Російські медіа постійно виплескують великі порції дезінформації, які мають переконати пересічних росіян у тому, що у них не все так і погано, у той час, коли відбувається загнивання західних країн, а їх економіки вже близькі до руйнації. Відповідно до цих “стандартів” написана і стаття Ірини Алксніс “Запад так и не разгадал главный секрет России”, яка опублікована у РИА Новости.
Путінська пропагандистка зазначає: “Адже фактично вся стратегія Заходу нині будується на надії, що Росію спіткає провал, невдача, що вона припуститься якоїсь фатальної помилки, власними руками доведе справу до катастрофи. Та сторона вже котрий рік заколисує себе мантрами про те, що у росіян ось-ось рухне економіка, закінчаться золотовалютні резерви, спустошаться склади озброєнь, колапсує інфраструктура, вичерпаються найцінніші кадри – продовжувати список їх мрій можна дуже довго…”
З чого випливає, що нічого з перерахованого вище не спостерігається і бути не може, економіка Російської Федерації сильна, як ніколи, склади зі зброєю переповнені, всі росіяни об’єдналися, як один навколо свого “великого вождя” Путіна, а жодної фатальної помилки в Москві не допустять.
Та в кінці статті ця Алксніс починає фактично заперечувати те, про що писала раніше, намагаючись вселити у свого читача патріотичний оптимізм.
Вона наголошує: “Кризи, проблеми та навіть катаклізми – це частина життя. Головне – вчасно, хай навіть на самому краю прірви, зупинитися і почати наполегливо працювати над змінами на краще. Росія стільки разів у своїй історії проробляла подібний фокус, вибираючись із, здавалося б, тотальних катастроф, і ми сприймаємо дане наше вміння як само собою зрозуміле та властиву всім якість. А тим часом це зовсім не так. Навпаки, це рідкісна – якщо не сказати унікальна – особливість, яку мають дуже небагато країн і народів”.
Тобто Ірина Алксніс фактично визнає, що Росія опинилася на “краю прірви”, і збирається якось вибиратись з “тотальної катастрофи” куди її привела війна Путіна в Україні. Якщо створення Москвою катастрофічних для себе ситуацій є головним секретом Росії, то цього разу це може для Кремля закінчитися фатально, щоб там вони далі не планували.
Уся новітня історія Росії, після зникнення СРСР, наочно доводить, що залишення імперії, навіть в дещо урізаному вигляді під назвою Російська Федерація, обов’язково через роки призведе до виникнення нового імперського рецидиву та до відродження агресивної політики щодо своїх найближчих сусідів, і не тільки. До колективного Заходу нарешті мало б прийти розуміння, що з Росією, якщо її залишити у тому вигляді, якою вона є нині, ніколи ні про що домовитися не вдасться.
Адже знищення України стало державною ідеологією Росії. І закривати Заходу на це очі не варто. Якщо Путіна не зупинити в Україні, то наступним кроком Москви стане “православний джихад” проти всієї західної цивілізації, до якого в Кремлі готуються вже зараз. Українцям дуже не пощастило, що вони найближче від всіх знаходяться до Російської Федерації.
Але борючись за свою незалежність Україна одночасно бореться і за те, щоб московська озброєна орда не ринулась на інші території Європи. За збереження свободи та демократії в країнах всього Європейського Союзу, а не тільки державах Балтії, чи Польщі.
Росієлюбна політика частини західного політичного істеблішменту привела до тієї ситуації, що ми нині маємо. То чи варто ще раз допускати ту ж саму помилку, яку зробив Захід після розвалу Радянського Союзу? Коли його політичні еліти повірили в те, що тоталітарну державу, у якій майже не змінилися еліти, можна легко перетворити на демократію, якщо почати їй допомагати чим тільки можна, прийняти її без усяких на те підстав у G7, раптово перетворивши її на G8.
Не говорячи вже про те, що президент США Джордж Буш-молодший додумався до того, що приймав Путіна у квітні 2008 року у своєму родинному маєтку в штаті Мен. А коли вони вперше зустрілися в 2001 році у Словенії, Буш заявив: “Я глянув йому в очі. Мені здається, що він дуже відвертий і чесний. Ми дуже гарно поспілкувалися. Я зрозумів суть його душі. Це людина, дуже віддана своїй країні та її інтересам”. Цікаво, що зараз думає про цю свою оцінку російського диктатора молодший Буш, адже вже тоді багато хто з впливових американських експертів попереджали його, що він робить велику помилку, довірившись Путіну.
Тогочасному лідеру Америки було неможливо зрозуміти, що Путін, як і росіяни, живуть в власному збоченому світі, де брехні цілком нормальне явище. І що це цілком відповідає стандартам поведінки московців, прийти до когось додому, тримаючи за спиною знаряддя вбивства.
Путінське войовниче самодержавство повністю спростовувало помилкові очікування європейців, що обмін товарами з Росією поступово призведе в ній до демократичних змін. Вийшло все з похибкою до навпаки. Путін використав надвисокі доходи від продажу в Європу нафти та газу для того, щоб зміцнити свій тоталітарний режим. А масове потрапляння, протягом багатьох років, високоякісних європейських товарів до Російської Федерації, так і не змогло перетворити цю величезну країну на західне суспільство споживання. Як виявилось, це була від початку неправильна ідея.
Коли ми говоримо про сплеск новітнього імперіалізму Москви, то необхідно усвідомити, що він це повернення до добре замаскованої імперськості. Яка виглядала приглушеною після розпаду СРСР, коли Росія якийсь час імітувала свій нібито демократичний розвиток.
На Заході довго недооцінювали глибину викликів, які кидає Росія демократичній західній цивілізації, і таким чином пропустили той момент, коли Російська Федерація повістю перескочила на імперську траєкторію свого розвитку. А без цього неможливо зрозуміти, які ключові виклики та небезпеки надходять від сучасної Росії.
Не всі в Америці і Європі до кінця усвідомлюють те, що Україна не може програти Росії, адже тоді жодна країна не буде більше покладатися на західні демократії. Диктатури всього світу святкуватимуть перемогу, а нові війни стануть реальністю.
Роки Великої війни довели, що диктатор розуміє лише мову сили та жорсткої відповіді на свою агресію. Пора відкинути усі загрози з боку Москви, що, мовляв, ядерна держава не може програти, чи що Захід провокує Третю світову війну, допомагаючи Україні у війні з Росією. Путін лякає, що він витягне ядерний джокер і для людства водночас закінчаться 2 тисячі років спільної культури та історії. Тому, мовляв, будьте обережні – обережність не боягузтво, а легковажність не відвага.
Від самого початку Путін лише імітував, що він хоче якихось переговорів, він просто хотів аби Захід не допомагав Україні. Він веде війну на знищення України, як держави. І якщо США і Європа у цей критичний момент не допоможуть Україні захистити свою державність і викинути російських агресорів з усіх своїх земель, то це похитне усталений світопорядок і обернеться непередбачуваними наслідками для інших країн.
В Україні відбувається не лише непримиренна боротьба за її суверенне майбутнє, вона йде і за не допущення того, щоб Росія та Китай, за допомогою Ірану та Північної Кореї, нав’язали свої соціальні моделі як рівноправну альтернативу демократичному відкритому суспільству. Що Москва нав’язує українцям за допомогою військового вторгнення. Навіть якщо хтось вважає, що це не їхня війна, це ще не привід підтримувати розпалювача війни Путіна, не надавши всю необхідну допомогу Україні.
Під час російсько-української війни, українці виконують те, що мав би робити Північноатлантичний альянс, боронити Європу від вторгнення Росії. Але НАТО має винести уроки з війни в Україні: окрім ядерного стримування, необхідне звичайне стримування. Адже зброя повітряного нападу є дешевшою, ніж системи та комплекси ППО.
Держави-члени НАТО потребують різкого збільшення потужностей для масового виробництва військових безпілотників і артилерійських боєприпасів. Концепція ядерного стримування Російської Федерації повинна бути розширена. Крім ядерного стримування має бути вироблена доктрина стримування Москви звичайними видами озброєння.
Необхідно визнати – популісти, ізоляціоністи та прокремлівські сили в Сполучених Штатах, своєю недалекоглядною політикою і слабкістю, буквально руйнують майже століття миру, безпеки, стабільності та домінуючого впливу Америки.
Ціною того, що Європа довгі десятиліття перебувала під ядерною парасолькою США стало те, що на сьогодні лише три країни НАТО – Велика Британія, Франція та Америка володіють ядерною зброєю. Тому нерішучість та затримка Вашингтоном допомоги Україні, здатні підштовхнути європейців задуматися над тим, чи не варто і їм самим почати працювати над ядерними військовими програмами.
Як відомо, у великій геополітиці усі проблеми тісно пов’язані між собою. Не вирішене одне стратегічне питання, тягне за собою інше. Не варто сподіватися на те, що ублажаючи Росію якимись поступками, можна примусити її відступитися від України. Путін розуміє лише аргументи сили. Тому тільки застосовуючи силу та увесь потенціал Заходу, можливо змусити Росію вийти з всіх українських територій і припинити війну з Україною.
