Усе починається з адекватної комунікації, а її на третьому році війни на виживання не склалося
Вінцем численних єдиних телемарафонів і дружніх телеграм-каналів є те, що низка українських громадян вважає мобілізацію незаконною. А останнє опитування групи "Рейтинг" щодо найбільших викликів для України називає внутрішню корупцію більшою проблемою, ніж російсько-українську війну.
Можна було б це списати та втому, знесилення і страх. Однак все частіше можна прочитати у соцмережах роздуми про те, що мобілізуватися — то для лузерів. Або ще краще — хай на фронт іде чийсь чужий син. Це величезний провал наших стратегічних комунікацій і великий подарунок російській пропаганді, яка довго намацувала точку розколу між українцями.
І що в цей момент робить Зе-влада, а саме Кабінет Міністрів Дениса Шмигаля? Подає перші списки заброньованих від мобілізації, де чомусь у переліку критичних професій є аж ніяк не працівники оборонної сфери, енергетичних обʼєктів чи реально ті специ, без яких ляжуть наші комунальні обʼєкти, що обслуговують мільйони громадян. Не електрик, який ремонтує мережу під ракетними ударами й КАБами. Не талановитий тракторист, який зараз пересів на бойову машину. Скільки їх уже загинуло, не заброньованих листами Карандєєва!
Від мобілізації рятують футболістів, працівників пересувного цирку і найголовніше — балакаючі голови з "Єдиного телемарафону". Мало того, що спроба Володимира Зеленського вибудувати свою власну медіаімперію з тріском провалилась — вона скоріше нагадує намагання забальзамувати всю гниль із каналів Медведчука. Всі герої та героїні, які прославляли ротом Путіна, Медведчука і кликали сюди Росію — не лише сидять на гарних грошах, а й отримали бронь від мобілізації.
Коли в одній новині поруч із цими "критичними" йде мова про бронь артистів пересувного цирку — це викликає максимум негативних емоцій. І то нічого, що тимчасовий виконувач обовʼязків міністра культури Ростислав Карандєєв запевняє, що таких акробатів лише 14.
В умовах критичного браку людей в армії, неможливості ротацій і новини, що питання демобілізації для тих, хто на війні два роки й більше, відкладається, ніщо так не демотивує, як звістки про подібне шапіто.
Бо ж 14 фізично розвинутіших за звичайних людей заброньовані від мобілізації, а люди з вадами здоров'я мають іти воювати? Бо ж від того, що нинішня влада сама вийшла з індустрії розваг та комік-шоу, — уява сама малює аналогії про шапіто нонстоп, клоунів і кіношного Джокера, який влаштував кривавий хаос у Готем-сіті.
Чи варто було взагалі когось бронювати від культури? Якщо мова йде про національну оперу чи культові ансамблі — тут можна зробити виключення. Адже і так чимало музикантів втекли нелегально. А без філармонії та опери ми програємо культурну війну у світі, де навіть умовно свої митці захищають "Євгенія Онєгіна" та Чайковського.
Умовно, для певної критичної частини, без якої оркестри не матимуть сенсів, а опера не складеться, — можна було б залишити квоту на бронь. Однак пояснити, чому так і навіщо. Бо інакше це буде плювком в обличчя культурним діячам, які змінили сцену на піхоту чи БПЛА.
Досить близька до нинішньої влади особа, — Ростислав Карандєєв, — навіть не подумала головою, що буде, коли суспільство дізнається, що статус критично важливого підприємства отримала фірма "Кінокіт". Це контора, наближена до натхненника "Великого будівництва", а нині радника міністра оборони Рустема Умєрова Кирила Тимошенка.
Мало того, що на цей "Кінокіт" з телеканалу "Рада" зливають сотні мільйонів гривень, виявляється, що це, — боже ж ти мій! — надважлива "організація для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період".
Цинізм у тому, що контора, яка прихистила одіозні обличчя з каналів Медведчука, чудово викачує бюджетні гроші та убезпечилася від мобілізації, просить про фінасову підтримку.
Мовляв, дайте грошей, бо маємо 450 людей штату, "щоб надалі виконувати свої професійні обов’язки на інформаційному фронті в цей надзвичайно складний для України час". Тобто усього два роки назад мужички з каналів "Медведєв" були обличчями та горлами марафонів "Тхне Соросом" та "Це наша земля!", а нині стали героями, без яких нам не виграти війну з російським ІПСО.
Подібні речі — це доказ тому, що Зеленський та його команда не хочуть справедливої мобілізації й не прагнуть її проводити. Не бажають дати відпустку людям, які підірвали здоровʼя і чекають ротації. І на спинах добровольців весни 2022 року прагнуть якось дотягнути до "заморозки" війни та якось виграти вибори.
Щоправда, жодна соціологія — і відкрита для суспільства, і та, яку політики замовляють для себе особисто, — не вказують на якісь точки опори для рейтингу пана президента. Навпаки — людей тригерить внутрішня корупція еліт, наближених до Банкової, бісить брак ефективних державних управлінців і неможливість дати раду з лантухом економічних проблем.
Додамо до цього провал теми мобілізації й загалом мотивації йти до війська. Тому шило, яке врешті вилізло з мішка, про улюбленців влади та критично важливе шапіто — той самий місточок над прірвою.
Володимир Зеленський чудово стартував на початку повномасштабного вторгнення — він прекрасно виконував роль президента, який без жодних перепон і кордонів достукався до сердець мешканців багатьох країн. Але на якомусь етапі він вирішив, що своя сорочка ближче до тіла. І свідомо проміняв роль лідера на роль особи, яка мовчить, коли його власне оточення збагачується, шукає бронь від мобілізації та намагається спихнути скромні результати війни на армію.
Пану Зеленському варто подумати про свою долю та карʼєру після скасування воєнного стану. Бо чимало тих, хто відчув нинішню війну на собі, замислюється над тим, чи потрібен такий президент надалі. І врешті про те, що шапіто на політичному олімпі завжди призводить лише до втрати нових територій і життів.
