Після дикої заяви Римського Папи і стрічці через раз натикаюся на дискусії на тему: "А може тої? За стіл переговорів? Може домовитися з окупантом? Ну тої! Українці ж втомилися від війни!"
Втомилися? Ну гаразд. Давайте так. Я - молодший сержант ЗСУ. Я вже два роки в армії, а на фронті брав участь від 2014 року - як доброволець. Весь мій 2022 рік - на фрорнті без перерви, а потім - на полігоні навчального центру. Моє життя на паузі. Я роблю щодня не те що хочу, а те що мушу. А живу не вдома і не планую мій час - мені віддають накази.
Ви навіть не уявляєте, як від війни втомився я. Не уявляєте, як мені насточортів однострій ЗСУ і як мене тягне до дому.
А тепер відповістіть на питання. Про що ми зможемо домовлятися з Москвою?
Нам повернуть наші території?
Нам компенсують втрати, здобуті під час війни?
Нам дадуть гарантії неповторення війни, та такі що їх не переступить Москва?
Очевидно - ні. А про що з нами будуть домовлятися?
Це очевидно. В кращому разі - аби всі території захоплені Москвою залишилися під контролем Москви, а ми залишилися зі зруйнованою економікою і людськими втратами, на тлі повної невизначеності в нашому майбутньому.
Іншими словами, з нами будуть домовлятися про нашу повну капітуляцію. Бо за результатами таких переговорів Москва залишить собі все що вона уже завоювала, плюс 3-5 років на підготовку до нового вторгнення.
Т є, кожен з нас-солдат вилізе із окопів зараз, аби через 3-5 років знову залізти в окопи, але тепер вже разом із нашими синами і доньками. Все правильно?
Таку перспективу мені пропонують натовпи пораженців, із долученим до них боягузом-бігунцем Олешком, який здриснув у Європу тоді коли Погребиський, я, Олексій Петров та Мар'яна Ніцевич пішли до ЗСУ? Вони всерйоз вважають що нас це привабить?
Що? Росія не нападе, якщо ці 3-5 років ми будемо ударно міняти Україну і зміцнювати її обороноздатність? З ким? З тими хто зараз тікає з України, бо обхезався і боїться Україну захищати? Ці люди раптом захочуть жертвувати?
Я вже бачив як президент Порошенко вигриз для нас передишу і чотири роки зміцнював нашу обороноздатність. Що стало після? Пересічні українці радісно обрали коміка з телевізора. Ви хочете сказати, що тепер буде якось інакше?
Ні, не вірю. Не вірю, бо пам'ятаю, як ті хто обрав президента-коміка мені заявляли: "Якщо не оберуть Зеленського, ти в окопі залишилися років на п'ять". Минуло п'ять років. Я потрапив в окопи вже не АТО, а повноцінної війни. Мені такого досвіду досить зі статком.
Ні, я розумію, що тільки но зайшлося про масову мобілізацію, прорізався голос у всіх тих, хто планував пересидіти війну вдома на диванчику - саме вони зараз мріють про замирення. Але фокус в тому, що якщо правим виявлюся я, вони всі втечуть, а я - залишуся. І піду в окопи. Знову.
Я і мої побратими. І мої курсанти. І мої друзі які зараз воюють.
Я бачу, що пропозиції про замирення це не завершення війни - це вічна війна. Я на таке незгоден.
На що ж я сподіваюся? Багато на що. Не про все й розповісти можу - на жаль. Але якщо коротко - на те саме, на що сподівався на Майдані-2004, коли нас було всі хто на площі, а навколо - вся міць кучмівсько-януковської системи і їх силовиків. Я сподіваюся на плече товариша. На тих хто штурмують посадки на фронті, і на тих хто в тилу збирають для фронту БПЛА. І не тільки. На всіх кому Україна не байдужа.
Так, всі війни колись завершуються переговорами. Мене найбільше влаштовують переговори про розміри репарацій з боку Росії. Поки я здатен тримати зброю в руках - інакше не буде.
