Білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко вчора порадував нас черговим інтерв’ю. Дивовижним. Інтерв’ю у бульба-фюрера брала… Діана Панченко, колишня ведуча телеканалів Медведчука, яка зараз працює приблизно тим самим, ким працював «лорд Хау-Хау» у гітлерівців – штатним пропагандистом. Проте. З колаборанткою Панченко, Лукашенко спілкував як з українською журналісткою. Ну, не з Шарієм або Чаленком – уже радує.
Очевидно, у буцегарні не можна випускати стінгазету, неузгоджену з адміністрацією. Лукашенко видав всі тези російської пропаганди. Мені особливо сподобалася заява бульба-фюрера, мовляв Росія виконала всі поставлені у цій війні цілі. Чому? Цитую: «Україна ніколи не буде так агресивно поводитися щодо Росії після закінчення цієї війни, як це було до війни. Україна буде інша».
Це ми агресивно поводилися щодо Росії? Це не наш президент три роки шукав мир в очах Путіна? Це не наша влада до останнього боялася виводити на кордон війська бо «у травні будуть шашлики»? Це не у нас ворога зупиняли у міській забудові Ірпеня та Бучі, бо 72-а бригада виходила на бойові рубежі як раз 24 лютого – з колоною біженців назустріч? Ну, з нашою владою ми розберемося самі – зараз про Лукашенко.
Очевидно, Лукашенко процитував кремлівську методичку, мовляв, у війні винна Україна, бо надто агресивно поводилася щодо Росії. Щоправда маю нагадати бульба-фюреру, що Кремль наразі звинувачує нашу країну у завданні ударів по Москві, по Кримському мосту, по аеродромах ядерної тріади тощо. Коли ми поводилися агресивно – до російського вторгнення, чи зараз? І який нам інтерес щось міняти?
На це Лукашенко відповів. І його промова була просто комедією. Він розповів, що Україна зазнає у наступі якісь фантастичні втрати. Ну так, Соловйов і Скабеєва теж про це просторікують.
Далі. Лукашенко заявив, ніби Росія нас спровокувала атакувати їхні позиції, бо ми несемо втрати, а Москва сидить в обороні. Ну так, під Києвом, на Харківщині, біля Лиману, на Херсонщині генерал Залужний примушував окупантів до «жестів доброї волі», а тепер раптом подурів. Заходився знищувати власні війська. Правда смішно?
Й нарешті. Лукашенко заявив ніби Росія має напоготові 250-ний «добровольчий корпус», озброєний за останнім словом техніки (е-е-е-е… а чого ще з совкового барахла ми не бачили у Росії?), який нас роздушить. Мовляв, Москва ударить зі сходу, Польща з Заходу (цікаво, Польща про це відає?) і України не буде. Але ми можемо врятуватися. Якщо сядемо з Москвою за стіл переговорів. От прямо зараз. Інакше – гаплик нам…
Тобто Крим нам не повернуть. І землі на сході не повернуть. Але розмовляти треба. От прямо зараз. А то Росія нас роздушить. Інфа – сотка, Лукашенко сказав.
Що я про це думаю? А думаю я, що якби Москва справді мала отой «добровольчий корпус» чисельністю у сукупні втрати Росією убитими на поточний час, ніхто до переговорів нас не закликав. Ба-більше. Зрадниця Панченко інтерв’ю у Лукашенко не брала б. Мою тезу про стінгазету в буцегарні дивіться вище.
Якби Москва мала технічну можливість нас роздушити – вона нас просто роздушила б. Не замислюючись. Не закликаючи до переговорів. Після всієї тої вакханалії ненависті до нас, яку розкрутила Москва на своєму телебаченні, лише наївний може припустити що Росія погодиться з нами про щось домовлятися. Домовлятися вона може з одною метою – аби зібрати сили і прийти з війною знову. За якийсь час.
Очевидно, саме це й потрібно Москві. Передишка. Виграти час, аби зміцнитися. Саме тому Лукашенко нас лякає – і зразу ж пропонує переговори. А це в свою чергу свідчить, що кепські їхні справи. Бо є тільки одна умова, коли Москва благає про переговори.
Це коли Москва програє.
