства по відношенню до українців. Оці рядки я пишу під час повітряної тривоги, коли в Києві чутно вибухи та роботу ППО; невідомо, скільки часу у нашому районі не зникатиме електроенергія, бо є, як уже сказано, «влучання в об’єкт критичної інфраструктури». Ну, а те, що тривоги зумовлюють зупинку міського транспорту, припинення роботи медзакладів і частини супермаркетів, тобто напівпараліч столиці, говорити не доводиться. А якби описаний вище наступ відбувся, рашисти не змогли б обстрілювати модернізованими ракетами С-300 Миколаїв і Запоріжжя – у тих не вистачало б дальності дії, – та змушені були б відвести Чорноморський флот із Севастополя до Новоросійська й Туапсе, чим різко зменшили б небезпеку від ударів ракетами «Калібр». І Херсон не обстрілювали б. Але… І ще раз «але».
Утім, погляньмо, що встиг зробити Кремль за той час, коли Україні не дали здійснити масштабний наступ (а наприкінці серпня – на початку вересня численні незалежні експерти говорили про його можливість і вірогідний успіх). Отже: терміново проведені фейкові «референдуми», проголошення «незалежності» Запорізької та Херсонської областей, «входження» цих областей плюс «ЛДНР» до складу РФ, перша хвиля мобілізації в РФ, за якою вже піднімається друга, створення приватної пригожинської «армії зеків», використання сотень іранських дронів-шахедів (під псевдо «Герань-2»), нарешті, серія масованих ракетних ударів по українській енергетиці й іншій критичній інфраструктурі напередодні зими, наслідком чого стало знищення чи серйозне пошкодження половини енергетичних об’єктів країни, вимушене припинення роботи цілісної енергосистеми України… Це, звісно, не все, чого домоглася Росія, якій істотно допомогли ті, хто «запобігав ескалації». А головне – що за умов усіх «страшних» санкцій близько 75% населення РФ підтримує війну проти України, вважаючи цю війну війною проти НАТО та США, війною, в якій Росія здатна і повинна перемогти «розтлінний Захід».
І, до речі, про небезпеку застосування Кремлем ядерної зброї: вона, як на мене, зросла за останні місяці, бо після «приєднання» до РФ чотирьох українських областей остання «має право» (дійсне в очах 75% населення самої Росії та в очах десятків, якщо не сотень мільйонів прихильників «великого Путіна» у світі) захищати «свою територію» за допомогою зброї масового знищення. Тобто намагання «не допустити ескалації» якраз і мало наслідком серйозну політичну та військову ескалацію російської агресії. Ба більше: схоже, ці намагання лише підтвердили переконання Кремля, що НАТО та США капітулюють, якщо на них сильно натиснути. Що далі?
