Сьогодні я хочу поговорити про патріотизм. Ні, не український, ми про себе й так усе знаємо. А ось той, оспіваний, про який складено міфи, казки, зняти кіно фільми, написані книги, вірші та тисячі постів у соцмережах, де росіяни завзято доводять усім навколо, які вони патріоти. Показують свої домівки, які вони в три ряди обвішали російськими триколорами, доводять з піною на роті, як вони будуть вмирати за росію, розмальовують свої тіла, авто та дітей у триколорадки й з гикавкою у сраці верещать про патріотизм, любов до расії-матушкі й усе таке, красиве, в камуфляжі, пиві, горілці й сльозах радості та гордості.
Якого руського не ткни в акаунт, той одразу закричить несамовито – «мы патриоты россии, мы все умрем за росию-мать, до конца, долой Омеригу, долой всех, расия-вперед».
Святий дух при хаті, – хрестяться люди, споглядаючи ,як патріоти росії танцюють у триколорадних труселях чи без них.
Але ж, патріотизм, куди без нього. Отой самій руський, російський, страшний та незрозумілий патріотизм, що штовхає росіян на війну, носити дідів на палиці, красти унітази в українських хатах та ненавидіти увесь світ.
Взагалі, у всьому світові патріотизм та любов до країни є норма. Це зрозуміло. Але я ніде на бачила, щоб любов до своєї країни обов’язково будувалася на ненависті до інших країн. Ось саме це й робить росіян винятковими, як казав їх міністр «людей з лишньою хромосомою». Любов до своєї країні в них будується на ненависті до інших та байдужості до своєї. Так, саме байдужості, бо ж так знищувати довкілля, засмічувати вулиці й обсцикати під’їзди може тільки людина, байдужа до світу в якому вона живе.
Критична більшість росіян патріотизмом вважає саме ненависть до інших країн, бажання їх знищити або підкорити росії. На питання «що таке патріотизм», вони відповідають «якщо це про росіян, то це пишатися росією, робити все для її захисту, вбивати її ворогів». Жодного слова про відбудову, збереження, розвиток.
Чомусь росіяни завжди, як чують питання про патріотизм, вточують щодо кого він, про росіян та росію чи про ворогів та їх країну. Це дивно. Але після відповіді про патріотизм росіянина завжди лунає «якщо це про українців, то їх патріоти, це фашисти та навики». Не треба питати «чому», одразу здадуть у поліцію. Все ж ясно-понятно, якщо народжений українцем, любиш Україну, хочеш щоб вона була вільна, незалежна, розвинута, то це фашизм, бо так сказали по телевізору.
Ну, патріотизм росіян, які живуть у росії, це окремий вид дослідження, бо їх «любов» якась дивна, бо не помічає ні занедбаності, ні розкрадання, ні корупції, ні тоталітаризму. Хоча, це, напевне й є отой оспіваний руський патріотизм, коли дуже подобається жити у світі криміналу та влади «вагнерів».
До речі, ось питала патріотів росії, як от росіянам той факт, що пригожин вербує до лав своєї приватної армії зеків, що мають термін за такі кримінальні злочини, як насилля, зґвалтування, педофілію, канібалізм й що їх іменами називають школи, дитсадки, вулиці, а виживши зекі будуть працювати у школах? Знаєте, а нормально. Кажуть, що це найвищий прояв патріотизму, коли людина готова йти вмирати за росію, особливо, якщо ця людина ґвалтівник чи педофіл. От, наприклад, хоронили одного з таких «вагнерів», то біля труни поставили дітей у шкільній формі, щоб загиблому було приємно, бо полюбляв він саме школярів ґвалтувати. Цікавий прояв патріотизму.
Після ось огляду того, який контингент воює у «вагнерах» чи мобілізований по росії, я вже розумію й сприймаю той факт, що вже скоро патріотизм росіян буде вимірюватися у кількості вбитих українців. Більш того, скоро ті, хто зараз є патріоти росії, скоро будуть казати, що вони патріоти «вагнера», тюрми й їм подобається жити у тюрмі під наглядом зеків.
Напевне ось той самий оспіваний російський патріотизм не дає росіянам побачити стан їх медицини, яка їх вже вбиває, а не лікує.
До речі, мілітаризація дітей, це теж російський патріотизм, який вже просто штампує для війни та криміналу новеньких «вагнерочків», які з дитсадка вже вчаться ненавидіти світ, обожнювати тюрму та вбивати будь кого, навіть батьків.
З відчуттям гордості за країну та неймовірного патріотизму мешканці росії вбивають одне одного й навіть трошки кушають одне одного, а ще б’ються за їжу, бо ж це патріотично.
Ну, з патріотизмом росіян. Які живуть у росії ми розібралися. Як-то кажуть, й для глиста купка гімна найкраща, тому най буде. Схиблені люди мають схиблений патріотизм, але нам було б на те байдуже,я к би ми не входили у їх плани на знищення за ради їх проявів патріотизму.
Але сьогодні, я хочу поговорити про най-най-справжніх патріотів росії, які теж б’ють себе у груди у соцмережах, співають осани росії та мріють про те, щоб весь світ жив, як росія чи був підкореним росії, але живуть у інших країнах. Так, так, саме про тих патріотів росії, які люблять її до нестями у Німеччині, Естонії, Литві, Латвії, США, Італії, Франції, Аргентині й так далі, бо ж най-най-справжні патріоти росії трошки втомилися від росії та поїхали пожити в більш гарних умовах.
Нещодавно по соцмережам гуляла розповідь росіянки, яка продала майно у Італії та приїхала підтримувати росію, бо ж патріот, бо ж ось такий патріот, що захотіла довести усім й собі, що росію треба любити будь де, але у хвилини скрути, треба бути поруч. Якщо чесно, це позиція й доволі сильна. Бо ж що це за патріоти росії, які в соцмережах «расия вперед, убить укропов, на Берлин», а як тільки мобілізація, ледь Грузію не затоптали.
Так ось, ця історія про росіянку, яка 30 років прожила у Італії, кинула там роботу, продала майно та гайнула у Тюмень, щоб бути поруч з росією та підтримувати її, як має підтримувати свою країну справжній патріот, навернула мене на думку дослідити, які вони патріоти росії, які виїхали з росії й чому, коли з України виїжджали українці, росіяни кричали «фе, гей-Европа, туалеты мить, фи, фу», а коли поїхали самі світом, то це «вау, как круто, мы вообще-то патриоты, просто щем лучшую жизнь».
Так ось, насправді з росії виїжджає дуже багато людей. Усі, хто має заробіток, який дозволяє покласти у «банку» понад 10-30 000 евро, тікає з росії. Тікає, але у соцмережах залишається най-най-справжнім патріотом росії, підтримує кремль та путіна, горлає «вбивати укронациков» й тихо їде туди, де свобода, вибір, немає диктатури та путінського режиму.
Голова консульського відділу посольства росії в Аргентині Георгій Полін повідомив, що у 2022 році з росії до Аргентини приїхало понад 2500 росіянок, які були вагітні. У 2023 році їх кількість зросла до 10 000. А народжують у Аргентині навіть росіянки, які виїхали з росії неповнолітні, разом з батьками.
Справа в тому, що народжені в Аргентині діти автоматично набувають громадянство, а їхні батьки набувають громадянство протягом 2-х років. Тому росіянкам народити у Аргентині, це найважливіша справа, не важливо якого віку росіянка, або вдалося, щоб дитина стала громадянином та надала право батькам отримати громадянство цієї країни. Таку ж процедуру «громадянство через вагітність та народження» підприємливі росіянки прокручують у тих країнах, де є таке законодавство.
Ось вам й патріотизм. Дивишся, а в соцмережах громадянка росії вже Берлін штурмує у пілотці з зірочкою ссср, червоним прапором та криками «сталін-наш отец», засуджує геїв до смертної кари, вимагає захопити світ, але вже з Аргентини, чи з Ямайки, чи з Амстердаму.
Альо, у вас там росія–матушка прихворіла, корупція, путін в неї на сраці вискочив, пригожин, як глист по кішкивнику повзає, жере з середини, то болить їй, лікуйте, рятуйте… Ні, патріоти росії чкурнули з росії, аж курява завилася.
Ось,як приклад, розповідь такої патріотки про те, як вона переїхала до Аргентини, щоб здалеку любити росію-матушку.
Цитата мовою оригіналу: «Что мы знаем об Аргентине? Это родина Че Гевары, Диего Марадоны и сериала «Дикий ангел». А ее сборная — действующий чемпион мира по футболу. В декабре 2022 года корреспондентка NGS24.RU с мужем перебралась из Красноярска в латиноамериканскую страну и рассказывает, как там живется. Первые дни мозг искал различия с Россией. Нас удивило огромное количество людей с татуировками — рисунки на теле есть даже у пожилых женщин; прыгающие с ветки на ветку зеленые попугаи вместо ворон; традиция ходить по дому в обуви, безграничная любовь к животным и всеобщее радушие. Еще чуть-чуть и здесь появится русский квартал, так много здесь русских. Ни для кого не секрет, что в последние 5–10 лет многие русские пары уезжали в Аргентину, чтобы родить ребенка. По праву «почвы» он получает гражданство, а родители могут подать заявления на него в упрощенном порядке. Паспорт открывает возможность путешествовать без виз в 170 стран. Но в 2022–2023 годах здесь небывалый наплыв русских. На днях мы ходили в Ботанический сад в одном из популярных у наших соотечественников районе — Палермо, здесь наша речь слышна из каждого уголка. Можно встретить русских в супермаркете, в метро, в кафе, да где угодно. Еще чуть-чуть и появится не только армянский квартал, но и русский.
География, судя по нашим расспросам в местном сообществе, довольно обширна: от Калининграда и Сочи до Якутии, Бурятии, Владивостока и Сахалина. В основном это молодые пары и семьи с детьми. Как правило, это люди, имеющие свой бизнес или удаленную работу. Тех, кто рискнул приехать без плана заработка, единицы. Причина в том, что найти официальную работу в Аргентине практически невозможно. А если и найдете, то уровень зарплат будет критическим низким — 60–150 тысяч песо (162 — 405 долларов). Средний размер заработка — 250 тысяч песо. По многим оценкам, для комфортной жизни приезжим тут потребуется примерно 1000–1500 долларов на семью из двух-трех человек (без аренды жилья).
Поэтому многие ребята пытаются выкручиваться и предлагать услуги своим же соотечественникам: оформление документов, перевозки, обслуживание кондиционеров, ремонт техники и квартир, маникюр и косметология, массаж, различные event-мероприятия. Тем более местный сервис далек от привычного нам. Эмигранты прошлой волны, выучившие испанский и местные реалии, предлагают услуги неофициального перевода и сопровождения, например, в больницы, школы или госструктуры.
Как реагируют аргентинцы на такой приток русских? Скорее с любопытством. У тех, кто хорошо говорит на испанском, интересуются о причинах приезда. Никаких разговоров из разряда «вас тут не стояло», агрессии и русофобии мы и другие приезжие не встречали. Возможно, причина в том, что Аргентина — страна эмигрантов. Все очень доброжелательны, всегда пытаются помочь с решением любых вопросов. Если не могут справиться сами, привлекут людей со стороны. Здесь с тобой здороваются и спрашивают, как дела, все — от консьержей и продавцов до полицейских. Дежуривший рядом с нашим домом сотрудник в форме однажды подошел к мужу, познакомился и сказал, что в случае неприятностей мы можем обратиться к нему напрямую. По-моему, это мило.
Зато вдоволь дешевых фруктов и мяса. Первое время мы объедались манго (200 рублей за кг) и подсели на свинину (180–200 рублей). Мясо в Аргентине очень любят, помимо стейков есть традиционное блюдо — асадо. Это жареное на гриле ассорти из говяжьих рёбер, кровяной колбасы и всяких внутренностей.
Говорят, что по статистике в Аргентине меньше убийств, чем в России. Бьют рекорды кражи и грабежи.
Первое, о чем предупреждают в Буэнос-Айресе, — не светить телефоном в общественных местах и не ходить поздним вечером одному. Особенно в неблагополучных районах. За два месяца я услышала как минимум три истории из первых уст о краже телефонов. У одного парня вырвали на улице, когда он записывал видео. У девушки незаметно забрал со стола уличный продавец носков, творчески положив свою продукцию на смартфон. Недавно по русским чатам гуляла история про пару, которая только прилетела и заселялась в квартиру. Пока они отвернулись на пару секунд, из общей кучи вещей у подъезда исчез рюкзак с 20 тысячами евро, техникой, картами и всеми документами. В итоге их приютили незнакомцы и даже собрали денег на первое время.
На этом фоне у меня возник вопрос, который я задаю местным жителям: а что, если грабителям дать отпор? Воспользоваться перцовым баллончиком или применить силу? По словам подруги, закончившей местный юрфак, в Аргентине действует тот же закон, что и в России, — за превышение самообороны можно получить срок. Но не это главное: большинство грабителей ходят с огнестрельным оружием. Например, наша переводчица рассказала, что несколько лет назад у нее из-за велосипеда застрелили брата. Грабителю не было 16 лет, а значит, его по местным законам нельзя осудить. Бонусом разные люди рассказали еще пару историй про стрельбу в спину при нежелании отдать свое имущество. Поэтому желания геройствовать у нас как-то поубавилось.
Аргентина — прекрасная страна с зелеными парками, вкусными фруктами, шикарной природой, а самое главное — добрыми и отзывчивыми людьми. Она дарит какое-то ощущение легкости и возможность быть любым — тебя никто не осудит. А еще недавно из разговоров с аргентинскими друзьями мы узнали, что они в детстве также жевали гудрон вместо жвачки, посыпая сахаром. Так что, кажется, у нас больше общего, чем мы думаем. Аргентина и Россия две сестры».
Як бачите, все теж саме: пошуки вигоди, встановлення своїх правил, фактичне існування руської мафії, брехня, маніпуляції й дивні висновки патріотів росії, які дуже хочуть, щоб увесь світ був росія «какое-то ощущение легкости и возможность быть любым — тебя никто не осудит». Хочеться спитати, а чого ж ви не будували таке життя на росії, патріоти? Але я знаю відповідь « а что мы можем, мы простые люди, мы вне политики».
Що ж ота пані, що з Італії у Тюмень, пожила собі серед патріотів та сьогодення росії та сказала дуже патріотичну річ «погостили и хватит» та склала чемодани, щоб повернутися додому, «россию лучше любить здалека». Тому буде знову з Італіїх кричати про любов до путіна, росії-матушки та закликати росіян йти «на Берлін» та «на мілан», щоб «везде была справедливость, как в россии».
Втікачі до Аргентини теж будуть будувати там руський мир, навіть не сумнівайтеся. То скоро Аргентина відчує на собі усю мощь росії та її патріотів, бо там така політика, де вжилося там й засралося.
Але поки Аргентина виграє у росії в частині відтоку патріотів росії, особливо тих, хто мав нарожати путіну ще одну армію. Що ж, руські баби ще нарожають, то правда, але вже маленьких аргентинців та аргентиночок.
