Президент США Джо Байден дав досить цікаве інтервʼю TIME, де заявив, що Україні не обовʼязково бути в НАТО задля перемоги. Це можна сприйняти за зраду, а можна зробити певні висновки на майбутнєНайперше варто відзначити, що манера Байдена висловлюватися плюс поважний вік зробили своє діло — тому чітко зрозуміти, які намітки миру для України пропонують США досить складно.
Частина інтервʼю, де Байден розказує про те, буде Україна врешті членом НАТО чи ні — нагадує вінегрет.
Як виглядав конкретно цей уривок інтервʼю TIME?
Журналіст: "Тож яким є кінцевий результат в Україні і як виглядає мир в цій країні?"
Байден: "Мир виглядає як гарантування того, що Росія ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не окупує Україну. Ось як виглядає мир. І це не означає НАТО, вони є частиною НАТО. Це означає, що ми маємо з ними такі ж відносини, як і з іншими країнами, куди ми постачаємо зброю, щоб вони могли захистити себе в майбутньому. Але це не так, якщо ви помітили, я був тим, хто - і ви, хлопці, повідомляли про це в TIME - говорив, що я не готовий підтримати НАТОїзацію України".
Варто нарешті прийняти, що для США і конкретно Байдена головне завдання - завершити війну в нинішній фазі. Для цього вони готові піти на певну поступку за життя Владіміра Путіна — а саме "поторгувати" членством в НАТО задля домовленостей з РФ. Наскільки це спрацює - неясно, бо поки Путін не виражав ніяких зацікавленостей припинити війну на умовах Заходу.
Друге, це був досить чіткий сигнал для Володимира Зеленського, що за його каденції ніяких перспектив НАТО не буде. По-перше, Захід більше не хоче мати справу з нинішніми українськими очільниками. По-друге, НАТО — є головною темою, чому відносини Байдена та Зеленського не склались від початку.
Тут варто нагадати першу зустріч двох президентів 2021 року, коли Володимир Зеленський розлютив Байдена вимогами, що йому треба терміново в НАТО. Згідно з нашумілими мемуарами письменника Франкліна Фоера тональність була така, що "навіть найпалкіші симпатики українського президента в адміністрації Байдена погодились, що він промахнувся".
Всі ми памʼятаємо знамените фото з саміту НАТО у Вільнюсі, яке стало вірусним: де всі на сходах стоять парами й лише Зеленський сам у задумі. Тоді президент примудрився без погодження з українською делегацією написати критичний твіт про умови вступу України в НАТО. Де назвав західних партнерів слабкими підігрівачами Росії.
Німеччині й США це не сподобалось і фінальний документ підтримки змінили на гірший варіант.
Утім Зеленського це не змусило дещо охолонути та на підсумковій пресконференції він запамʼятався фамільярними й неетичними заявами в бік тодішнього міністра оборони Бена Воллеса. Тоді справжній друг України, який домовлявся по світу про озброєння для фронту ціною власного авторитету, зусиль і навіть сімейних відпусток натякнув, що йому би хотілось бачити "дрібку подяки він українців". Однак Зеленський з ексміністром оборони Рєзніковим розіграли на людях цілу сценку "яких ще подяк бракує Бену Воллесу?". "Нехай напише мені, як потрібно дякувати, і я подякую", — посміявся тоді зі сцени український президент.
Для багатьох західних еліт — любимо ми їх чи ні це стало маркером, що не можна давати Зеленському такий козир як НАТО. Другого Орбана тепер Європа і, власне, західний бюджет уже не витримають.
Як може виглядати гарантування, що Росія ніколи не нападе на Україну? Це безумовно, безперебійне постачання західних озброєнь. А ще запуск власного якісного військового-промислового комплексу. Україні час відмовитись від загравання кукурудзою з країнами Глобального Півдня. І нарешті шукати збройні колаби з союзниками, які представляють Глобальну Північ. Лише за останній місяць про спільні виробництва з Україною саме зброї — арти та дронів - говорили Франція, Японія та Тайвань. І всіх їх цікавить одне — прозора система податків і відсутність масок-шоу від СБУ.
Коли Ентоні Блінкен пішов виступати до студентів КПІ — він дав чіткий меседж. Це інвестиції в оборонку настільки, аби Україна могла забезпечувати себе і ще й продавати найбільш гарні зразки на експорт.
Все це може бути реальністю, але явно не за нинішнього парламенту та уряду, які є профнепридатними, морально застарілими й скоріше їх терплять з поваги до реалій наших часів.
В НАТО приймають з руками-ногами тих, хто може принести зиск. Хто надійний партнер, який не кине, не обізве на панелях і хто не буде влаштовувати бикотеку. Фінляндію та Швецію хутко взяли до НАТО тому, що у них чудове військо, якісне ВПК і система тероборони — яка була суттєво реформована з 2014 року, якраз на основі досвіду першої фази російсько-української війни.
Ми хороші воїни на полі бою, але НАТО це ще історія про життєздатну політику. Про довіру і західні цінності. Бо не можна однією рукою красти на фортифікаціях та благословляти темники, де ветеранам закривають рота, а іншою вказувати "візьміть нас до НАТО терміново".
Навіть якщо станеться так, що мирний договір з Росією доведеться підписувати з пунктом, що формально ми лишаємось нейтральною державою — ніхто не завадить нам побудувати бодай по одному пороховому та патронному заводу. Врешті — як там трапилось, що країна з кращою школою артилерії зараз просить снаряди по усьому світу?
Ми не можемо вплинути на стиль політики Байдена і на його особисте ставлення до Володимира Зеленського. Але наше право думати просто зараз, чому власна оборонка важливіша за дороги й дитсадочки в окупації. І що дорога до НАТО не завжди вистелена квітами. Однак у наших силах винести уроки з нинішньої війни й стати із країною, яка просить зброю — стати хабом військових технологій.
Росія може на певний час потішитися, що відкусила у нас шмат землі та навіть розказати, що так захистили себе, що Україна поки не і НАТО. Але якщо ситі росіяни з неляканого Бєлгорода трястимуться від страху у підвалі, бо у нас буде кілька сотень своїх якісних ракет — повернення територій і наші нові статуси - то є справа часу.
