У Вільнюсі зʼясувалося, що Ердоган уже на короткій нозі з главою Білого Дому. Преса назвала це «новим етапом відносин Туреччини та США». Я тут спробував розібратися, в чому він полягатиме.
Формально, Анкара чемно дослухалася до рекомендацій Вашингтону, і тепер збирається розблокувати вступ Швеції в НАТО. Цю перемогу Байден заслужено присвоїв собі.
Реально ж, виглядає, що американському президентові вдалося повернути непокірного президента Туреччини у свій політичний «табун», і тепер Uncle Sam отримує серйозного партнера для політичних ігрищ на Близькому Сході, зокрема - для протидії Китаю та РФ.
«Хід Ердоганом» дозволить США круто вплинути на розклад сил у регіоні.
До останнього Туреччина коливалася між стратегічними полюсами – Вашингтоном і Москвою. В якийсь момент Ердогана - небезпідставно - вже навіть називали «проросійським». Він досі зберігає торгівлю з Москвою, - попри західні санкції.
Тепер у Туреччини може зʼявитися інша місія: країна посилить власну гру на Близькому Сході, витискаючи звідки ослаблих росіян та конкуруючи з Пекіном за посилення впливу у регіоні. Навіть на тому ж пострадянському просторі, де члени трухлявого путінського ОДКБ давно вже шукають собі нових кураторів, Туреччина, підтримана США, була б непоганою альтернативою КНР.
Злі язики навіть подейкують, що радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван тепер хоче запустити Туреччину як свого троянського коня в ЄС, аби «підірвати» цю демократичну організацію зсередини. Принаймні, турецький президент уже натякнув, що не проти обміняти вступний квиток для Швеції в НАТО на приєднання цієї азійської держави до ЄС.
Тепер найцікавіше: схоже, Ердоган може отримати від США статус головного перемовника по РФ. Президент Туреччини став однозначно проукраїнським і водночас демонструє свою здатність впливати на РФ. Впадає в око, наскільки самовпевнено Ердоган поводив себе щодо Путіна останнім часом: диктував умови по зерновій угоді (мовляв, не на 3 місяці, а два роки), без особливого погодження з кремлем передав Києву лідерів «Азову», а тепер навіть викликає на серпень бункерного фюрера на розмову до Анкари. Того самого, який боїться ордеру на арешт від міжнародного кримінального суду дужче, ніж привиду Степана Бандери.
Бункерний відвідати Анкару навряд чи зважиться, бо так транзитом і до Гааги недалеко… Але постежити за спілкуванням Ердогана та Путіна варто: намічається щось грандіозне.
