Путін схожий на хулігана, який напав на меншого за себе, не врахувавши того факту, що тому можуть допомогти. І тепер, коли його б’ють, починає заявляти, “якщо ти даси мені те, що я хочу, я дозволю тобі припинити мене бити”
Китай, лідер якого Сі Цзіньпін, під час зимових Олімпійських ігор в Пекіні у лютому 2022 року, фактично благословив російського диктатора Путіна на війну з Україною, тепер з усіх сил намагається публічно озвучувати свою нейтральну позицію. Так у китайській впливовій газеті “Global Times”, яка є англомовним варіантом “Женьмінь Жібао” – офіційної газети Центрального Комітету Комуністичної Партії Китаю, вийшла стаття під промовистою назвою “Російсько-український конфлікт “може загостритися” через весняний наступ США та НАТО через 1 рік”. Та підзаголовком “Китай стане посередником, що дотримується нейтральної позиції, коли США створюють перешкоди для російсько-українських переговорів”.
Її автор, пекінський репортер “Global Times” Ван Ци, починає свою статтю так: “Російсько-український конфлікт сповзає до ескалації та війни на виснаження, ризики як прямого втручання НАТО, так і використання Росією тактичної ядерної зброї зростають, попередили китайські експерти після галасу США та НАТО щодо російського “весняного наступу” та контрнаступу України. І наближається річниця початку конфлікту. Оскільки ознаки можливого припинення військового конфлікту все ще здаються далекими, експерти закликали деескалувати ситуацію до того, як з’являться додаткові наслідки”.
Очевидно, що автор, перед яким поставили завдання полякати Україну, Америку і Європу застосуванням “ядерної зброї” та “додатковими наслідками”, просто таки зобов’язаний це робити публічно, наслідуючи російських пропагандистів, котрі щодня на своїх телешоу пояснюють путінським підданим, що виграти у ядерної держави просто неможливо.
Деспотичні режими Росії і Китаю не можуть довіряти один одному, і нині стали просто ситуативними союзниками. Сі Цзіньпін використовує Путіна, як таран проти США, сподіваючись цим гранично ослабити свого противника, перед тим, як приймати остаточне рішення стосовно Тайваню.
При цьому тоталітарні системи передбачувано ненадійні, оскільки ними керують особи на яких практично усе замкнуто. І закони, як в Російській Федерації, так і в Китайській Народній Республіці є лише інструментом зміцнення влади правителів. Вони спочатку по ходу змінюють правила, щоб ті відповідали меті можновладців, а потім використовують демагогію, щоб “пояснити”, чому вони це зробили і для чого.
Очевидно, що ні в Москві, ні в Пекіні не очікували такого перебігу війни розв’язаної Росією в Україні, тому тепер китайські експерти змушені закликати до “деескалації”, звісно ж, на умовах Кремля. Можливо, що зараз і сам Путін жалкує про своє рішення вторгнутися в Україну, але вже переграти назад нічого нікому не вдасться. Час розплати повільно, але неухильно наближається.
Образно кажучи, Путін схожий на хулігана, який напав на меншого за себе, не врахувавши того факту, що тому можуть допомогти. І тепер, коли цього хулігана б’ють, він починає заявляти, – “якщо ти даси мені те, що я хочу, я дозволю тобі припинити мене бити”.
На початку так званої “спеціальної операції” Путін, ймовірно, узгодив свої плани щодо України з Сі Цзіньпіном, який їх схвалив, припускаючи, що Російська Федерація легко подолає Україну. Що б підірвало престиж Сполучених Штатів і Заходу та передало ключі від воріт Тайваню Сі Цзіньпіну. Та натомість вийшло, що російські війська не здатні просуватися вперед, західний світ показав свою колективну міць, а Тайвань знаходиться від рук Сі Цзіньпіна значно далі, ніж до початку війни.
Ван Ци продовжує: “Експерт з питань Східної Європи Китайської академії суспільних наук Чжао Хуйжун заявила “Global Times”, що “США і НАТО, афішуючи російський “весняний наступ” і контрнаступ України, готуються до ескалації військового конфлікту та згуртовують союзників. Ескалація та побічний ефект здаються неминучими в той час, коли жодна зі сторін не бажає йти на компроміс”. Чжао Хуйжун зазначила, що “точка перелому у військовому конфлікті ще не настала. НАТО все більше втягуватиметься в російсько-український конфлікт. Насправді НАТО вже бере участь у розвідці, навчанні солдатів, постачанні зброї, за винятком останнього кроку – безпосереднього направлення військ”.
Для України “компроміс з Москвою” може полягати лише в тому, що вона виходить з усіх окупованих українських територій, і далі вже можна домовлятися про те, як Росія буде виплачувати репарації Україні. Так, і тільки так. Ну а з приводу НАТО, то чому б не повторити повністю мантри путінських пропагандистів, що, мовляв, “Росія воює не з Україною, а з НАТО, і тому у неї нічого з українцями не виходить”. Складається враження, що і в Росії, і в Китаї, з одного спільного центру диктують, як подавати інформацію про цю страшну війну.
Зараз Путін настільки божевільний, що його ірраціональність становить реальну небезпеку для світу. У Пекіні не можуть цього не розуміти. Однак “асоціація невдах” даремно очікує на падіння України. Російська Федерація зараз входить в термінальний стан, а Китай вже пройшов точку піку свого економічного зростання. З його населенням, яке ось-ось увійде в період драматичного старіння, за яким прогнозується непоправний спад, та великими проблемами з надмірно розширеним ринком нерухомості, котрий опинився на межі краху.
Сьогодні Китай все більше стає схожим на Японію кінця 1980-х років. Його економіка є найслабшою за більше, ніж життя одного покоління. І хоча це ще не рецесія, однак “золотий вік” Китайської Народної Республіки явно добігає до свого кінця.
Війна Путіна в Україні лише загострила економічні проблеми Китаю, підвищивши вартість продовольства та енергії, що значно погіршує стан сімейного бюджету для більшості пересічних китайських споживачів. Тільки ціна на рис, наприклад, у 2022 році зросла на 20 відсотків. І це викликає збільшення невдоволення серед китайського населення, на що Сі Цзіньпін мусить звертати пильну увагу, оскільки це впливає на його власну популярність і, зрештою, на стійкість його влади. Таким чином, економічні наслідки війни Путіна мають негативні політичні результати для Сі Цзіньпіна, як у Китаї так і на міжнародній арені.
Однак для “експерта з питань України” Ван Ци це не має жодного значення. Він наводить твердження Ян Цзіня, асоційованого наукового співробітника Інституту досліджень Росії, Східної Європи та Центральної Азії Академії суспільних наук Китаю, який сказав “Global Times”, що ситуація “зайшла в глухий кут, тому “весняний наступ” і “контратака” можуть бути більше психологічним змаганням. “Солдати з обох сторін виснажені і потребують підвищення морального духу”.
Невідомо кого він цим хоче переконати. Адже низький моральний дух – це у путінських терористичних угрупувань, які вторгнулися на українські землі. І саме вони несуть великі втрати у живій силі та вже відчувають нестачу боєприпасів й військової техніки. В української армії високий моральний дух і мотивація до перемоги, адже вона захищає свою батьківщину і свободу свого народу. Китай же хоче підштовхнути Україну до капітуляції на умовах Кремля, і його інформаційна обслуга навіть цього не приховує.
У “Global Times” Ян Цзінь далі проголошує чергову “лякалку” для українців: “Росія, як військова держава, не збирається дозволити собі стати стороною, що програла. Росія має засоби, щоб переконатися, що вона не програє, наприклад, за найгіршого сценарії, коли деякі види зброї масового знищення можуть бути використані”.
Та немає жодного значення, що може собі дозволити Російська Федерація, а що ні. Путін добровільно прийняв рішення про вторгнення в Україну. І американці йому вже давно пояснили, що буде, якщо Росія наважиться застосувати в Україні тактичну ядерну зброю. Тому говорячи про можливі наслідки, необхідно обов’язково враховувати й найгірші сценарії для Кремля. Який занадто вже далеко зайшов у своїх геополітичних іграх у “велику державу”, думаючи, що на Заході втомляться і відмовляться від підтримки України.
Варто зазначити, що за межами Китаю проблемою вважають Росію, а не США чи Захід. А КНР розглядається, як головний союзник Росії. У більшості країн світу Російську Федерацію визнають, як агресора і причину зростання цін на продовольство та енергоносії й, взагалі, головну дестабілізуючу силу в світі. Тому більшість міжнародної спільноти негативно сприймає Китай як союзника Росії.
І дивно бачити, як Китай, який робить вигляд, що він зберігає нейтральну позицію, в дипломатичних виступах і пресі чітко стає на бік Путіна. У той час, коли тільки російський диктатор може припинити війну в Україні, вивівши з наших територій свої війська. Але чомусь в Пекіні хочуть “миру” за умовах Кремля і не втомлюються про це постійно говорити.
Не дивлячись на те, що в Україні справи для Путіна на полях боїв йдуть від поганого до гіршого, він вперто тримається за свою божевільну ідею знищити Українську державу. Російські війська в Україні деградовані та деморалізовані, однак Москва сподіваються на те, що відбудеться якесь чудо і раптово вона зможе реалізувати усі геополітичні путінські ідеї фікс.
Путінська Росія стала практично васалом Китаю, і тільки на нього вона зараз може розраховувати. КНР також підтримує “вісь зла”, яку організувала Москва – це “Сирія-Іран-Венесуела-Північна Корея”. І хоча поки що в Пекіні не наважуються відкрито виступити проти Сполучених Штатів і колективного Заходу, проте Китай усіма своїми діями щодо війни Росії в Україні постійно демонструє свою позицію, що “вторгнення Росії в Україну не є актом агресії само по собі”.
Та підтримка Путіна є поганим вибором для Китаю. Схоже на те, що Китай і Росія заслуговують один на одного і завжди залишатимуться на своїх позиціях ворогів Заходу. Однак, якщо дружба з Путіним, ймовірно, не послабить критично позиції Сі Цзіньпіна в середині країни, то на міжнародній арені він мав би звертати увагу на свій імідж. Оскільки настав час, коли бути другом Путіна не тільки політично токсично, але й економічно дуже невигідно.
